Кожного дня я знаходжуся в оточенні десятків людей: зустрічаюся з ними, спілкуюся, створюю певні відносини, або ж просто проходжу повз них. Кількість людського населення невпинно зростає. Ось уже на нашій планеті живуть понад сім мільярдів людей, кожен з яких є неповторним у своєму роді. Та дуже часто мені хочеться взяти ліхтар і, як Демосфен, піти шукати справжню людину.

r-g

Людина – це значно більше, ніж біологічна істота, яка народжується, продовжує життя в потомстві і вмирає. Щоб бути людиною не достатньо народитися, зайняти певне становище в суспільстві чи продовжити рід.

Справжня людина в своєму повсякденному житті керується більше мораллю, ніж інстинктами, бачить не тільки свої, але й чужі потреби. На відміну від тварин, ми наділені чудовим інтелектом і здатністю до самоусвідомлення. Тільки людина може аналізувати навколишній світ і шукати своє місце в ньому. Та, на жаль, люди все частіше забувають про свої вроджені здібності і воліють жити, опираючись лише на природні інстинкти. Це не може не засмучувати, оскільки ми повинні використовувати все те, чим обдарував нас Творець.

Серед відомих людей справжню людину найкраще вдалося охарактеризувати французькому письменнику Антуану де Сент-Екзюпері: « Бути людиною – це відчувати свою відповідальність. Почувати сором перед убогістю, що, здавалося б, і не залежить від тебе. Пишатися кожною перемогою, здобутою товаришами. Усвідомлювати, що кладучи свою цеглу, ти допомагаєш будувати світ».

Якщо ознакою грози є блискавка, а про гожий день сповіщає безхмарне небо, то ознакою справжньої людини є людяність. Людяність важко описати двома словами. Вона, скоріше, схожа на прекрасне намисто, в якому кожна осяйна перлина – загальнолюдська чеснота.

Останнім часом у соціальних мережах я все частіше натрапляю на вислів «Я бачу людей, але не бачу людяності»[1]. Люди різного віку поширюють ці слова на своїх сторінках, малюють графіті чи роблять татуювання. Фотографії з цим висловом переважно чорно-білі, а людські обличчя, наче символ світової скорботи. Звідси можна здогадатися, що багато людей по всьому світу відчувають нестачу людяності і хотіли б це змінити.

Людяність – це, в першу чергу, повага до людини та її гідності. Про важливість бути людяним свідчить вже те, що у релігійних вченнях людяність посідає неабияке місце. У багатьох світових релігіях вона являється основою щасливого буття людини. Християнські Десять Заповідей застерігають людину, щоб вона не чинила зла своєму ближньому і любила його не менше за себе. В ісламі є обов’язковим роздача милостині потребуючим, а найважливішою категорією конфуціанства є «Жень», тобто також людинолюбство.

У наш час людяність не мешкає у розкішних будинках, де одні тільки меблі коштують стільки, скільки звичайна людина не заробить за все своє життя. Людяність не відшукати в товаристві людей, які зібралися, щоб обговорити чиєсь горе. Вона частіше зустрічається у скромних оселях, де виснажені працею люди, тримаються за руки і запевняють один одного, що наступний день буде кращим. Я бачу людяність в простягнутій руці допомоги, в щирій милостині, в очах, сповнених співчуття… Я бачу людяність в лікарях, які справді хочуть допомогти, а не просто спустошити гаманець пацієнта, що ладен віддати останню копійку за можливість знову бути здоровим. Людяність там, де у чиновника є багато можливостей незаконно розбагатіти і при цьому уникнути покарання, але він, всупереч сильній спокусі, залишається чесним.

Більше того, людяність це не тільки бережне ставлення до ближніх. Людяним є той, хто підібрав на вулиці бездомну собаку і став для неї дбайливим господарем. Ми є людяними, коли після пікніку з друзями не залишаємо сміття у лісі, коли без особливої потреби не ламаємо гілки дерев чи кущів, коли не станемо навмисно завдавати шкоди іншій живій істоті.

Загальновідомими антонімами людяності є жорстокість та егоїзм, але, на мою думку, сюди також можна віднести байдужість. Байдужість – це коли ми можемо вчинити добро, але чомусь його не чинимо. Байдужа людина спокійно пройде повз чоловіка чи жінку, що очевидно потребує допомоги, а в деяких випадках навіть поверне голову в іншу сторону. Байдужі люди думають, що в цьому світі їх мало що стосується, тому вони не поспішають простягнути руку допомоги. Іноді мені здається, що для того, щоб люди проявили чуйність, їм обов’язково потрібні сильні потрясіння чи критичні обставини. Тому немає нічого дивного в тому, що Бог нерідко надсилає нам різні проблеми та випробування, направляючи нас цим самим на правильний шлях.

Коли кажуть, що змінювати світ потрібно починати з себе, це не означає, що ми маємо перетворюватися на героїв і цілими днями тільки те й робити, що рятувати інших та роздавати милостиню. Насправді, вистачить невеличких щоденних добрих справ, коли ми показуємо, що доброта і чуйне серце не є слабкістю, а цілком нормальними для сучасної людини, на відміну від пихатості та зарозумілості, які нам так часто навіюють з екранів телевізорів чи світового павутиння. До того ж, людяність має прищеплюватися з дитинства. Гадаю, обов’язком усіх батьків є подання власного прикладу, оскільки саме приклад є найкращим методом навчання.

Давайте, започаткуємо моду на людяність! Можливо, саме тоді у світі зменшиться кількість депресій і життя кожного із нас засяє новими барвами.

Чік Єлизавета

с. Лоєва, Надвірнянський р-н

Івано-Франківська обл.

[1] Оригінал: ‘I see humans but no humanity’.