Лише ставши «збоку від світу» (зайнявши позицію метафізики), ми можемо побачити, наприклад, красу, добро, істину (приблизно ЦЕ у С. Симоненка було представлено Образом «бджоли», яка літає над різними кущами і збирає з їхніх квіток різний мед, і каже, що світ — різнобарвний, красивий і те де). В підняттІ до загальних «начал» сущого метафізика мені дає перевАгу перед таким же, як я, одинИчним, дає можливість оцінки, а головне — ВИБОРУ; вона ставить нас в відмінну від реальності площину, аби нам знайтИ собі «місце в світі».
Нас не втішить версія «ми від пітекантропа» (у С. Симоненка то є Образ «мухи», яка літає близько до землі, попід квітучими кущами, не піднімаючись у небо, і бачить скрізь тільки гній, яким удобрюють кущі); ми не згідні бути лише «річчю серед речей», — і цю незгОду спочатку, в дитинстві, нам насильницьки заштовхали в свідомість ті, які самІ не згідні на це. І якщо нівелювати метафізику на користь науки, то, як я вказала, зникне смисл життя, свобода і те де, — залишиться лише необхідність (ФАТАЛЬНІСТЬ).
Ми і спрАвді не мОжем без метафізики? — Ймовірно, так.
Причина цього та, що людина, за підручником Петрушенка, не має «вродженої [біологічної] програми», є надто слабкою і беззахисною, і тому не може вижити без колективу, в якому неодмІнно формується в людИни ільєнківський «ідеальний вимір» (від слова «ідея»), — а тому людина з необхідністю отримує свідомість — «со[вместное]знание». А є свідомість — отже, є передумова її (як і передумова «ідеального») — уява — бачення інакшого, неочевидного, нереального — наприклад, кентаврів, Бога. Отже, «ідеальне» (метафізичне) не може не виникнути для людського ВИЖИВАННЯ.
І от ми бАчим це неочевидне, а йому нема мІсця в реальності. ТІсно в неминучості реального світу жИти, бо людина вимагає собі прАва на більше, ніж є.
От людина і визнаЄ існування «іншої реальності» — метафізичної. Метафізика — це бунт проти необхідної ОЧЕВИДНОСТІ — як в Достоєвського — «разрушение стеклянного дворца» (в «Записках из подполья»), — або: «Тварь я, дрожащая [перед необходимостью], или право имею [на СОБСТВЕННОЕ действие]?» [див.: «Преступление и наказание»] — тобто право на починання нового причинОво-наслідкОвого ряду, як сказав би Кант. Тобто метафізика для світу НЕ ПОТРІБНА, їй НЕМА МІСЦЯ в реальності, але ми не можем просто тАк змирИтися з голою необхідністю, бо в нас необхІдно зародилася свідомість.
Реальність набуває «бджолиного» забарвлення лише з точки зору ідеологій (метафізики).
Метафізична ідеологія формує лінію ставлення до діяльності, до світу, створює «паралельну», особисту чи колективну, шизофренічну реальність, задаЄ ТЕЛЕОЛОГІЧНИЙ ХАРАКТЕР існуванню — відриває людину від даного (грубо, дУуже грубо кажучи — від Теперішнього), спрямовує її погляд в нереальне — в світ мрій, очікувань, можлИвостей, а не дійсності, — в безконечне, в досконале, в «есхатологічне» (в певному сенсі, дуже віддаленому) майбутнє. Неможливо побачити реальний світ чи реальну людину, іншу людину, живучи в своЇй «метафізиці»: опосередкування світу моїми власними упередженнями й ілюзіями викрИвлює реальність, на відміну від прозОрих «окулярів» науки, яка є точною в пізнанні дісності (світу) засобами і логікою самого ж світу.
Без метафізики життя виглядатиме приреченим, безпросвітним, некрасивим, , недобрим, НЕСТЕРПНИМ [,як то здається людям-метафізикам], але, насправді, більше того — ніЯким. Ну а хто готовий жити сІро і витримувати реальне життя (той, хто не вірить), — тОму метафізика, ймовірно, не потрібна.
РеАльна, а не вигадана дісність (світ) для всіх і для всьОго існуючого одинакова; але в такій дійсності нема ні твоєї точки зору, ні екзистенційного відчуття «присутності», тому той, хто «живе реальним життям», позбавлений «свого», егоїстичного; він і не вірить, і не любить, і взагалі не відчуває своєї «присутності» інАкше, аніж фізично. Тобто людина-реаліст повністю НЕЙТРАЛЬНА, стерильна, наприклад, щодо тих же «екзистенціалів».
Свідомість, яка існує лише з фізичної необхідності, з необхідністю не має місця в фізичному світі, а тому її свобода в цій суперечності — не мати упередження, тобто для людини це — не бути рабом своєї ОСОБИСТОЇ точки зору на світ, рабом ідеології. Інакша річ — чи необхІдна нам ця свобода, ця «незаангажованість», буддистська порожність? — Думаю, то є справа смаку.
В підсумку, метафізика — це опір пан-НАУКОВОСТІ, тобто фатальності; це бунт проти необхідності, хоча може й ПІДЛІТКоВИЙ, адже бунт проти БЕЗСИЛЛЯ ПЕРЕД «ОБЛИЧЧЯМ» НЕОБХІДНОСТІ, пануючої в реальності, обертається безсиллям В реальності. З інакшого боку, нам невідомо: «нірвана» — це насолода чи жахлива порожнеча?
З точки зору №1, метафізика, відносно людини, мАє право на існування (право на мою боротьбу за свободу — з допомогою створення «паралельної реальності»), адже «порожня» людина — то не є людина: вона не Є, а ІСНУЄ (і НЕ В ФАЙНОМУ сенсі). З точки зору №2, депресивна ніЯкість світу ДЛЯ ТЕБЕ — то природний людині стан, від якого ми типу-за-Біблією, «відпали» і в який варто повернутись; така ніЯкість і тебЕ, і свІту для тЕбе — то стан звільнення від метафізичних ілюзій. Отже, боротьба за метафізику (і метафізика як боротьба) — то боротьба за ДУХ; боротьба прОти метафізики — це падіння з ідеальних вершин — в РЕАЛЬНІСТЬ. Тому все дуже і дуже складно.
Тетяна Горщар
