Причина британського вторгнення була не лише політичною, а й економічною. На початку ХХ століття нафту вже називали «кров’ю сучасної війни». Британський флот переходив із вугілля на нафтове паливо, тому захист нафтових свердловин у південній Персії та нафтопереробного заводу в Абадані мав вирішальне значення для Лондона. Саме через це британські війська висадилися в районі Перської затоки восени 1914 року.
Захоплення Басри та просування вглиб Месопотамії
У листопаді 1914 року британські сили окупували Басру — важливий турецький порт на березі Перської затоки. Операція пройшла успішно й підтвердила слабкість османських гарнізонів у регіоні. Спочатку британське командування не планувало великого наступу. Головним завданням був захист нафтових інтересів та контроль над гирлом річок Тигр і Євфрат.
Однак перші успіхи породили небезпечну самовпевненість. Уже в грудні британські війська просунулися на північ до Ель-Курни, а навесні 1915 року захопили Ель-Амару, пройшовши майже 150 кілометрів углиб країни. Османські сили відступали, а британські офіцери почали вірити, що дорога на Багдад майже відкрита.
Сам Багдад мав для британців не лише військове, а й символічне значення. Це було стародавнє місто арабських халіфів, один із найвідоміших центрів ісламського світу. Захоплення Багдада могло стати величезною політичною перемогою та продемонструвати силу Британської імперії на Близькому Сході.
Небезпечний марш на Багдад
У вересні 1915 року британці окупували місто Ель-Кут. Саме тут кампанія почала перетворюватися на авантюру. Армія генерал-майора Charles Townshend опинилася майже за 800 кілометрів від головної бази в Басрі. Постачання здійснювалося річкою Тигр, а транспортна система не могла забезпечити армію достатньою кількістю боєприпасів, продовольства та медикаментів.
Попри це, наступ продовжився. Наприкінці листопада британці підійшли майже до самого Багдада. 22 листопада 1915 року вони вступили у битву біля Ктесіфону — стародавнього міста, що розташовувалося лише за 30 кілометрів від Багдада. Бій виявився надзвичайно кровопролитним. Османські війська чинили впертий опір, а британці зазнали великих втрат.
Формально битва не принесла перемоги жодній стороні, але стратегічно ситуація стала катастрофічною саме для британців. Виснажені війська Таунсенда більше не могли наступати. Османська армія, навпаки, отримувала підкріплення та дедалі сильніше тиснула на противника.
Облога Ель-Куту
Після невдачі під Ктесіфоном британська армія почала відступ до Ель-Куту. Там генерал Таунсенд вирішив закріпитися та чекати допомоги. 7 грудня 1915 року турецькі війська оточили місто, розпочавши одну з найвідоміших облог Першої світової війни.
У пастці опинилося близько 10 тисяч британських та індійських солдатів. Ситуація швидко ставала критичною. Харчів бракувало, хвороби поширювалися, а спроби деблокувати місто завершувалися невдачами. Британське командування неодноразово кидало війська у відчайдушні атаки вздовж Тигру, але османська оборона залишалася міцною.
Облога тривала майже п’ять місяців. За цей час солдати в Ель-Куті були виснажені голодом і хворобами. Коней давно з’їли, а пайки скорочувалися до мінімуму. Серед військових ширилися дизентерія, цинга та тиф.
29 квітня 1916 року генерал Таунсенд капітулював. У полон потрапило близько 10 тисяч солдатів. Для Британської імперії це стало шоком. Поразка в Месопотамії виявила серйозні проблеми британського військового управління: недооцінку противника, погану логістику та надмірні амбіції командування.
Чому кампанія завершилася катастрофою
Месопотамська кампанія 1914–1916 років часто розглядається істориками як приклад того, як локальна військова операція може перетворитися на стратегічну катастрофу через політичні амбіції. Початкове завдання британців — захист нафтових інтересів — було виконане ще після захоплення Басри. Але прагнення взяти Багдад змусило армію просуватися все далі вглиб ворожої території без належної підготовки.
Османська імперія, яку в Європі часто недооцінювали, виявилася значно сильнішою, ніж очікували британські генерали. Турецькі війська ефективно використовували річкові рубежі, спекотний клімат і проблеми британської логістики.
Попри поразку під Ель-Кутом, британці не відмовилися від боротьби за Месопотамію. Уже в 1917 році вони повернулися з краще організованою армією та все ж захопили Багдад. Проте катастрофа 1916 року назавжди залишилася символом небезпеки імперської самовпевненості та недооцінки противника.
Іван Гудзенко
