Можливість переходу від вічності до приземленості, часто переходить від насолоди до збочень і від добра до зла. Вважається, якщо герой твору чи життя закінчує своє існування, то це може привести людину до катарсису( очищення через страждання).
Не варто повністю погоджуватись з цією концепцією. Через страждання людина може не тільки очиститись, але і впасти в грязь. Образа або приниження може бути чинником, який приведе до «комплексу неповноцінності, або становлення людини, як тирана. Тому я прихожу до висновку, що тільки зріла розумом людина може через страждання вигаданих чи реальних, або самої себе очиститись. Слід зауважити, що це очищення дуже рідко буде супроводжувати людину все життя, воно буде змінюватись на огрязнення…
Огрязнення ( розбещення, зло і т.д.) якщо переважає над очищенням ( катарсисом), так людина перетворюється на «інфернальну потвору»( в повному розумінні, як зіпсовану істоту, яка до того стоїть на найнижчому рівні життя, такого монстра в природі не існує, його створює сама людина , тобто вже не людина, а «інфернальна потвора»(пекельна – втілення Пекла).
Я прихожу до думки, що «інфернальна потвора» існує не коли огрязнення переважає над очищенням, в цьому випадку вона становлюється і перетворюється не остаточно. Коли огрязнення не тільки домінує, а є сутністю людини, без ніякого очищення, тоді це вже не людина, а «інфернальна потвора».
Такі монстри, як: Жюль де Рец, графиня де Баторі, Чікатіло стали на протязі свого життя «інфернальними потворами». Вони не повинні за всіма принципами і здоровим глуздом жити з людьми. Характерним є те, що ці монстри підсвідомо знали, що не можуть жити… Тому і вбивали прояви життя.
Існує два виходи: це або смертна , або довічне ув’язнення. При цьому здійснюючи смертну кару людина на крок стає ближчою до «інфернальної потвори».
Спостерігаючи осмисленно Зло «пекельної потвори», людина очищується свідомо, не входячи в «інфернальне( розбещенно-зле) існування», або виходить з цього «простору зла»!
Перемога «приземленості» над Вічністю приводить до катарсису тоді, коли починаєш розуміти, що герої трагічного в житті чи творах після перемоги смерті над життям і перемогою приземленості входять у Вічність. Якщо ж вони не входять в Вічність, тоді не існує катарсису.
Тарас Клок
