Конкурс "Людина та людяність"        17 Вересня 2016        290         5 коментарів

Людство – як шлях творчості

Для людей надто мало просто збиратися в племена, і відстоювати свій край.

Бо і в звірів є свої зграї і території.

Звісно, треба захищати свій народ, свою країну, що не викликає сумнівів, і в усі часи захисники вартують поваги. Але разом з тим, потрібно наближатися до такого стану взаємовідносин де кровопролиття неприйнятне, треба винаходити ті вищі проби людяності.

rvvvvvv

Людство  – це дещо більше ніж громадяни розподілені по країнах і обгороджені кордонами, це шлях розвитку, вдосконалення, це вибудовування нових світів, це розум що розрізняє
добро і зло, і душа яка здатна сягати космічних висот. І в цьому вища
мета, і вихід людства…

Будь-яке вчення, ідеологія, культура, що заперечує потребу подальшого
розвитку, і намагається втримати людство в своїх рамках, наче в
штучному коконі, – помиляється. Адже шлях вдосконалення – безкінечний.

Зацикленість на “куванні мечів”, що прийнято серед придворних
письменників, не вихід з конфліктів, і не приведе до процвітання
жодної нації. Адже такі письменники є в усіх країнах, що призводить до
систематичної гонки озброєнь, і війн. Ми маємо підійматися на новий
рівень взаємовідносин на основі толерантності, добра, і
гармоній між усіма народами, і в цьому – вища література.

Некстмодернізм в якості наступних світоглядів і світобудов, що
збагачують людський менталітет, є одним з тих шляхів розвитку. В ньому, в художній формі, вибудовування нових взаємовідносин особистості із державою, де держава не диктує умови життя своєму громадянину, а є радше рівноправним партнером і другом.

Хочу писати іншу, нову Україну, як країну вільних людей, і доброможливостей… Можна в слові розширювати межі своєї країни ! І це шлях до змін.

Маємо культурою змінити пріоритети, вивести літературу на наступний щабель, здійснити новий виток, перетворити її в моральні здобутки і
авторитети. Без ставки на культуру, не подолаємо корупцію, не вийдемо
з стану війни до миру і процвітання. Замість ворожнечі, варто шукати
гармонії співвідношень з іншими цивілізаціями, з духовними
галактиками, з Богом, з Всесвітом, і знаходити між ними місце для
себе, творити свій світ…

Творець наділив людину даром виходу за межі природи, надав їй талант
митця. Шлях людства – це творчість, але тільки те мистецтво має
майбутнє що на благо, яке здатне бути джерелами, і сонячними
світилами, й відкриттями нових граней й форм життя, та космічними
кораблями, які наближаються до невідомих Всесвітів буття…

Микола Істин

м Івано-Франківськ

Обговорення: 5 коментарів
  1. Олег КРАВЧЕНКО сказав:

