Мурад II і новий наступ на Візантію
У 1421 році османський престол посів султан Мурад II. Його прихід до влади став початком нового етапу тиску на Візантію. Уже наступного року він скасував усі привілеї, які були надані візантійцям його батьком, і розпочав облогу Константинополя.
Одночасно османські війська вторглися до Греції та блокували друге за значенням місто візантійського світу — Салоніки. На той момент містом управляв Андронік Палеолог, син імператора Мануїла II. Усвідомлюючи неможливість самостійно захистити місто, він у 1423 році передав його під контроль Венеційської республіки. Проте навіть могутня морська держава не змогла втримати Салоніки. Після семирічного правління венеційців султан Мурад II у березні 1430 року захопив місто. Втрата Салонік стала важким ударом для візантійців, адже вони остаточно позбулися одного зі своїх найбільших центрів.
Іван VIII та пошуки допомоги на Заході
Після смерті імператора Мануїл II Палеолог у 1425 році престол перейшов до його сина Іван VIII Палеолог.
Новий імператор чудово розумів, що власних ресурсів для боротьби з турками вже недостатньо. Тому він намагався знайти підтримку в країнах Західної Європи. Однією з головних умов такої допомоги було подолання багатовікового розколу між православною та католицькою церквами.
Іван VIII погодився відновити переговори про церковну унію, сподіваючись, що це допоможе залучити західних монархів до боротьби проти османів.
Флорентійська унія 1439 року
Кульмінацією цих переговорів став Флорентійський собор. На собор прибули імператор Іван VIII, константинопольський патріарх, православні єпископи та представники католицької церкви. Після тривалих дискусій було досягнуто компромісу: східні ієрархи погодилися визнати верховенство папи римського. Так виникла так звана Флорентійська унія.
Однак ця угода викликала гостре невдоволення серед населення Константинополя та більшості православного світу. Багато хто вважав її зрадою віри заради політичної вигоди.
Попри це, унія мала і своїх прихильників. Особливо відомими стали Віссаріон Нікейський та Ісидор Київський. Переїхавши до Італії, вони стали кардиналами Римської церкви та сприяли поширенню знань про грецьку культуру й античну спадщину серед західноєвропейських учених.
Останній хрестовий похід проти османів
Флорентійська унія частково досягла своєї мети. Вона сприяла організації нового хрестового походу проти Османської імперії.
Очолили похід король Польщі та Угорщини Владислав III, сербський правитель Георгій Бранкович та видатний полководець Янош Хуньяді. Проте між союзниками виникли суперечки щодо стратегії та керівництва військом. У результаті християнська армія зазнала нищівної поразки в Битва під Варною. Загибель Владислава III та розгром війська фактично зруйнували надії Візантії на масштабну військову допомогу із Заходу.
Костянтин XI — останній імператор
Після смерті Івана VIII у 1448 році імператором став його брат Костянтин XI Палеолог.
Він залишив свою резиденцію в Містрі та прибув до Константинополя, щоб очолити державу в найскладніший момент її існування. Тим часом його брати Тома та Димитрій продовжували управляти Мореєю — останньою великою візантійською провінцією на Пелопоннесі.
Костянтин XI успадкував державу, яка фактично перебувала в ізоляції. Західні держави висловлювали співчуття, але не поспішали надсилати війська.
Мехмед II і підготовка до вирішального штурму
У 1451 році владу в Османській імперії вдруге здобув молодий та амбітний султан Мехмед II.
Він поставив перед собою мету, яку не змогли реалізувати його попередники: остаточно захопити Константинополь. Для цього султан ретельно готувався. Османи будували фортеці, накопичували ресурси та створювали потужну артилерію, здатну руйнувати навіть знамениті Феодосієві мури.
У 1452 році в соборі Святої Софії було урочисто проголошено церковну унію з Римом. Але це рішення викликало хвилю протестів серед містян. Багато жителів Константинополя заявляли, що воліли б бачити над містом турецький тюрбан, ніж латинську тіару.
Облога Константинополя 1453 року
У квітні 1453 року османська армія розпочала вирішальну облогу Константинополя. Місто захищали лише кілька тисяч візантійських воїнів та їхніх союзників.
Особливу роль в обороні відіграв генуезький командир Джованні Джустініані. Разом із венеційцями він організував ефективний захист мурів.
Для перекриття доступу до гавані візантійці натягнули масивний ланцюг через вхід до Золотого Рогу. Проте Мехмед II знайшов несподіване рішення: османські кораблі були перетягнуті суходолом по спеціально підготовлених дерев’яних настилах і спущені у внутрішню гавань. Цей маневр став одним із найвідоміших епізодів світової військової історії.
Падіння столиці тисячолітньої імперії
Протягом кількох тижнів османська артилерія безперервно обстрілювала стіни Константинополя. Зрештою вранці 29 травня 1453 року турецьким військам вдалося прорвати оборону. Під час вирішального штурму смертельно поранили Джованні Джустініані, що суттєво підірвало моральний дух захисників. Імператор Костянтин XI відмовився тікати та залишився на полі бою разом зі своїми воїнами.
За свідченнями сучасників, востаннє його бачили біля однієї з міських брам зі зброєю в руках. Його тіло так і не було достеменно ідентифіковане, що породило численні легенди про «сплячого імператора», який колись повернеться.
Падіння Константинополя 29 травня 1453 року стало однією з найважливіших подій світової історії. Воно поклало край більш ніж тисячолітньому існуванню Візантійської імперії та перетворило Османську імперію на провідну державу Східного Середземномор’я.
Іван Гудзенко
