Народився 1580 року в місті Володимир – Волинський, в сім’ї українських міщан. Був охрещений в церкві святої великомучениці Параскеви і в святому таїнстві отримав ім’я – Іван. Саме віра в Ісуса Христа побудила в маленькому хлопчику любов до Бога, церкви і свого народу. Він перебував постійно в молитві і таким чином наближався до Бога – Творця. Його батько був не тільки купцем, а й міським радником, будучи зайнятий справами та обов’язками, не міг присвятити вільний час для сина. Ним опікувалася матір, виховуючи в сині добре, мудре і вічне.
Головною життєвою рисою Івана Кунцевича стало пізнання церкви, відчуття духовних потреб і присвячення церковній справі. У 1604 році він вступає навчатися в монастир Пресвятої Трійці, розташований в Литві. Був прийнятий митрополитом Іпатієм і пострижений в монахи з власним обраним іменем – Йосафат. Йому довелося багато працювати для оживлення занепалого духу чернецтва. Розпочавши із себе, тим самим наблизив і інших. Для відновлення своїх фізичних сил користувався молитвою, що була звернена до Отця Небесного. Відрізнявся послушністю, смиренністю, виконуючи свої обов’язки. Келія замінила йому другу церкву.
Проводив аскетичний спосіб життя, перебував у молитвах, і як монах дотримувався ангельської чистоти. Його чесноти стали прийнятні не тільки монахам, а й мирянам, які знаходилися віддалік монастиря. