Передумовою скликання Ферраро-флорентійського собору  постали питання  адміністративного і догматичного характеру.

Привілея  очолити собор  належала   папі Євгенію IV. Діяльність собору  проходила поетапно: спочатку в місті Феррара (1438), потім у Флоренції (1439), останній  закінчився в Римі (1445).  Ті, хто був присутнім  на соборі в Базелі відмовилися  приймати участь у Ферраро-Флорентійському.  Запрошення  були надіслані західноєвропейським володарям, але ті не приїхали.  Натомість були присутні представники східної  церкви разом з імператором Іоанном VIII Палеологом, константинопольським патріархом Йосифом ІІ, руським митрополитом Ісидором.

Собор  ставив  перед собою мету –  подолання  протиріч  шляхом унії  двох церков – західної (католицької) та східної (праволсавної).  Унія дозволила б римському папі  підпорядкувати усе східне православ’я, але  цього  не сталося, надто великими виявилися «апетити»  Риму.  Більш лояльнішим  до  такої пропозиції  був візантійський імператор Іоанн, будучи поставленим у незручне  становище, адже  унія з Римом на його думку  могла врятувати  репутацію  імперії  від  поневолення  турками османами, тому  підтримка папи і західних  володарів  була конче необхідна.  Дві сторони  погодились називати  собор  «вселенським».

Великі  дискусії   точилися навколо  догматики,  щодо  питань третьої іпостасі – Святого Духа,  таїнств,  чистилища, примату  папи. Суперечки тривали протягом  п’ятнадцяти засідань.  На захист  ортодоксальної  догми  стали  Марк Ефеський разом із Вісаріоном Нікейським.  Перший  навіть не намагався  зробити  хоч би які поступки  латинському  вченню,  називаючи  його прихильників єретиками.

У липні 1439 році  в Флоренції  було підписано  унію, у зв’язку з тим, що  посилювалася турецька  влада,  візантійці не мали іншого виходу.  Таким  чином  було  визнано  папське верховенство,  прийнято  доктрину католицької церкви  і збережено  обряди східної.  Унія  була  підписана  усіма  грецькими єпископами. Не підписали унію лише  Марк Ефеський і  патріарх Йосиф ІІ.  За підписання  Флорентійської унії  Великий московський  князь Василій ІІ змістив  з кафедри митрополита- грека Ісидора.

Флорентійська унія  не мала  подальшого  продовження  існування  на території  візантійської  та руської держави.

Охрім Допитливий