Без жодного сумніву, в сучасному непевному та проблемному світі попри всі негаразди та складнощі, лишається проблема, яку доволі складно вирішити – проблема особистісних відносин. Саме такі відносини між людьми в суспільстві відображають стан речей – або добробут В нинішній час засилля інформації, брехні та облуди залишалось і залишається завжди проблема, яка перешкоджає взаємовідносинам людства в усьому світі – дефіцит любові. Про любов, як ні про що інше пишуть багато, але в сучасному світі її так мало, і так її не вистачає. З решту, мало навіть і знають, що таке любов насправді.Хто ж її тільки не оспівував? І Шевченко, і Пушкін, і Байрон, навіть Шекспір. Любов оспівують у своїй поезії і прості люди. «Як не любов, то що це бути може? А як любов, то що таке вона?», — запитує в одному зі своїх сонетів Франческо Делла Петрарка. Любов, не як прості почуття, що як пара, як мить, виникають, а потім зникають. Якщо стверджувати, що любов вічна, то слід сказати, що така любов нікуди не зникає; їй властива постійність. Любов дуже часто ми уявляємо як ознаку позитивних та хороших почуттів, юнацької закоханості. Зрештою, в цих ознаках дійсно присутня любов, і це необхідна складова повноцінного людського життя. І кожен уявляє любов по – різному.
Не оминути тему любові і у філософській культурі та традиції. Вагомим значенням у ній є концепт «еротизму», в якій любов виявляє себе потужно та гармонійно. Згідно з описанням Платона, Сократ тримаючи келих вина розповідає друзям історію пов’язану зі жрицею Діотимою, в якій описується еротичне сходження душі людини, яка під владою любовного ентузіазму неминуче має, за переконанням філософа, підійматися все до більш і більш високих і довершених щаблів буття. Сократ думає,– якщо «любов — ерос» перебуває на правильному шляху, то цілком стає можливим прийти до розкриття краси душі в її безтілесних та образних проявах, після яких на людину чекає краса «прекрасних учень». Такої ж думки притримувався і сам Платон, як основи грецької античної інтерпретації любові. Від такої думки відштовхувався і Плотін – послідовник неоплатонізму. Як і в Платона, плотінівське уявлення про любов має яскраво виражений концепт «еротизму», в якому домінуючою все ж таки постає жіноча тональність: На відмінну від Платона, у Плотіна відсутній патетитизм активного самовдосконалення, ідеального формування, натомість основна увага приділяється містицизму. Любов «ерос» як фундамент людських почуттів та любові знаходимо і Миколи Бердяєва також. Обожнювання того, що мислителі назвали духовним потенціалом у любові – «ерос» не дає підставу вважати, що це саме та любов, через яку можна будувати ідеальні відносини. Звісно, вона складова життєдіяльності людини, проте не основа. В любові «ерос» надто багато не скільки відношення до когось, скільки любові залежності, любові відчуттів, яка може бути егоїстичної по відношенню до себе. Власне, на «еросі» ніхто не будує виключно сімейних відносин, державних та управлінських.
У 60-х рр. ХХ ст.. виникає серед молоді відомий пацифістичний рух хіпі. Дуже хороший лозунг! Він виступив проти будь якої війни та насилля і закликав людству нарешті любити один одного! «Don’t war! Make love!»- звучало з їхніх вуст. Однак під змістом поняття «любов», хіпі вклали значення і фізичної близькості, відкидання поглядів традиційної моралі. На сьогоднішній це породило проблеми СНІДу, падіння моральних устоїв суспільства, щирих та добрих відносин дітей та батьків. На жаль, але стало менше спілкування дітей зі старшим поколінням, батьками, які «нічого на шарять в житті». То ж, чи можна таку «любов» приводячи паралель з філософським осмисленням «еросу» назвати справжнім виявом любові? Думаю, що більшість читачів розділять мою думку і скажуть, що ні. Адже дійсно, не можна будувати відносини виключно на інстинктах, навіть якщо десь вони і природні і є в людині. Але тільки на їх основі не буде правильних відносин.
Любов – це не любити когось задля своєї користі, аби щоб любили тебе. Любов – це жертва без вигоди для себе. Радше в ім’я любові ти готовий віддати усе, не взявши собі нічого. Лише справжня і щира любов спонукатиме людину до таких кроків. Навіть, якщо людину, яку ти любиш і не відповість тобі взаємністю. «Справжня любов, — як писав датський філософ С. К’єркегор, — завжди направлена до людини, яка робить тебе нещасним». І в цьому мислитель правий. Заради людини освіченої, доброї та щирої, або задля хорошої та корисної наукової чи культурної ідеї можна і віддати життя. Але заради людини, яка не ані доброю, ані щирою ніхто не віддаватиме свого навіть дорогоцінного часу. Тому грецький ідеал «еросу» протистоїть справжній християнський ідеал «агаппе» , що символізує любов «жертву», яка сама по собі і раціонально обгрунтована, і поза раціональна водночас. Саме такою є любов описана в євангельських текстах Ісуса Христа Сина Божого до людей. «Так, бо Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого…» пише св. Євангеліст Іоанн. Любов Ісуса Христа – відданість людям, які завжди були ворожими проти Нього. І це є найбільший божественний приклад любові до людини в усій історії людства.
