Історія Біблії, Католицизм        03 Вересня 2017        389         Прокоментуй!

Святий отець Піо

Падре  Піо  (у святому  хрещенні Франциск) народився  навесні  1887 року  у південній  частині  Італії, П‘єтрельчині,  в родині  землевласників Ґраціо  та Джузеппіни .  Його  батько  важко  працював, в стаючи на зорі,  сідлав  осла, прямуючи до поля, пізніше  за ним  йшла Джузеппіна, щоб приготувати чоловіку обід. У них народилося  чотири  дитини:  Мікеле, Франциск,  Грація, Пеллегріна.  Перший  допомагав  у  полі,  а другий  – випасав  овець.

Святий отець Піо

Уся  сім’я  була  релігійною, належно  дотримувалася     літургійних   свят,  шануючи  Різдво  із встановленими  традиційністю та звичаєвістю.  З  великою  шаною  ставилися  і до  загальних  свят, приурочених до дня  пам’яті  святих. У день  покровительки  П‘єтрельчини, в першу  неділю  серпня  відзначали святкування  Діви Волі.

Франциск  проводив  релігійне  життя.  навіть сусіди згадували  про маленького  Франциска,  який  при звучанні  богослужбового  дзвону  просив  свою бабусю, щоб  вона  негайно  привела  його  до храму.  Франциск  бере   участь в уроках  катехизму,  у першому  причасті  та  миропомазанні, прислуговує   у церкві.  Він відрізняється   від інших дітей своєю   рішучістю, прагненням  до духовного життя.  При непристойних словах  або  виразній  ласці,  страждає,  стає наче переляканим.

Поруч з  пастухами, двоюрідним  братом і сусідом по  хутору  Меркуріо Скоккою  бажав  гратися  глиняними фігурками.   У десятирічному  віці, під час  молитви на току   йому  явився  чернець  – капуцин,  що займався   збором  пожертви.   Він  настільки вплинув на нього,  що  у хлопця  виявилося бажання  бути ченцем.  Франциск  звернувся до батька  з цим проханням,  але  той  сказав йому про необхідність  освіти.  Францисканцем  хлопець  не бажав  бути, тільки  ченцем – капуцином з бородою.

Почувши наполягання   сина,  вирішили  віддати  Франциска  до монастиря  братів-капуцинів  у Морконі, де розташовувався  новіціат. У новіціат  могли вступити  юнаки, яким  виповнилося  п’ятнадцять  років,  у випадку  Франциска  необхідна була  освітня  підготовка.  Перший  вчитель  Тіцціано  сумнівався  у Франциску і його навчанні,  матір не  могла у це   повірити.  Вона звертається  до приватного  вчителя  Анджело, щоби допомогти  у навчанні  її  сина.  Анджело  влаштовує  невеликий  іспит для  Франциска  побачивши прагнення  хлопчика  навчатися,  вчитель бере  його до себе.

З попереднім вчителем  хлопчик  почував  себе  погано, оскільки  його моральна  поведінка  не  відповідала,  але новий  вчитель  сильно надихнув  Франциска.  Коли  його  звинуватили   у любовній  записці  подрузі  по парті  і суворо покарали,  Анджело  визнав  те, що  жертвою обмови,  симпатії  дівчат через успішність у навчанні  і старанні   став  сам Франциск.  Багато  часу  відводив  Франциск  для  свого  навчання.  Розсердив  батька  через  свою поїздку  в  Помпеї   разом  з друзями,  зазначивши на ціні квитка.  Але  потім  заспокоїв  його,  сказавши, що  назавжди залишить усі свята, розваги, присвятивши своє життя іншому.

У ньому  відбувалася   важка  боротьба  зі злом.  Йому  неодноразово  траплялися  видіння  і не випадково,  оскільки щось  воно  означало.  Франциск  шість років  навчався  у  різних містах – Морконі,  Сант‘Елії,  Сан Марко, Серракапріола, Монтефуско, Джезуальдо. При навчальних  курсах  переїздив  від  одного  монастиря  до іншого.

У нього були проблеми зі  здоров’ям.   Брат  Піо  ознайомився  з багатьма  монастирями  у провінції  ченців – капуцинів  Святого Ангела, які розкидані  в  Апульї, Кампаньї, Молізе. У зв’язку  з  здоров‘ям  змушений  був  повернутися  у  рідну  П‘єтрельчину.  Писав  листи  до настоятелів  капуцинського  монастиря  отця  Бенедетто та Агостіно.  Вони розуміли, що відбувається  з Піо не  є природним, а чимось іншим.

