- Античний Єгипет.
У Давньому Єгипті було особливе ставлення до котів, яких називали «міу» та «мііт». Перш за все, вони охороняли комори з пшеницею від дрібних гризунів. По-друге, кішки вбивали змій та скорпіонів, роблячи територію безпечнішою для людей.
Давні єгиптяни не просто любили котів — вони їх обожнювали. Якщо вірити греку Діодору Сицилійському, коли римський візник переїхав кішку, його негайно вбив давньоєгипетський воїн. Можна стверджувати, що вбивство кота вважалося смертельним злочином. Особливо цінували кішок із палаців фараонів. Після їхньої смерті оголошували жалобу тривалістю сімдесят днів, а правитель на знак скорботи збривав собі брови. Археологи навіть знаходили мумії цих котів.
Зображення кішок та богів у давніх єгиптян нерідко перепліталися. Наприклад, верховний бог сонця Ра іноді поставав у подобі рудого кота. Але найбільше «окотячили» богиню Бастет. Покровителька жіночої краси, любові, домашнього затишку та родючості мала жіноче тіло й голову кішки, хоча спочатку її зображували як левицю. Фараон Шешонк I навіть звів місто Бубастіс, яке стало центром поклоніння Бастет.
Бальзамували та муміфікували не лише котів фараона, а й інших домашніх улюбленців — у масштабах мало не сотень тисяч. Знаходили котячі мумії в сережках та намисті. Однак уже 390 року н. е., згідно з указом римського імператора, цей культ був заборонений, оскільки в Римській імперії перемогло християнство.
- Нехристиянська Європа
У вікінгів кішки були тісно пов’язані з богинею родючості, любові та краси Фрейєю. Згідно з міфами, богиня мала двох велетенських котів, запряжених у її колісницю. Кошенят дарували молодятам як символ благословення від Фрейї. Скандинавські маги, зокрема жінки (вельви), нерідко тримали кішок як помічників. Це було складником магії сейд.
Коти-фамільяри — це магічні компаньйони або духи-помічники, які, за повір’ями, супроводжували чаклунів та відьом. Їх вважали частиною темної магії, а іноді — втіленням демонів чи перевертнями. У судових процесах XVI–XVII століть фігурують свідчення, ніби коти-фамільяри «пили» кров відьом. Вважалося, що як подяку за це вони могли шпигувати, наводити вроки, допомагати в чарах чи навіть брати участь у вбивствах. Загалом у магічних традиціях кішка є символом таємних знань, захисту й інтуїції, а також провідником між світами.
Також рештки котів знаходили в похованнях впливових чоловіків та жінок в дохристиянські часи.
- Середньовічна Європа
Якщо язичники ставилися до котів з однозначною повагою, то з християнством ситуація була складнішою.
З одного боку, існують міфи та припущення про масове знищення кішок. Можна натрапити на історії про те, що разом із відьмами спалювали і їхніх котів. Папа Римський Григорій IX у 1233 році видав буллу Vox in Rama, де чорні коти згадувалися в контексті поклоніння Люциферу. Хоча спочатку ця булла була спрямована проти німецьких єретиків, згодом вона стала підґрунтям для подальших забобонів.
Так, на день святого Іоанна котів спалювали чи скидали з великої висоти як «носіїв зла», що нібито очищувало місцевість від хвороб та пристріту. Також є свідчення про подібні криваві розправи на Великдень та в карнавальні дні. А історик Дональд Енгельс узагалі стверджував, що саме через скорочення популяції кішок і почалася епідемія чуми.
Однак сьогодні думка про тотальне винищення котів у Середньовіччі вважається перебільшенням. У середньовічних бестіаріях (збірниках про тварин) коти нерідко зображені під час умивання, трапляються навіть малюнки котів у коронах. Ченці також тримали їх, зокрема у скрипторіях — спеціальних майстернях, де переписували рукописні книги. Так, у копії «Етимологій» Ісидора Севільського можна побачити відбитки котячих лап на сторінках. Була навіть покровителька кішок та захисниця від щурів свята Гертруда Нівельська, яка на іконах зображена з котами. Зрештою, кішки залишалися частиною середньовічного побуту і, як і всюди, були головними ворогами дрібних гризунів, тому їхнє винищення ніколи не було поширеною сільською практикою.
- Японія
У Токіо розташований храм Ґотокудзі. Він пов’язаний із манекі-неко — японською фігуркою у вигляді кота, що заманює лапкою і, згідно з віруваннями, приносить удачу. У XVII столітті в напівзруйнованому храмі жив буддійський чернець. При ньому храм став притулком для котів.
