Платонізм – одне із філософських вчень, запропоноване Платоном, його учнями, яким запевняється абсолютна реальність ідей та безсмертя душі. Інші намагаються тлумачити платонізм як деяке ствердження існування універсальних понять незалежно від конкретного  втілення. Адептами вчення стали учні славнозвісної Платонівської Академії, час створення якої датується ІV століття до нашої ери.

Заснована Платоном школа змогла проіснувати включно до 529 року нашої ери, і в цей же ш періодом за наказом імператора Юстиніана була зачинена. Платонізм пройшов три етапи свого розвитку: ранній, проміжковий, неоплатонізм. Об’єднавчою рисою, характерною для догматики цієї школи протягом періоду її розвитку є вчення про безсмертя безтілесної душі з протиставленням чуттєвому та досяжному розуму, знань та думок, ідей та речей.

Платонізм

За допомогою абстрактного поняття можна відрізнити ідеальне від неідеального. Наприклад, якщо дерево є ідеалом, яким володіє кожен, то здатен відрізнити ідеальне дерево від неідеального. Етичним ідеалом платонізму вважається уподібнення богу.

Отож як вже було вказано від початку платонізм розвивався в три етапи. Ранній період пов’язують з Платоном, Спевсіппом, Ксенократом, Гераклідом. Учнями використовувався щоденник як основа філософського підходу до знань. У щоденнику зберігалися враження про теми або зачитані, почуті, обмірковані думки як загальнодоступні для подальших читань, аналізів, переосмислень. Найважливішим із усіх питань, що частіше обговорювалися був онтологічний статус ідей.

І століття до нашої ери з використанням Арістотеля та піфагореїзму велася боротьба  з елементами натуралізму, збереженого у Платона та зміцненими в елліністичну епоху завдяки стоїкам, епікурейцям та скептикам. Наступним періодом є середній платонізм, датований І століттям до нашої ери – ІІ століттям нашої ери.  Цей період представлений Антіохом Аскалонським, Евдором Олександрійким, Плутархом Херонейським, Апулеєм, Алкиноєм, Аттікою, Нуменією.

Із кінцем скептицизму настав догматичний платонізм. Серйозною систематизацією платонізму на підґрунті коментаря до праці  «Тимей» займався Посідоній. Основний момент періоду вказується  через систематизацію філософського спадку у посібниках, коментування платонівських діалогів із встановленням відмінностей вчень Платона та Арістотеля. Третій період можна охарактеризувати розвитком  неоплатонізму.

У сам період розробляється не тільки трьохчленна ієрархія буття з Єдиним, а вчення про вищі сфери умодосяжного та Єдиного.  Початок  самого ж вчення пов’язують з його засновником Плотіном, а продовження –  Порфирієм. Під прямий вплив філософської течії потрапляє західноєвропейська ідеалістична філософія Нового часу і після нього.

Платонізм розглядають в філософії математиці як основний напрям, поєднаний з математичною основою. Згідно тези математика не так як була створена, а швидше знайдена. Такої ж думки припускався англійський математик Хайді.

Як для платонізму так і піфагореїзму загальне місце займає ствердження щодо існуючого абстрактного поняття у самій світобудові. Невідомим для нас залишається запозичення Платоном ідеалістичної ідеї в Піфагора, відомо те, що  попередній мав повагу до другого, оскільки Піфагором та його послідовниками  вважалося, що в основі світобудови покладене число, яке є абстрактним, абсолютним поняттям.

Пегас