Після  деяких  іспитів  піддиякона, диякона,  влітку  1910  року,  його висвячують  на  священика.  Піо  було  рукоположено  єпископом Паоло у Беневентському соборі. На  урочистій  церемонії освячення  перебувала  його матір Джузеппін,  був  відсутній тільки батько і брат.  Перше  богослужіння  було звершене  ним  14 серпня  у  П‘єтрельчині.

Під час  проповіді  духовний  настоятель Агостіно  висловив  побажання  Піо  стати  великим  сповідником.  Отець Піо  залишається  у П‘єтрельчині.  У той  момент,  коли  перебував  в полі,  молячись  під  в’язом,  відчув  сильний  біль  в своїх долонях.  Вперше  проявилися  стигмати.

Через  рік  він  повідомляє  Агостіно  та Бенедетто про  чудо стигматів,  які  з’явилися  на  його  долонях  рук, а по проханню до  Бога –  зникли.  У  п’ятницю  Страсного  тижня  ці болі  не залишали Піо.  Проживав  падре  у свого  брата  Мікеле  на хуторі, в  якому  велося  господарство,  перебував недалеко від своєї родини. Пізніше  друг  та  двоюрідний  брат  Меркуріо  вирішив  організувати для отця  кімнату.

Піо  допомагав  у служірнні   отцю  Сальватору, оскільки тому  було  важко  справлятися  на парафії у П‘єтрельчині,  тобто  виконував  функцію    заступника  парафіяльного священика.  Він звершував  чимало  хрещень,  вирізнявся   глибокою  любов‘ю  у виконанні  того  чи іншого поставленого завдання.  Інколи  траплялися  випадки, що   сам  звершував  богослужіння.   Коли  паламар (помічник  священика) віддалявся  у залагоджені справи, то  повертаючись  назад,  побачив  як Піо  молиться за престолом.

Побачивши, що Піо  лежить на  долівці, думав, що  він  мертвий,  сповіщаючи  сільського  пароха.  Проте отець   Сальватор,  добре  знаючи Піо, сказав  паламареві,  що  це такі  у нього  моменти  душевного  переживання  –  екстаз.  За  ним  дуже  часто спостерігали  інші  настоятелі,  сприяли  своєю  допомогою  у закінченні  його  навчання,  забезпечуючи  тільки необхідним.  Іноді  отця Піо  вважали хворим на туберкульоз,  оскільки  такий  діагноз  поділяла  більша  частина  лікарів.  В  тім,  як вже  з‘ясувалося, причиною  погіршення  стану  здоров‘я  Піо  є  інше  захворювання, тому  лікарі  змушені  були відступитися  від своїх  ідей щодо  наявності туберкульозу.

У  містечку  Венафро (італійська провінція Ізернія)  протягом  сорока  днів Піо  споживав  тільки  одну Євхаристію.  Тут  йому  довелося  пережити  кілька  екстазів,  що були описані  самим отцем  Аґостіно.  Піо  перебував  в ізоляції  шість років.  Навесні   1916 році  він  повертається до чернечої  спільноти  капуцинів.  У  цьому  ж році  занедужує  побожна  за  своїм  релігійним життям  пані  з  міста – провінції   Фоджа.  Ще до  її хвороби  відбувалося  листування з отцем  Піо – її духівником. Отримавши  сумну звістку  про  цю пані від  настоятелів,  отець Піо  відправляється  до Фоджі, зупинившись  у монастирі  святої  Анни.  Доглядав  за  нею  аж до смерті,  змушений  був  тут залишитися .  У Фоджі  знову  трапляються з ним   якісь  дивні  явища. Задушлива   спека  не давала  жодної можливості  для  постійного  перебування  та  й зрештою  гуркіт та голоси  сильно  лякали  братів – капуцинів, які були  з ним.

Настоятель та співбрат  отець  Паоліно   приймає рішення  щоби відправити Піо   буквально  на кілька  тижневе  перебування  в узгір‘ї  Ґарґано,  у Сан – Джованні Ротонду. У цьому  місці  отець Піо  став  себе  почувати  набагато краще.  Восени  1916  року  здійснив  свій візит до міста  Фоджі, а потім  назавжди  повернувся  до  апулійської провінції  Сан-Джованні  Ротондо. Сприятливий  клімат  відповідав  тій атмосфері, яка  панувала  тут  для  духовного  проповідника.   Настоятелі  рекомендували  йому  здійснювати листування  з особами,  які зацікавленні  його  духовністю  і глибоко  цінують  розуміння  ним  душ інших.  У  Сан-Джованні  зустрічає  групу  черниць-францісканок, я кі  були  під час  відвідини  у  монастирі  і чули прекрасні відгуки  про отця Піо.