Існує легенда про самурая та кішку. У 1633 році самурай Наотака під час полювання потрапив у бурю та сховався під храмовим деревом. Кішка на ім’я Тама підняла лапку, закликаючи чоловіка до храму. Самурай пішов за нею. Поки Наотака та настоятель чаювали, надворі вирувала негода, і блискавка вдарила в дерево, під яким щойно стояв самурай. На знак вдячності Наотака відремонтував храм і зробив його головною святинею свого клану.
На честь кішки Тами поряд із храмом звели споруду. Після смерті тварину поховали на спеціальному кладовищі для котів. Також на честь Тами створили статую манекі-неко, що згодом стала прототипом для однойменної фігурки. Варто згадати про символізм манекі-неко: піднята права лапка заманює гроші та успіх у бізнесі, ліва — людей (гостей, друзів, клієнтів); білий колір означає чистоту, а золотий — багатство.
У Токусімі є святилище Омасу Дайґонґен. Згідно з міфом, воно присвячене Некоґамі-сама — богу-коту. На території храму налічується понад десять тисяч статуй манекі-неко. Це місце, де японці моляться за успіх у різних справах.
А в Кіото розташований храм Мяу-Мяу. Цей тематичний культурний центр є домівкою для котів, які «виконують роль» ченців. Його засновник — художник Тору Кая. Серед пухнастих мешканців є і свій «настоятель» — біла кішка Коюкі. На території можна придбати напої та їжу в котячому стилі, а також побачити безліч малюнків, статуеток і сувенірів у формі котів. Мета храму — дати людям можливість відчути релакс та умиротворення поруч із кішками.
- Ісламські країни.
Згідно з переказами, пророк Мухаммед дуже любив котів, а особливо свою кішку Муеззу. Одна з легенд розповідає, що Пророк відрізав рукав халата, аби не розбудити кішку, яка на ньому заснула. За іншим переказом, Муезза врятувала Мухаммеда від змії, за що була благословенна. Через таке ставлення в ісламі запроваджено сувору заборону на вбивство та переслідування котів.
У мусульманській традиції вважається, що кішки мають бараку (благословення) і є ритуально чистими тваринами. В ісламській правовій традиції коти мають статус «тих, хто ходить навколо вас». На відміну від багатьох інших істот, коти можуть перебувати поруч із тими, хто молиться, вільно заходити в мечеті та навіть пити воду з посудин для обмивання. Їжа, яку скуштував кіт, залишається халяльною.
У Середньовіччі мусульманські школи (медресе) та бібліотеки завжди тримали кішок. Ісламські містики вірили, що муркотіння котів подібне до зикру — ритмічного прославляння Аллаха. Деякі суфійські ордени навіть мали кішок як повноправних мешканців своїх обителей.
Існує повір’я, що після смерті людину першими зустрічають саме її вихованці. Гріх проти тварини в ісламі вважається таким же тяжким, як і проти людини. Водночас зображення будь-якої тварини не прийнято розвішувати в оселі, що зумовлено релігійною забороною на зображення живих істот.
Хоча іслам закликає до милосердя до всього живого, існують і «нечисті» тварини. Так, собаки, на відміну від котів, є небажаними в житлових приміщеннях, а присутність собаки поруч робить молитву недійсною.
- Буддійські країни.
У минулому в М’янмі та Таїланді існувало повір’я, що в котів можуть переселятися душі ченців та осіб королівської крові. У Тибеті кішок і досі вважають священними істотами, тому їх тримають при храмах як охоронців сакральних місць. Адже вони раніше за людину відчувають присутність духів. Присутність кота допомагає ченцям налаштуватися на духовні практики, зокрема зосередження (дх’яну). У культурі Таїланду також існують легенди, що описують сіамських котів як духів-захисників. У цій країні існують трактати про «щасливі» породи кішок, присутність яких у домівках очищує карму родини.
Існує легенда про храм Лао-Цун, що в М’янмі. Коли на настоятеля храму Мун-Ха напали розбійники, його золотоокий кіт Сінх стрибнув на голову господаря, що вмирав. У цей момент шерсть кота стала золотою, а лапи — білими, що є символом чистоти душі ченця. Це обґрунтовує вірування в те, що кішки — це оболонки для душ, які готуються до останнього переходу в нірвану.
У буддійській традиції образ кота має подвійне значення. З одного боку, він може бути символом медитації, мудрості та звільнення від зла. Вважається, що кішка уособлює спокій, а піклування про нього покращує карму людини. З іншого боку, кіт іноді постає символом низьких пристрастей, що заважають просвітленню. Наприклад, у легенді про смерть Будди коту приписують риси, які буддист має в собі подолати, а саме — нездатність приборкати інстинкти. Бо майже всі тварини плакали над Буддою, але кішка — ні, бо вона була зайнята мишею.
- Китай.
