Тому що забула про своє покликання на землі, не задумується над смислом слова «людина». То хто ж така людина? А відповідь проста і зрозуміла особисто мені, потрібно лише вдуматися у слова Василя Симоненка: «Ти знаєш, що ти людина?.. І жити спішити треба, Кохати спішити треба — Гляди ж не проспи! Бо ти на землі — людина…» Я можу сміливо сказати: «Так, я – людина, я знаю про це і ніколи не сплюндрую чесне ім’я моєї родини, моєї Батьківщини». Мені лише п’ятнадцять років, і я не можу вплинути на хід розвитку подій у нашій країні, у всьому світі, я не можу протистояти всесвітньому злу. Але дуже хочу, щоб усі були щасливими, щоб були просто Людьми і не забували про своє призначення, свою суть. Я турбуюся про своїх рідних, допомагаю їм, однокласникам, друзям, поважаю їх. Намагаюся чинити по совісті, не засуджую. Я проти насильства, нетверезого способу життя, проти комп’ютерних ігор, війни, проти зла, в цілому.
На мою думку, кожен мешканець планети, який здатний раціонально мислити, підтримає мене. Щоб бути людяним, багато не треба. Достатньо тільки зрозуміти суть цього слова і просто бути людяним. Яскравим прикладом прояву людяності для мене є робота наших ірпінських волонтерів, які, ризикуючи власним життям, відвозять продукти, одяг, необхідні речі у зону АТО для військових та людей, які не змогли виїхати і потребують допомоги. Адже так важливо, щоб тебе зрозуміли, почули, передали вітання від рідних, підтримали добрим словом. Дійсно, вчинки говорять про людину багато. Волонтерська робота, на перший погляд, непомітна й незначна. Але як же це добре, коли не тільки чуєш з екранів телевізорів чи сцен девіз «Словом і ділом», а й бачиш ці справи на власні очі, а не пусті промови. Не можна переоцінити їх внесок у загальноукраїнську перемогу. Волонтери, дійсно, не просто благодійники, які виконують свою роботу, обов’язки, а й люди з великим серцем, яке стискається від чужої біди, вмивається сльозами від неспроможності змінити світ у кращу сторону, люди сміливі, які мужньо долають труднощі, допомагають у скрутний час. Такою хотіла би бути я. Це люди щирі, милосердні, цілеспрямовані, оптимістичні, відкриті душею до всього світу, і робота приносить їм задоволення. Та й чи можна назвати їхню діяльність повноцінною роботою? Просто цим треба жити, такими треба бути. Бути людьми, бути людяними. Ми повинні пам’ятати, що людина – це обов’язок, а не титул.
Отже, можна з упевненістю сказати, що у світі існує людяність. Але які б не виникали життєві негаразди не можна втрачати своє духовне багатство, потрібно зберегти в собі людину, повноцінну, самодостатню, вільну особистість, яка зможе проявити активну життєву позицію, перемогти зло. Треба почати з себе: бути щирими, співчутливими, совісними, чесними, справедливими. Коли кожен почне вдосконалюватися, згодом людяність та добро запанують у нашому суспільстві. Ми повинні цього прагнути!
Тищенко Аміна
Київська область, м.Ірпінь
