Саме в цей період мирні рухи перестали бути справою окремих інтелектуалів чи релігійних діячів. Від весни 1917 року ідея припинення війни почала набувати масового характеру. Європейські суспільства поступово втрачали віру в сенс продовження кривавого конфлікту.
Карл I та невдала мирна дипломатія Австро-Угорщини
Смерть імператора Франца Йосифа 21 листопада 1916 року стала символічним завершенням цілої епохи. Новий правитель Австро-Угорщини — Карл I — значно скептичніше ставився до війни, ніж його попередник. Разом із міністром закордонних справ Оттокаром Черніном він спробував розпочати таємні мирні переговори із союзниками.
Австро-Угорська імперія перебувала у критичному становищі. Національні суперечності посилювалися, економіка руйнувалася, а армія втрачала боєздатність. Карл I розумів, що затягування війни може призвести до краху монархії. Проте дипломатичні ініціативи імператора не були узгоджені з Німеччиною, яка залишалася головним союзником Відня. Через це мирні канали, відкриті навесні 1917 року, до літа фактично припинили існування.
Невдала спроба Карла I продемонструвала головну проблему мирних ініціатив того часу: жодна з великих держав ще не була готова поступитися своїми стратегічними цілями.
Мирна резолюція Рейхстагу та криза в Німеччині
Улітку 1917 року мирні настрої дедалі помітніше проявлялися і в Німеччині. Одним із найвідоміших прихильників компромісного миру став Маттіас Ерцбергер — депутат Рейхстагу від католицької партії Центру. 6 липня 1917 року він закликав відмовитися від анексій та укласти мир шляхом переговорів.
Його виступ викликав політичну кризу. Канцлер Теобальд фон Бетман-Гольвег, який намагався балансувати між військовими та парламентом, був змушений піти у відставку. Імператор Вільгельм II призначив канцлером Георга Міхаеліса — кандидата, якого підтримували військові кола на чолі з Людендорфом.
У відповідь Рейхстаг ухвалив так звану «Мирну резолюцію» 19 липня 1917 року. Документ декларував прагнення Німеччини до миру без насильницьких захоплень, однак формулювання були надто розмитими. У резолюції не містилося чіткої відмови від анексій чи контрибуцій. Саме тому країни Антанти поставилися до неї з недовірою.
Попри це, сама поява такого документа свідчила про глибоку кризу всередині Німецької імперії. Війна поступово руйнувала внутрішню політичну стабільність держави.
Папа Бенедикт XV і спроба морального примирення
Важливу роль у мирних ініціативах відігравав і Бенедикт XV. Понтифік від самого початку війни засуджував масове кровопролиття та намагався виступати посередником між ворогуючими сторонами.
1 серпня 1917 року Папа оприлюднив мирну ноту, яка закликала до припинення бойових дій. Він пропонував виведення німецьких військ із Бельгії та Франції, відновлення незалежності Сербії, Румунії та Чорногорії, а також створення незалежної Польщі.
Однак мирна ініціатива Ватикану не отримала підтримки великих держав. Франція та Велика Британія вимагали від Німеччини конкретних гарантій щодо Бельгії, а Берлін уникав чітких зобов’язань. У результаті папська дипломатія не змогла зупинити війну.
Попри невдачу, позиція Бенедикта XV стала важливим моральним сигналом для мільйонів людей, які прагнули завершення конфлікту.
Лорд Ленсдаун і страх перед катастрофою
Наприкінці 1917 року мирні настрої почали проникати навіть у британські політичні еліти. 29 листопада газета Daily Telegraph опублікувала лист колишнього міністра закордонних справ Великої Британії — Генрі Петті-Фіцморіс.
Лорд Ленсдаун закликав до переговорів на основі довоєнного статус-кво. Він попереджав, що продовження війни призведе до повного виснаження Європи та соціального хаосу. Однак прем’єр-міністр Девід Ллойд Джордж рішуче відкинув ці пропозиції.
Для більшості союзних урядів наприкінці 1917 року перемога все ще здавалася досяжною.
Мирна кампанія Вільсона та крах Німеччини
У 1918 році мирна риторика Вільсона стала одним із ключових чинників морального занепаду Німеччини. Німецьке населення дедалі більше переконувалося, що США готові запропонувати відносно поміркований мир без повного знищення Німецької імперії.
Коли восени 1918 року німецький фронт почав руйнуватися, уряд у Берліні звернувся саме до Вільсона з проханням про перемир’я. Німецькі політики сподівалися, що мир буде укладено на основі Чотирнадцяти пунктів.
11 листопада 1918 року було підписано перемир’я, яке фактично завершило Першу світову війну. Формально воно справді спиралося на принципи Вільсона, хоча Велика Британія та Франція залишили за собою право вимагати репарацій і зберегти морську перевагу.
Мирні рухи як передвісник нового світу
Мирні рухи 1917–1918 років стали важливим переломним моментом світової історії. Вони показали, що навіть у розпал тотальної війни суспільства можуть вимагати припинення насильства. Саме ці рухи сприяли краху старих імперій, формуванню нових держав та появі ідеї міжнародної системи колективної безпеки.
Хоча Версальський мир не приніс тривалого спокою Європі, мирні ініціативи останніх років Першої світової війни заклали основу для нової політичної епохи, у якій питання дипломатії, самовизначення народів і міжнародного права стали центральними у світовій політиці.
Іван Гудзенко