А от у давньокитайській міфології існував бог-кіт Лі Шоу. Міфи кажуть, що спочатку боги доручили кішкам керувати світом, але ті постійно бавилися та спали, тому владу передали людям. Натомість коти отримали право на вічний відпочинок. У китайському фольклорі кіт — це магніт для грошей. Є навіть спеціальна назва «золота кішка». Саме китайська культура популяризувала ідею «грошової кішки», що пізніше стала передумовою для появи японської манекі-неко.
У текстах конфуціанства (зокрема в «Книзі обрядів» — Лі Цзі) згадується жертвопринесення на честь котів під час свята жнив. Конфуцій писав, що котам треба бути вдячними за те, що вони їдять польових мишей і тим рятують рис. Тобто для конфуціанства кішка — це символ соціального порядку, а також праці.
- Індія.
В індійських текстах, як-от «Ману-смріті», вбивство кішки вважається серйозним гріхом. Щоб спокутувати його, винуватець мав подарувати громаді золоту фігурку кота.
Є індуїстське божество, яке безпосередньо пов’язане з котами, — богиня Шашті. Богиня материнства та захисниця дітей зображується верхи на великому чорному коті — своїй вахані (їздовій тварині). Вважається, що Шашті оберігає немовлят, а кішка допомагає їй пильнувати їхній спокій.
В індійській філософії існує школа марджара-кшая, або «Шлях кота». Згідно з її вченням, людина має довіряти девам (проявам Бога) так само, як кошеня довіряє матері-кішці, коли вона несе його за загривок. Це є втіленням повної покори та відсутності опору.
- Сучасна містика.
«Едем Єви» (англ. Eva’s Eden) — американський котячий притулок, пов’язаний із релігійною групою, яку в медіа охрестили «культом котячого апокаліпсиса». Погляди спільноти мали містичний характер: її члени вважали кішок сакральними істотами, покликаними рятувати людські душі під час кінця світу.
Спочатку організація базувалася в Беллінгемі (штат Вашингтон) і офіційно вважалася некомерційною установою з порятунку тварин. Проте існує думка, що притулок слугував лише прикриттям для релігійної секти. У 2013 році засновниця Шеріл Рутвен (раніше — Шеріл Вокер) разом із послідовниками переїхала до Колумбії (штат Теннессі).
Колишні адепти стверджують, що організація Рутвен — це культ особистості. Засновницю вшановували як пророчицю, «Божественну Марію Магдалину» та втілення месії, яка має створити новий Едем після апокаліпсиса. Екс-учасники свідчать, що фанатично підкорялися кожному наказу Рутвен, нерідко полишаючи власні родини, і називають «Едем Єви» деструктивним культом.
Турбота про котів була наріжним каменем проповідей Рутвен: кожен послідовник мав опікуватися щонайменше десятьма тваринами. Суть доктрини полягала в такому: «Якщо ви дбаєте про них зараз, то в часи апокаліпсиса вони перевтіляться і піклуватимуться про вас».
В езотеричних колах котам традиційно приділяють особливу увагу. Зокрема, існує поняття акромеланічної езотерики. З одного боку, це пошук магічного змісту в забарвленні тварин-колорпойнтів (у яких світле тіло контрастує з темними лапами, вухами та хвостом). З іншого — віра в те, що ці темні зони мають особливу енергетичну силу або навіть слугують «порталами» до інших вимірів. Американська гіпнотерапевтка і письменниця Долорес Кеннон стверджувала, що коти спершу бачать ауру, а лише потім — фізичне тіло людини. Саме цим вона пояснювала їхні лікувальні властивості.
Ще одна концепція стверджує, що всі коти за своєю природою є «котами Шредінгера». Згідно з цією метафорою, вони існують одночасно в декількох станах або вимірах.
- Ларго-ді-Торре-Арджентіна.
Ларго-ді-Торре-Арджентіна (італ. Largo di Torre Argentina) в Римі — це давньоримська площа з руїнами античних храмів. Проте сьогодні вона більше відома як «Котячий рай»: тут мешкає велика колонія вуличних котів, які перебувають під особливою опікою волонтерів. Це своєрідне святилище (sanctuary) для тварин, а сам притулок офіційно називається «котячою колонією» (італ. Colonia Felina). Римські коти мають унікальний статус «біокультурної спадщини» міста.
Притулок заснували дві римлянки у 1993 році. Територія розділена на два відділення: в одному мешкають кошенята та підлітки, в іншому — дорослі особини. Мешканці притулку — не породисті, а звичайні безпородні коти. Вільні кішки припали до душі містянам та туристам, що ті спільними зусиллями дбають про їхній добробут. Міська влада виділила для притулку ділянку землі на однойменній площі неподалік від Вівтаря Вітчизни (монумента першому королю об’єднаної Італії Віктору Еммануїлу II). Вважається, що аналогів такому закладу у світі немає. Згідно з офіційним описом, це головний притулок для бездомних котів Рима. Щобільше, тутешні коти мають офіційну «прописку», а отже, є повноправними громадянами Риму.