    Ніхто не заперечує проти прагнення до красивого світу. Але… Ось ми читаємо: “Зацикленість на “куванні мечів”, що прийнято серед придворних письменників, не вихід з конфліктів, і не приведе до процвітання жодної нації. Адже такі письменники є в усіх країнах, що призводить до систематичної гонки озброєнь, і війн. Ми маємо підійматися на новий рівень взаємовідносин на основі толерантності, добра, і гармоній між усіма народами, і в цьому – вища література”.
    Не знаю, на яких “придворних письменників” тут натякають, але можу твердо сказати цьому прекраснодушному некстмодерністу: Поки Ви, шановний пане Миколо, не продемонструєте свою “вищу літературу”, поки людство не переконається, що Ваші творіння – і є вища література, доти Вам краще слід утриматися від критики невизначених “придворних письменників”. Читаю Ваші одкровення, і пригадується гоголівський Манілов… Як гарно було б побудувати міст через ставок, і на тому мості пригощатися чаєм із самовару та торгувати бубликами… А ще я пригадую один епізод із мого життя, який завдяки Путіну і його банді назавжди врізався в мою пам”ять, і я про той епізод відповідаю всім Маніловим поміж українцями. Нині покійний Микола Плав’юк (царство йому небесне!) запросив мене на традиційне зібрання до “Світлиці”, де були і виступи політиків, і дискусія, і поезія, і музика. І ось вийшов український кобзар, композитор, письменник, журналіст, громадський діяч Микола Литвин зі своєю бандурою. І заспівав: “Не вір Москві, не вір Москві! Не вір Москві, бо буде зрада!” Це було в 2001 або 2002 році, Не пізніш 2003-го. На жаль, точно не запам”ятав. Мушу визнати, що тоді мені здалося, що Литвин “переборщив”, як кажуть, передав куті меду. Адже в той час Єльцин постійно робив реверанси, загравав з Україною, навіть міг устругнути таке: “Утром проснусь и думаю: что ты сделал для Украины?..” Ну, і взагалі тоді нікому навіть у страшному сні не могло приснитися, щоб Росія пішла війною проти України. Звичайно, до заяв Єльцина, який частіше був “під мухою”, ніж тверезий, я ставився критично. Але в ті роки ніщо, здавалось, не віщувало москальську зраду… І ось тепер, коли тисячі наших співвітчизників загинуло від тих, хто називав себе братами, від звірячого рашизму, коли мільйони людей з Криму і Донбасу змушені переселитися, покинувши свої домівки, вже ніколи я не повірю Москві, від якої Україні не можна чекати нічого іншого, крім зради.
    Тож красиву фразу Миколи Істина – “Замість ворожнечі, варто шукати гармонії співвідношень з іншими цивілізаціями, з духовними галактиками, з Богом, з Всесвітом, і знаходити між ними місце для себе, творити свій світ” – ці словеса “некстмодерніста” я сприймаю так само, як кокетство напівтверезого Єльцина: “…проснусь и думаю: что ты сделал для Украины?”
    Годі нас заколисувати гедоністськими балачками і охмуряти закликами до “гармонії співвідношень з Всесвітом”! Ми якось розберемося й домовимося з Всесвітом, але сьогодні маємо здолати страшного, сильного, підступного й жорстокого ворога – Росію, яка тероризує цілі народи, не дає життя мільйонам людей. І тим мільйонам, вибачайте, огидні будь-які спроби примусити їх помічати лише абстракції пана Миколи, махнувши рукою на смерть, кров, страждання та руїни. Хай пан Микола зарахує мене до “придворних”, але СЬОГОДНІ Я ЗАКЛИКАЮ СВОЇХ СПІВВІТЧИЗНИКІВ ДО ПИЛЬНОСТІ І ГОТОВНОСТІ ДО ОСТАННЬОГО ЗАХИЩАТИ СВОБОДУ І НЕЗАЛЕЖНІСТЬ НАШОЇ УКРАЇНИ! Ні – маніловщині! Не вір Москві, бо буде зрада!

    Відповіcти
  2. пан психолог сказав:

    В цьому есе є зерно, з якого, як мовиться може щось добре прорости, теоретично.

    Коментар пана Олега дещо емоційний. Протиріччя між написаним в есе, і поглядами пана Олега, не настільки відрізняються, адже Микола Істин пише : ” Звісно, треба захищати свій народ, свою країну, що не викликає сумнівів, і в усі часи захисники вартують поваги”, що в унісон з переконаннями пана Олега. Подальші розбіжності це – нормально, Україна різноманітна… А не тільки така якою хотіли б її бачити праві чи ліві і т. д.
    “Придворні письменники” ? Можливо автор мав на увазі письменників які підлаштовуються під владу ? Філософська думка має бути десь незалежною від політики, навіть можливо вищою.

    Ми українці часто шукаємо ворогів поміж своїх, і цього варто якось позбуватися.

    Відповіcти
  3. Іван Антивірус сказав:

    Ваш коментар Олеже Кравченко повна нісенітниця. Якби ви пане Олеже народилися росіянином то напевно воювали би на Донбасі по ту сторону, поширювали б рускій мір. Бо як же інакше, якщо крім національних цінностей ви не визнаєте ніякі інші, навіть людяності. Щоби розрулювати конфлікти потрібні такі портали як цей, і людяність, і оце прекрасне есе. Бажаю вам дорости до Філософії, і до Літератури.

    Відповіcти
  4. Василь Стойко сказав:

    В есе означено причетність до свого народу і країни. Проектується розширення меж України в слові (майже цитую за автором). Поряд з цим підноситься розуміння людяності на нові рівні.
    Стосовно коментарів зауважу що вони вийшли за межі цього сайту, коментування є на сторінці Миколи Істина в Фейсбуці, і на інших,

    Відповіcти
  5. А . Л . сказав:

    Дійсно, невелике есе здійняло в інтернеті хвилю коментарів, які загалом перевищують його за розмірами в рази. Це щось !Браво !

    Відповіcти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook