На початку 1916 року союзники Росії вимагали активних дій для полегшення становища Франції під Верденом. У березні російські війська розпочали наступ біля озера Нароч, на схід від Вільнюса. Операція проводилася поспіхом і без належної підготовки. Попри значні втрати, російська армія здобула лише незначні території, які втримати не вдалося. Наступ завершився фактично безрезультатно, але російське командування продовжувало готувати масштабний літній удар.
План наступу та роль Брусилова
Головний удар мав завдати Західний фронт під командуванням генерала Олексія Еверта. Його повинні були підтримати війська генерала Олексія Куропаткіна на північній ділянці фронту. Водночас Південно-Західний фронт генерала Олексія Брусилова мав провести допоміжний наступ, який розглядався лише як відволікаючий маневр.
Однак події розвинулися зовсім інакше. У травні 1916 року австро-угорські війська атакували італійські позиції в районі Азіаго. Італія негайно звернулася до Росії з проханням змусити противника перекинути резерви зі свого фронту. Російське командування погодилося пришвидшити наступ.
Брусилов пообіцяв розпочати операцію 4 червня за умови, що через десять днів у наступ перейдуть і сили Еверта. Але саме цей наступ Брусилова став центральною подією кампанії 1916 року.
Брусиловський прорив
4 червня російські війська атакували австро-угорські позиції на широкому фронті від Луцька до Чернівців. Наступ розгортався одразу на кількох напрямках, що стало новаторським рішенням для того часу. Брусилов відмовився від традиційної концентрації сил на одній ділянці та використав коротку, але надзвичайно інтенсивну артилерійську підготовку.
Найбільшого успіху росіяни досягли під Луцьком. Уже 5 червня армія генерала Олексія Каледіна прорвала оборону австрійців. Австро-угорські частини почали хаотично відступати, а між двома їхніми арміями утворився величезний розрив. Одночасно успішно розвивався наступ у районі Бучача та Буковини. Російські війська зайняли Чернівці й просунулися до Карпат.
Масштаби поразки Австро-Угорщини були шокуючими. До 20 червня війська Брусилова взяли близько 200 тисяч полонених. Австрійська армія фактично опинилася на межі катастрофи.
Чому Росія не змогла перетворити успіх на перемогу
Попри блискучий початок, Брусиловський прорив не став вирішальною перемогою. Головною причиною було те, що інші російські фронти не підтримали наступ належним чином. Генерали Еверт і Куропаткін постійно відкладали свої атаки, посилаючись на різні труднощі.
Начальник штабу Михайло Алексєєв намагався перекинути резерви Брусилову, але транспортна система Російської імперії працювала надзвичайно погано. Німецьке командування використало цей час для перекидання підкріплень. Особливо важливу роль відіграли контрудари генерала Олександра фон Лінзінгена на Луцькому напрямку.
У липні та серпні росіяни ще намагалися продовжувати наступ, але момент для остаточного прориву вже було втрачено. До вересня кампанія поступово згасла.
Ціна перемоги для Російської імперії
Брусиловський прорив став однією з найуспішніших операцій Антанти у Першій світовій війні. Австро-Угорщина втратила величезну кількість солдатів, техніки та територій. Росія повернула значну частину Східної Галичини та Буковини.
Проте перемога мала катастрофічну ціну. Російська армія втратила приблизно один мільйон осіб. Значна частина цих втрат припадала на полонених і дезертирів. Армія стрімко втрачала дисципліну, а населення дедалі більше втомлювалося від війни.
Саме після кампанії 1916 року стало очевидно, що Російська імперія перебуває у стані глибокої кризи. Виснаження фронту, економічні труднощі та падіння морального духу наближали революційні події 1917 року.
Вступ Румунії у війну та нова катастрофа
Успіх Брусилова справив сильне враження на союзників. Румунія вирішила, що Австро-Угорщина ослаблена настільки, що настав слушний момент для вступу у війну. 27 серпня 1916 року румунський уряд Іонела Бретіану оголосив війну Австро-Угорщині.
Румунська армія почала наступ у Трансільванії, але її сили були недостатньо підготовленими. Центральні держави відреагували блискавично. Німеччина, Болгарія та Османська імперія майже одразу оголосили війну Румунії.
Німецьке командування швидко організувало контрнаступ. Генерал Август фон Макензен атакував Румунію з півдня через Добруджу, а Еріх фон Фалькенгайн очолив наступ із Трансільванії. Румунські війська не витримали удару.
У вересні впав укріплений плацдарм Туртукай на Дунаї. У жовтні німці розбили румунські сили біля Кронштадта — сучасного Брашова. Згодом війська Центральних держав прорвали гірські перевали та рушили на Бухарест.
6 грудня 1916 року столиця Румунії впала. Румунська армія відступила до Молдови, де отримала підтримку російських військ. Центральні держави захопили важливі нафтові родовища та зернові райони, а Росія отримала ще сотні кілометрів нового фронту, який потрібно було обороняти.
Події 1916 року на Східному фронті мали величезне значення для всієї війни. Брусиловський прорив урятував союзників від ще важчих наслідків битв під Верденом і на Соммі, змусивши Німеччину перекидати дивізії зі Заходу на Схід.
Водночас ця кампанія остаточно виснажила Російську імперію. Армія втратила боєздатність, економіка не справлялася з навантаженням, а суспільство дедалі більше втрачало довіру до влади. Перемога Брусилова стала водночас і тріумфом російської армії, і початком кінця імперії Романових.
Іван Гудзенко