На території руїн тварин регулярно підгодовують, а за потреби — лікують та стерилізують. Волонтери дали кожному мешканцю ім’я та щодня приділяють по кілька годин, аби не лише допомогти котам, а й облагородити місце їхнього проживання.
- Катеїзм.
У соціальних мережах існують спільноти, що жартома називають себе «церквами», де користувачі «поклоняються» домашнім улюбленцям, публікуючи фото кішок як справжніх божеств. Серед них виділяється «Церква кота» (англ. The Church of the Cat).
Популярним є термін катеїзм (англ. cat-theism) — іронічне поєднання англійських слів cat (кіт) та theism (теїзм). Це кумедна назва для світогляду людей, які вважають котів вищими істотами, що таємно керують людством — зокрема через інтернет, де кішки є найпопулярнішими творцями контенту.
Деякі користувачі створюють деталізовані міфології, як-от калікоїзм (англ. calicoism). У ньому триколірні кішки (біло-чорно-руді) виступають божествами, що керують природними явищами. Сама назва обігрує англійське слово calico (черепахове забарвлення) та «католицизм» — найбільшу гілку християнства. Найбільшою такою групою є спільнота r/ChurchOfCat, де учасники іронічно святкують котячу «божественність» через меми та сатиричні «священні тексти».
Замість традиційного «Амінь» вони використовують «Мявмінь» (Meowmen) або «Мурлимося» (Purray — від purr + pray). Замість свят влаштовують «мур-вечори», присвячені певним породам чи мемам, а «Святе Письмо» складається із заповідей у формі жартівливих віршів. Наприклад: «Нехай не буде в тебе інших богів, окрім Мурчика — принаймні доки він спить». Це очевидна пародія на першу заповідь в Біблії.
Пародійні онлайн-церкви мають і власні догми, як-от «катехизис кота» (англ. cat-echism). Це гра слів на основі католицького катехизису. Сон людини тут сприймається як молитва, адже якщо кіт заснув на вашій руці, ви не маєте права ворушитися — це вважається «священним паралічем». Відкриття консерви з тунцем трактується як акт жертвопринесення. Існує навіть власна іконографія: фото кішок у незвичних позах (коли вони дивляться в порожнечу або стоять на задніх лапах) інтерпретуються як «сеанси зв’язку з космосом».
- The Holy Church Of Cat.
Проте діяльність таких спільнот не обмежується лише інтернетом. У США (штат Північна Кароліна) існує «Свята церква кота» (англ. The Holy Church of the Cat) — організація, що діє як некомерційний притулок і офіційно зареєстрована як релігійна установа.
Цей благодійний проєкт поєднує реальну допомогу тваринам із пародійним богослов’ям. Організацію заснувала у 2024 році «преподобна матір» після того, як їй явилося «видіння» від «Божественної Кішки». Хоча це повноцінний притулок, який займається порятунком котів, його робота вибудувана навколо ідеї «духовного наставництва» для котів та їхніх господарів. Наразі, крім безпосередньої допомоги тваринам, церква планує відкрити велнес-центр для ветеринарів та волонтерів — простір для фізичного та емоційного релаксу.
Наостанок надамо слово самій церкві: «Ми присвячуємо себе порятунку та поклонінню котам, а також навчаємо громаду відповідальному ставленню до домашніх улюбленців. І так, ми — справжня церква! Ми зареєстровані в Північній Кароліні одночасно як релігійна організація та служба порятунку тварин. Хай живе Божественний Кіт!».
***
Описуючи шлях котів крізь тисячоліття — від давньоєгипетських храмів Бастет до сучасних інтернет-мемів, — ми бачимо не тільки історію приручення тварини, а розвиток людської думки. Образ кішки виявляється надзвичайно багатогранним: вона була і втіленням сонячного божества, і вірною супутницею богинь, і містичним фамільяром відьом, і благословенним чистим створінням у традиціях буддизму та ісламу.
Сьогоднішній «катеїзм» чи культи на кшталт The Holy Church of the Cat — це не просто іронія. Це форма визнання того, що коти володіють унікальною енергією, яка дарує людині спокій та є нашими компаньйонами, чи навіть замінником дітей. Отже, на кумедне запитання «Кіт — це божество?» історія відповідає ствердно. Навіть якщо він не потребує статуй, він таки господарює в наших оселях і серцях, донині залишаючись символом незалежності, спокою та лінощів.
Матеріал шукав
Дмитрук Андрій
