? Хто заслуговує на те, аби зватися людиною?
Думаю всі, але: має бути ланка переходу ? перехід між поверхами від етапу першого до етапу наступного. І етап цей ? у-свідомлення [свідомий показник відключки: поновлення, гравітаційний баланс і коливання льоду].
Лю-ди-на: любов-динаміт-нано_план. Людина ? відкритий парашут, людина ? трьохденний двіж чи утилітарний карма-Кант. Людина-реквієм, людина-приз, людина-суглоб. ? Людино, озирнись! Я тут, стою позаду.
Людина-кондуктор, людина-пісок: стікає і перетворює у водний мазок. Пісочний годинник, мокрий асфальт. Людина-вафлі, людина-Коран. Вона знала її (книгу) напам’ять, натомість носячи з собою Біблію з порожніми сторінками; і за нею гнались, але нічого не знайшли. Людина-палатка, людина-пласт, людина-обійми і людина-пекучий-газ. Людина-Ice-King і людина-ice-cream. Людина-Hi-Fi і людина-free-hugs. Людина-тунель і льодяний-пірует.
Льодяник Coca-Cola переслідує вас. У країні ООО чи УУУ, де вас переслідують очі людей і тунелі військових походів. На вас дивляться з-за кордону, котрим опікається ООН: той, котрий за озоновим слоєм.
Люди можуть бути контрольованими і неконтрольованими. Ті, хто неконтрольований, надто_неконтрольований: виходить із гри. Вихід із гри ? позначка знаку дорівнює ? смерть. Але все між собою має зв’язок.
? Той лис, що почув звук вистрілу, але не залишився живим, перейде на інший путь: натомість прийде той, котрий не піде далі ? він помре, але звуку-шурхоту не чутиме.
Надто неконтрольовані стають відголосками хаосу без впорядкованості. Надто контрольованими позбуваються власного Я. У людині має бути стержень ? середина; ядро, що вміщує в себе «так» і «ні», «зараз» і «потім», «ніколи» і «завжди». Таке Я варте обігу грошей, таке Я варте дива [дружби] з боку іншого Я чи просто Інших [не Чужих].
Один із ключових моментів у-свідомлення ? страх.
Наступаючи на страх, ми під-ловлюємо його і ця_петля завжди існуватиме, наша задача ? стиснути її у кулак. Страх бореться із петлею в годинниках і вклинює розуміння анти_гумового часу. Страх штовхає поверхню дерева на інструмент з металу, стесуючи усе непотрібне та виділяючи геометричні лінії, під-силюючи їх неоном. Страх налаштовує наші канали зв’язку із супутниками в космосі, координує ординаторську кімнату: шлях на Гоа-транс вечірку.
Подолання страху розширює коло можливостей. Подолання страху не розширює зіниці, але дає ногам ступати вільно, літаючи над поверхнею води: є спеціальна формула, котра відкидає масу на Землі. Подолання страху приближує нас до нашої мети, віддаляючи від природньої смерті: тілесної. Йдучи до ціллю, на тропі відкидається весь непотріб, вся надмірність, манірність, зайві дії. І тоді з хаосу випускається дощ, котрий веде до утилізації сміттєвого бака або очищення цифрової корзини. Подолання страху підписує договір із нашою душею: договір безсмертя. Безцінний договір, сплата кредитів під нуль відсотків, на вулицях ? безвільний вітер і божевільний град, смог.
? І що: хто переміг?
? Сміх.
? Отож.
А от людяність ? дещо зовсім інше. Це тривіальна порода, котра є у людей зі Львова, з Литви і ? впевнена ? повсюди є. Людяність породжує сумнів у помилці природи і підкидає дрова у вогонь деталей, бо людяність це і є деталі: помічання їх.
Людяність ? це привід плакати. Це щось, що межує з роз-чуленням: не роз-чухуванням. Щось, що витікає з очей, бере приціл на вуха та зупиняється поруч з серцем, інколи затинаючись чи зупиняючись на ступені повторюваних спогадів: прокручення платівки. Людяність: це добро, що огортає попіл у ситуаціях, коли не можеш просити на допомогу. Тоді приходить вічливість чи щось що врешті-решт мало би прийти. Приходить і лає на душу, просячи ту згорнутися на певний час ? аби біль не був таким колючим і терпіти його було простіше.
Людяність ? це добро, що втілюється у звичних обіймах. Звичних ? з боку одного, з боку іншого ? обійми тричі на тиждень можуть стати най- : вони будуть куди частішими, аніж від батьків. Людяність ? це приховувати єврея у себе під час Другої світової. Людяність ? це не покидати будинок, бо тебе попросили почекати. Людяність ? це дарувати Іншому те, що йому може знадобитись куди більше, аніж тобі, і не шкодувати про це.
Коли пам’ятають те, що ти робив півроку тому: він пам’ятає, ти ? ні.
Коли знають, що не любиш зачиняти двері у маршрутних таксі.
Коли на похоронах вручають носович-ок: на пам’ять про загиблу.
А вона – твоя бабуся, і це справді важливо.
Це «добре, я зроблю тобі масаж»: бабусі в п’ятирічному віці і це «о-key, давай зайдемо в Компот: якщо ти та-ак прагнеш».
Коли доза людей виходить на майдан і не за гроші, а від недостачі сил що-небудь змінити, від прагнення до рішучих дій, до захисту, до виявлення емоцій стосовно крові й смертей.
Це не дзвінок ? однієї сусідки до іншої ? з повідомленням про вульгарну поведінку її дітей, хоча насправді вони грали у звичайну гру. Це точно не сомалійське обрізання жінок (скоріше, звичай). Але це вчинок Варіс Діріє: Спеціального Посла ООН за заборону жіночого обрізання.
Тобто, це прості дії: прості, як твоя рука чи цифра п’ять. Прості, як мазок на мольберті: точніше, на полотні. Але: велика кількість мазків утворює картину. Так і велика кількість дій утворює людину. Рішучість дій.
Коли людяність накриває людину, додаючись до інших факторів /особливостей характеру. Сили волі, наполегливості, любові – визначально і тощо-далі-так. То торнадо очолює всі рейтинги і вони публікуються в Zhu. Тоді фізична сила сягає експериментального розвитку і люди навколо опиняються у вирі енергії, що вводить в медитацію.
Коли людину накриває любов, то вона стає людиною. Східні релігії – всі – говорять про одне й те саме: коли з’являється людина, з’являється все і зникає усе. Відбувається розчинення у світі. Людяність не дарує любов, але дарує можливість реагувати механічно на речі – інколи. Тут залежить від природи людяності і від першопричини творіння добра. Якщо це йде від серцевини людського нутра, то все «ок». Якщо ні – тоді виникають дії, породжені культурою, вихованням та іншим комплексом, але й воно породжує квінтесенцію чогось-хорошого. Оскільки виконуючи щось спершу, а потім розуміючи склад цього, цілковиту цінність, йдеш з-зовні всередину, і такий шлях точно краще, аніж перебування на місці, та ще й в десь не доброму місці. Звісно, людяність і любов до себе інколи балансують на канаті, вивільнюючи негативну енергію: не важливо з чийого боку; але вони й компенсують себе. Адже думаючи за себе, думаєш за Інших, і. думаючи за Інших, автоматично підкреслюєш себе. Але.
Людяність, певно, має ще вагомий часток правди. Бо правда – найкраща наука єдино потрібна культура спілкування: ну майже. Бо без правди далеко не втечеш, все одно зловлять і сховають, а от говоріння правди не надає причин для втечі. Текти як вода, постійно змінюючись, але залишаючи в русі – «так». Змінюючи напрям в залежності від подувів вітру – також «так». Але щоб залишатись на місці, будучи безстічним озером та заростаючи зеленим, – «ні».
Поєднання поняття людяності і людини дає сильний потік, що виростає з голови у вигляді лілії чи б’є джерелом з верхівки. І, напевно, поняття людини включає в себе поняття людяність. Бо це лиш один з етапів становлення: частковий пазл, що не складає картину поодинці, але всесильний при зібранні частинок докупи; недієздатний за відсутності електрики жезл, але при її наявності – здатний забезпечити світлом все місто.
Так от. Бути людиною – бути потоком любові. Мати в собі людяність – розсікати поля так, аби любов текла не хаотично, а впорядковано. І тоді через поле в умовному темпі, в паралельному вимірі зможе розташуватися русло, що вестиме твоє тіло за собою. Ось що називається просвітленням: кроки від людяності до у-свідомлення та отримання Оскара чи звання людини.
Лапушанська Юлія
м. Хмельницький
