Відкриття собору  відбулося  у 1545 році.  Про зібрання  собору  папа Павло ІІІ повідомив ще раніше  у своїй булі.  Перед ним була поставлена особлива мета, яка в першу чергу  полягала у визначені віри, церковній реформі,  католицькій доктрині,  мирного порядку в церкві.

Вагому  і впливову роль на  діяльність собору  відіграли єзуїти. Собором  було  визначено і затверджено такі питання як церковна ієрархія, традиції, таїнства, сотеріологічну роль церкви, що раніше  відкидалося  самими протестантами.  Тридентський собор постановив:  джерелом віри потрібно визнавати не лише  Біблію, а й Священне Передання.  Підтверджено  рішення  визнання папи як глави католицької церкви, священства, целібату, месси, сповід, поклоніння  святим.

З точки зору собору, спасіння  здійснюється завдяки заслугам Христовим (противага протестантської доктрини), віра – це шлях до спасіння, для  якої  важливими є церковне  посередництво та добрі справи. Сама ж феодальна догматична  організаційна церковне структура остаточно  набула остаточного закріплення доктринами  про первородний гріх, оправдання вірою,  про сім таїнств церкви.

Втім  внаслідок Реформації відбулися  деякі  церковно- політичні зміни.  Новий  папа Павло IV (кардинал Карафа) підпорядкував  під себе південну  частину Західної Європи, включаючи  увесь  півострів Піренеї та Італію.  Північна  частина  була охоплена  повністю прихильниками Реформації, в  якій протестантизм отримав перемогу.  Ще одним не менш важливим історичним  фактом  стало підписання в 1555 році   Аугсбурзького мирного договору  в Німеччині  між двома сторонами – католицькою і протестантською.  Таким чином це призвело до  зміцнення  становища  двох держав Іспанії, під управлінням династії Габсбургів та  Франції, де  утвердилася монархія.

Папа Павло вводить інквізицію за допомоги домініканців – єдиної зброї, що може зупинити Контрреформацію. Таким чином домініканці отримали  необхідні права інквізиторів від папи: процес може відбуватися, без відсутності доносів чи підозр. У 1559 році  був перше опублікований папський «Індекс»,  який  піддавав забороні  єретичні книги.  Насамперед це була  найміцніша і грізна зброя  рішень Тридентського собору та  безумовне  переслідвання, тих які не згодні з ним.

Своє жорстокістю, страхом та ненавистю  папа не зумів зміцнити свій авторитет, усе це  привело тільки до  повстання, що відбулося  в Римі 1559 року.  Розлючений натовп  розбив в друзки  папську статую,  а її голову з тіарою  протягнув вздовж  всієї вулиці Риму.  Наступником Павла IV  став  папа Пій IV, який і закінчив  діяльність Тридентського собору у 1563 році.   Собор виніс кілька рішень:  створення духовних навчальних закладів  для підготовки кадрів,  які змогли  не тільки  провести реформу, а й протидіяти протестантам.  Він відмінив  продаж індульгенцій  на деякий час.  Ним були прийняті декрети, які стосувалися  відпущення гріхів, чистилища, шанування святих, а також відділені  доктрини  католицької церкви від протестантів.

У 1564 році  папою були затвердженні декрети, які увійшли  в історію католицької церкви як «Тридентське сповідування»  перед  яким необхідно  було принести клятву  єпископам та професорам західноєвропейських університетів. Проте не всі його відразу прийняли.  З європейськими монархами папа заключив  угоди – конкордати, згідно яких  визнавався папський абсолютизм  всередині церкви.  Відтак  Пій IV  відмовився  прагнути  ставити церковні та папські  інтереси  вище світської влади.

Мартин  Підгірний