Шудха-адвайта вважається однією із традиційних філософських ведичних шкіл Індії. Засновником та основоположником школи шудхи — адвайти вважають Валабху, який проповідував приблизно у ХVІ столітті. Він народився приблизно у 1500 році в місті Бенаресі, в родині брахманів – вішнуїтів, походив з Південної Індії. Дитинство провів у тому ж самому місті, знайшов у собі надзвичайні здібності до вивчення сакральних текстів.Він подорожував по багатьом священним місцям для того, щоб витлумачити події життя Кріпни по Бхагават–пурані, проповідував шлях бхакті, під час однієї з дискусій був поставлений наставником у школі бхакта Вішнусваміна. Його секта шанує дві події, які мають місце у місті Браджі — в приміській частині відомого центру кришнаїтів в Матхурі. Перше місце пов’язують з явленням бога Кріпни Валабхі, де той відкрив йому мантру, внаслідок якої кожен адепт має право вступити у прямий контакт з брахманом, друге – зі знайденням Валабхою на горі Говардхан, що поблизу Матхури – кам’яного ідола Шрі Натхджі Кріпни, який тримає гору Говардхан на знак того, що захищає мирних жителів, є покровителем над своїми шанувальниками.
Найменована мантра є основним, можна сказати, компонентом в обряді ініціації до «секти» Валабхі, а ідол Кріпни – головною реліквією для поклоніння вірних підданих. На відміну від інших вчителів бхакті, Валаха був дійсно одружений, мав двох синів, які після смерті свого батька очолили спільноту, яка у свою чергу до теперішнього часу керується нащадками Валахби, звісно по чоловічій лінії.
Стверджують , що Валабхі приписують 80 творів, оригіналів серед них набагато менше. До числа творів відносяться такі: «Анубхашья» (Тонке витлумачення) – у ньому викладені коментарі до Брахми – сутри, в «Субодхіні» — трактування на Бхагават – пурану, ще біля шістнадцяти трактатів, в яких викладається вчення Валахи. Суть вчення полягає в тому, що адвайта Шанкари не така вже не подвійна, тому що допускається невизначений статус Майї. Валаха робить спроби її очистити, включаючи майю як частину природи Брахмана, в якості однієї із його енергій.
Припускаються думки щодо зміни і самого Брахмана, який у Рамануджі, Мадхви, Німбарки – ототожнюється з персоніфікованим божеством, яке наділене повнотою чайтаньї (свідомості) та анади (блаженства).
Брахман постає для Валабхи Вищою Істотою, тому що крім неї у світі немає нічого. Існує лише Крішна, тоді як душі та світ повністю є реальними, але обмеженими маніфестаціями, які той проектує із самого себе. Крішна ,насправді, є тотальністю, що присутня у модусах (спосіб існування або дія будь – чого ) душі, не одухотвореного світу та Брахмана. Душі є не лише відображенням, відбитком бога Кріпни, а його частинками, забули про свою істинну природу, віддаючись егоїзму. А егоїзм є основною причиною їхнього відділення від Кріпни та безкінечних сансар (рперевтілень).
Заради їхнього звільнення Крішна зійшов на землю у людській подобі в Браджі, проповідував шлях бхакті, який потрібно розуміти як пристрасний преман (любов) до нього. Милість Кріпни є доступною для кожного, хто здатен залишити назавжди свій егоїзм та сконцентруватись повністю на ньому, але не може бути вироблена справами благочестя або звершенням обрядів. Кінцева мета кожного – вічне перебування з Крішною у його світі, за межами часу та простору. Милість Кріпни є маргою (шляхом) для їжі – розквіту душі (пушті).
Послідовники гуру Валабхі почали називати свою секту «пуштімарг» (що з мови санскриту означає – шлях процвітання). Діяльність цієї секти було зупинено англійською владою у ХІХ столітті. Влада запідозрила «секту» у порушенні моральності. Проте на початку ХХ століття вона почала дуже швидко відроджуватися на території Північно – Західної Індії, в містах – Раджастхан, Гуджарат та Бомбей.
Стрикалюк Богдан – магістр релігієзнавства
