Розглянемо наше питання з точки зору простої, далекої від цих складних формул і процесів людини. По великому рахунку різниці то великої і не має. По суті наука пояснює феномен любові всього на всього своєрідною мовою. Адже візьмемо для прикладу навіть, як то здавалось, елементарну любов до кота, собаки, авто, ліжка… Цей список може бути безкінечним, адже в кожної людини є щось таке, що викликає подразнення мозку так званими «гормонами любові«. Кіт полащився біля ноги, пес приніс палицю, — все це приносить свого роду задоволення для людини. Але так склалось генетично, що найсильнішу любов в людини викликає інша людина. Це обумовлено прагненням до продовження роду, яке закладено в кожного з дитинства. От на це є лиш одна доволі проста відповідь. Лиш одне слово, море болю, щастя,сліз, сміху, спогадів.
Тільки в любові і завдяки ній людина стає людиною. Любов буває різною: до Батьківщини, батьків, дітей, коханих… Безглуздо вішати ярлики, стереотипи на цю велику силу. Скільки людей — стільки видів почуттів, на які накладають відбиток особистий досвід, світогляд, характер, що складається між людьми, закоханими.
Перше кохання — це як перший крок або перше слово в житті малюка. Якщо людина вперше змогла полюбити, значить, вона зможе кохати і надалі. Можливо, ці почуття будуть іншими, сильнішими або слабшими, але вони будуть. Перше кохання неможливо забути ні в двадцять, ні в шістдесят років.
Любов до батьків — це те, що не треба виховувати і чого не треба вчити. Своїх батьків варто любити хоча б за те, що вони єдині й інших ніколи не буде. Адже вони подарували життя й піклуються про нас. Батьки для нас — найкращі друзі на все життя. Вони живуть нашими проблемами, радощами та успіхами. І відплатити їм ми можемо тільки своєю любов ю та турботою.
Хочу виділити цитату, яка мені імпонує в українській письменниці Ліни Костенко: «Жінка — як музика, її можна любити навіть не дуже розуміючи ». Розмовляти про любов можна довго, адже це дуже важлива тема. Подивившись у натовп, відразу видно закохану людину. Вона відрізняється від інших поглядом та блиском в очах. Коли ми віддаємо любов, то ми отримуємо дещо більше. Для мене, кохання — це не зовнішність та матеріальне благо, а внутрішня краса та відношення до коханої людини. Адже в коханій людині подобаються навіть недоліки, а голос здається милозвучним для слухання.
Кажуть, що любов живе три роки, але я з впевненістю можу сказати, що це не так. Так говорять ті, хто ніколи по справжньому не любив, ті хто ніколи не дізнаються, що таке щастя бути поруч з коханою людиною. Взаємне кохання робить людину щасливою і є міцнішим підґрунтям для створення гармонійної сім’ї.
Ярощук Яна – студентка університету «Академія рекреаційних технологій і права»