Бо  ж  отець  був  відомий  на  всю чернечу провінцію  через духовну формацію і ті, явища,  які  відбувалися з ним, в якому  місці  той не перебував.   Він розпочинає невеликі конференції  для  сестер – францісканок  у маленькій гостьовій  кімнаті,  навчаючи  їх правильному  розважанню та  молитві.   Ще   за  кілька  років до того, однією із сестер – Люцієттою  у  видінні  було передбачено  прихід отця  Піо  і виконання  його  вселенської  місії,  яке нагадувало  велике  дерево,  що  скрізь поширювало  свою тінь.

Весною  1918  року Піо  залишається  в  Сан Джовані.  Літньої  пори    з ним    відбуваються надзвичайні  речі:  стигмати знову  з’являються  на  руках,  завдаючи  нестерпного  болю.   У цьому  ж році  він перебуває  в самотній   молитві  після  закінчення  богослужіння.  Знаходячись  на  хорі,  відчуває  різкий  біль у тілі, напевне  і явлення  містичної  постаті  отцеві  не   є випадковим.   Для Піо настала  мить  повної  стигматизації.

Стигмати  стали  проявлятися  не тільки на  обох  руках, а  й ногах,  підребер‘ї  (символізують  п’ять  ран    Ісуса  Христа).  Цей  дар був  швидше   духовним  знаком,  і завдавав  страждань, болю,  тому що  з  його  тілесних ран  виступала  кров, застоюючись  у  струпах  зі сторони долонь, на  двох ногах,  та  підребер‘ї.  Піо  приховував  свої рани  від  інших  під  довгі  рукави  для того, щоб  вони були не помітними.  В тім  така непомітність  приводила  вірних  до розкриття  таємниці  появи  тілесних  ран  падре.  Аін  змушений  був  розповісти про це   не тільки  їм, а  й своїм  братам – монахам.

Дуже  швидко  почали поширюватися  чутки  по  усій  Сан Джованні,  Ґарґано,   про незвичайне  явище, яке  трапилося  з  Піо.  Постала  необхідність  забезпечення   правопорядку  поліцією  у  зв’язку  з  прибуттям  до  італійського  священика  великої  кількості  паломників.   Паломники  у  свою  чергу  сподіваються  отримати  благодать  від  людини,  яка  подібно  до  Ісуса  має  п’ять  пробитих  ран.  Разом із ним  прибули  лікарі,  що пересвідчитися  на запит  Святого  Престолу   у правдивості  підтвердження  інформації  щодо  натуральності  ран  отця  –  капуцина.   Медицина  не  в силі  була  пояснити  появу  тілесних  ран, які  виникли  на  частинах  тіла  отця  Піо.  У  питанні  природності  ран  думки  лікарів   чомусь  розходилися.  Одні  вважали,  що  натуральному  походженню  стигматів  не має логічного  пояснення,  другі ж  – намагалися   їх  вилікувати,  проте  це  не  дало   жодних   результатів.    Рани  далі  стали кровоточити.

Піо  стає  предметом  полеміки  інших,  його  особистість   ченця  була  сумнівною  на думку  інших  священиків  з  Манфредонії,   що зводили  Піо  наклепами, в тому  числі  негативної  точки  зору  був про нього  і  їхній  єпископ,  виступивши  перед  папою Римським.   В тім  ті, що підтримували  Піо,  робили усі можливі  спроби  його  захисту,  виступаючи  з  такими  досьє,  які  вражали  опонентів  отця.  Народні  хвилювання  були  викликані  через   спростування  Ватиканом  факту   надприродного  походження   тілесних ран  священика.  Ставлячи  під  сумнів  Святий  Престол  багато разів  відсилав   своїх  вірних  відвідати отця  Піо.

У  1931 році  згідно  прийнятого  рішення  отця  Піо було ізольовано  в монастирі,  йому  було  заборонено  в сповіді, відкритому  богослужінні, листуванні, контактуванні  з  вірними  християнами – католиками, доволено  контактувати лише  з  братами святої обителі.  Влітку  1933  року  Піо  було звільнено  з  ізоляції, він отримав  дозвіл   на  відправу  богослужінь  і сповідь  вірних.  Кількість  віруючих  зростала,  виникла  необхідність   приймати  приїжджих  місцевими  жителями.  Приємний  запах, що  виходив  від  стигматів  отця Піо  поширювався  на  усіх  віруючих,  в тому  числі  і  людей, які перебували  в інших  країнах.

Вірні  намагалися  торкнутися  стигматів  на руках  священика  після  меси,  доки  він  не одягнув  свої коричневі   рукавиці.  Його  струпи  справді  вважали чудотворними. Піо  допомагав  своїми  молитвами  людям.  Ним практикувалася  традиційна  щоденна   молитва  «вервиці  до Ісусового  серця».    Віруючі  відчували як  від нього  йде харизма, відчували  ласку  і любов  отця Піо по відношенню до них  і Бога.   За свого життя  він  став  фундатором   лікарні  святого  Франциска  при монастирі  сестер – кларисок.

9 січня  1940  року  завдяки  його ініціативі  створюється  комітет, до  якого  увійшли довірені  особи отця:  лікар  з Муджелло  Ґуль-гельмо Санґуінетті та підприємець з Умбрії  Маріо Санвіко,  сюди ж долучився  з Дзари  Карло Кісвардей, що облаштовував  свою віллу неподалік  святого монастиря.  Ними  було підготовлено  план  роботи і розподілені  обов’язки, отримано  благословення  падре та  пожертву     заради доброї справи.   Запис  пожертв на будівництво  лікарні  для хворих    проводився  довіреним  касиром  Карлом Кісвардеєм.  Проект  будівництва  лікарні  було доручено  Абруццо  Анджело Луппі.  Велика  сума грошей   на   цей  проект  була   внесена   фондом UNNRRA   та  від імені  уряду  США.  Ініціативу  в  допомозі  підтримала лондонська  журналістка Барбара Уард  під  час  осінньої  зустрічі  1947 року з отцем  Піо.

Навесні  1956  року  відбулося   урочисте  відкриття  лікарні, на  якому були присутні  кардинал  Леркаро,  державні  особи та відомі  зарубіжні  лікарі.  Отець  Піо  проголосив  промову  на  честь річниці  діяльності   цього закладу,  висвітлив  програму  дій,  розроблену  керівниками   «Ділу».  На  сьогоднішній  день  лікарня  отця  Піо  устаткована   найсучаснішою  технікою та  апаратурою. Заклад  заповнили  відібраними  професійними  лікарями.  Крім того  медичному  закладу  була надана  юридична  форма, мандат,  який  підтверджував  єдиного  повноправного  власника  і  керівника – отця  Піо. Його було  звільнено  від обіту  убогості  та  послуху  завдяки наданому  надзвичайному  дозволу  Папою   Пієм ХІІ, що  виявляв свою повагу  до  Піо.

У травні  1959 року  він  сильно  почав  хворіти,  не міг ані сповідати, ані  відправляти месу.  Вірні  були занепокоєні  фізичним станом  здоров‘я  священкиа, їх часто огортав  смуток.  Піо  підбадьорює  віруючих, звертається   до них  за допомогою  мікрофону,  встановленому  у  своїй  келії.   Своє  видужання   як не  дивно   Піо  приписує  молитовній  прощі  на  честь  шанування  Богородиці  з  Фатіми.  Щодо  особистості  Піо  та  надзвичайного  дива  виникав  сумнів  у  близьких  попереднього  Чину  монахів – капуцинів  та  вірних.  Часті  перевірки  восени  1960 року  монсіньора    Маккарі від Святого Престолу  негативно відобразилися  на  стані  здоров‘я  Піо. Папа Іоанн ХХІІІ  прийняв  суворі  міри по відношенню  до нього, повністю ізолювавши  від  віруючих.

Піо  довелося  багато  страждати, бо раніше  він почував себе  у  ролі  отця  для  усіх  в різних молитовних   потребах.  Він  був прикутий  до інвалідного  візка,  відправляв богослужіння  у сидячому  положенні.  Кількість  його прихильників  збільшувалася,  а сам він  викликав  повагу  зі сторони  церковних  особистостей.  Восени 1968  року  було   проведено  маніфестацію  з нагоди  з‘явлення  стигматів в  отця  Піо,  відбувся  міжнародний  зліт групи  молитви  до  Сан Джованні Ротондо.