Варто сказати про те, що любов, справжня, не фальшива не зводиться просто до того, що я відчуваю, або як я почуваю. Інакше, чи слід вважати що це любов, коли мама з татом дарують дитині іграшку, яку чадо палко і сильно бажає отримати? Мабуть, що ні. Ба більше того, проходить час, іграшка набридає, з’являються нові інтереси, захоплення, які замінюють її попередню любов до іграшки. Але ж…любов вічна. Вона не змінюється, вона одна не залежно від наших вподобань та смаків, нашого світогляду та інтересів. Інакше, це не любов. Любов вище людських інтересів, захоплень та вподобань. Існує група людей, які дивуються, з подружжя, яке в похилому віці відпочиває у парку тримаючись з руки, які усміхаються одне одному і почувають себе просто найщасливішими людьми у цьому нещасливому світі. Таких, на жаль, мало. Кажуть, що ці шлюби створені на небесах, і подив як раз полягає в тому, як так прожити все життя з однією дружиною, в одному шлюбі,і залишатись вірними і щасливими одне одному? Кажуть, «міцна сім’я – міцна держава». І це вірне твердження. Лише тоді, коли сім’я, як структурна одиниця суспільства спроможна показати наочно приклад вірності, порядку, сумлінності, і любові. А ось як раз з останнім, то бува все складно…
Любов, насамперед, це спосіб правильного, божественного відношення, в якому не тільки присутнє благо, але й незмінність та постійність такого божественного блага. Це не любов, якщо їй присутня тривалість і тимчасовість. Не можна назвати любов’ю те, що сьогодні є, а завтра не має. В такому випадку, це явище, швидше за все , слід назвати просто захопленням, зацікавленістю та сенсуативністю та маргінальністю. Сьогодні ми палко зацікавлені футболом, дзюдо або шаховою грою. Завтра ж нас полонили спорт-кари в такій мірі, що відтепер не до футболу, не до дзюдо, не до шахів. Сьогодні таке приємне та легке романтичне знайомство, чашечка ароматної кави, квіти. Але чомусь швидко проходить і вже «не друзі», і вже не кохані. І все тому, що у всьому цьому не було найголовнішого – справжньої любові.
Суб’єктом справжньої та нелицемірної любові спроможні стати сім’я, кохана дружина або чоловік, батьківщина, смаки та вподобання тощо. Таке відношення завжди було поза логікою. Його не можна побудувати раціональними та логічним способами.
Слово «любов» настільки не піддається певним семантичним визначенням, що в багатьох мовах використовуються різні його форми. В російській мові, словом «любов» позначається одним терміном, що означає весь зміст та обсяг понять, які слід вважати «любов’ю». В українській мові ж позначається двома формами «любов» та «кохання». Складнішою є грецька типологія любові, яка включає в себе аж п’ять її видів.
Недостача або дефіцит справжньої любові, як правильного відношення до дійсності – це той фактор, котрий перешкоджає людству сьогодні взяти один одного за руки, один одного простити, навчити будувати наші відносини так, щоб кожен зрозумів, що ані мій сусід поблизу, ані чужа родина, не є моїми ворогами в тому сенсі, що ні я, не вони не зможуть чинити кривду. Ряд політичних діячів вважають, що накопичення ядерного потенціалу в багатьох держава – гарант безпеки. Водночас дозвольте, шановні читачі, запитати Вас, а чи не краще в ім’я миру, безпеки, а передусім, любові відмовитись усім країнам світу від ядерної зброї? А якщо від зброї взагалі? Вірно, при відсутності зброї, ніхто не полізе до сусіда воювати, і ніхто не зможе просто на просто вести війну та битись. Хіба що кулаками, але це вже занадто смішно. Натомість, у ведучих державах світу, в руках яких економіка та ресурси, зброї накопичується постійно. Виступи політиків світової арени – чергова балаканина про «вічний мир» який ніколи не може зреалізуватись. При цьому в таких випадках створюється ніщо інше як видима ілюзія ідеалу, яка панує тільки в головах людей і не більше. Без справжніх відносин, в основі яких лежить любові, мир ніколи не побудувати.
Любов – це окремий суб’єкт, який існує поза людиною, її уявленнями, почуттями та свідомістю. Вона, ніби Особа.
Справжня любов ніколи не шукає свого та не заздрить. Їй не властиво оспівувати та величати себе, і свою щирість. Тут радше йде мова про скромність. Вона не шукає свого та не тішиться зі злого. Вона дуже довготерпить, чого в нас, людей так і не вистачає цього. Ми кажемо, що любимо, але де ж наше терпіння, а тим паче довготерпіння? О, як ми часто далекі від цього! Бо ж слова приведені мною вище, які характеризують любов були сказаними ще за довго до мене апостол Павлом у тексті першого послання до коринтян тринадцятої глави.
Я переконаний, якщо усі ці якості, які характеризують справжню любов перебуватимуть в нас, то лише тоді ми можемо розраховувати що люди дійсно прагнуть миру. І ще одне – як би була справжня любов людей один до одного – ніхто не знав би ні про ядерну зброю, ні про АКМ, і ні про що подібне. Це чергова теза для роздумів!
Євгеній Распопов
Яка твоя реакція?