20 вересня  богослужіння  отця  Піо  зібрало  багато  молільників.  Церква  наповнилася  великою кількістю  віруючих  християн, які після  закінчення  меси  взяли  участь  в  Хресній  дорозі.  21  вересня  стан здоров‘я  отця  став погіршуватися, богослужіння  більш не відправлялось. Остання  відправа  меси  відбулася  22 вересня.  Отець  Піо  на той час перебував  прикутим  до інвалідного  візка.  Востаннє   він  сповідає  і причащає  вірних  Святих  Таїн.

Він  благословляє  віруючих  в  сидячому  положенні  зі своєї  тераси,  потім з  вікна келії,    під час  їхніх  молитов  на  лузі,  за межами  стін  монастиря.  Ввечері  22 вересня  серце  отця  Піо  зупинилося.  На  поховання  прибуло  десятки  тисяч   людей  для того, щоб вшанувати  пам’ять  досвідченого  священика – капуцина,  молитовника  за спасіння  християнських  душ.   У  похоронній  процесії  26  вересня  було нараховано  сотні  тисяч  людей.  Тіло  священика  поховали під  криптою церкви  у Сан Джованні.  Його  могила  була оточена  вірними,  ними  звершувалися  молитви  і випрошувалася  Божа  благодать.

Таке  шанування  поширювалося   в межах  тих монастирів,  в яких  Піо  проводив свою діяльність. Відвідували  особливі  святі місця: сповідальню,  келію отця Піо.   За тридцять шість років  відбувалися найчастіші  молитовні   прощі,  які викликали занепокоєння  зі сторони  Ватикану, адже  за земного  свого служіння  його  вважали святим.  Причиною  самого ж процесу беатифікації  стала  духовна та матеріальна  поміч  людям, які  зверталися до нього,  вбачаючи  у ньому  батька, порадника,  брата та вірного друга.

Збір документів  для бетифікації  зайняв цілих сім років.  Сам канонічний процес  стосовно отця Піо  розпочався  1983  року.  Від  80  свідків  була зібрана  інформація,  проведений аналіз листів  духовного  настоятеля. У 1990 році  усі документи були передані на розгляд  Ватикану, а  18 грудня    1998  року, за рішенням  Папи  його було канонізовано  як слугу Божого.  21 грудня  на зібранні  консисторії, очоленої  папою Римським  та колегією кардиналів  було  затверджено  декрет,  у  якому  визнано  чудеса   з втручанням отця Піо,  а  2 травня   1999 року відбулася  беатифікація.  Отець  Піо  вважається  блаженним  католицької  церкви.

В честь  шанування блаженного  отця Піо  Папою  в  соборі  святого Петра у  Римі  було звершено  літургію  і  обряд  формальних  прохань  про  беатифікацію,  також  виголошено промову,  в якій підтверджено   усі враховані  факти  чудес,  детально проаналізованих та  вивчених  Конгрегацією  святих  Святого  Престолу  і зроблено  висновок,  що отець Піо з П‘єтральчини віднині   стає блаженним  в  церкві.  В тому  числі  було відкрито образ блаженного отця Піо  на  двох  площах  –  св. Петра та св. Йоана Латеранського,  також  у Сан Джованні Ротондо. Папа Римський  виголосив  урочисту проповідь.  Велика  кількість  відомих осіб  разом з президентом  Італії  взяла  участь  у проведенні  церемонії  беатифікації.

Відразу  ж після  її закінчення  Папа прибуває  до вірних,  які  перебувають на площі  Св. Йоана  Латеранського,  виступивши  перед ними  і прочитавши  молитву, присвячену  Цариці Небесній.  Для   поклоніння  у Сан Джованні Ротондо  була  виставлена  одна із сакральних реліквій,  що належала  отцю  Піо –  габіт.  3  травня  було  відслужене  урочисте богослужіння, очолене  державним  секретарем, кардиналом  Анджело  Содан.  По  закінченні  урочистої  меси  з промовою до вірних  звернувся  Святий  Отець,  в адресу якого лунали слова  вітання  від ченців та вірних.    У своїй  промові  Папа  підкреслював  діяльність,  служіння  отця Піо,  після  якого  ним  були залишені  віруючим  важливі   два дари – Дім  полегшення  страждання та Груп  молитви.

У Сан Джованні  Ротондо  ведеться будівництво  і зведення нової  церкви за  архітектурним проектом  Ренцо  П‘яно.  Передбачається  прибуття до нової  церкви  великої  кількості  прочан,  місце  зосередження  Груп  молитви, які як і Дім полегшення  страждань  зберігають  духовне передання  та науку блаженного отця  Піо.

Богдан Стрикалюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook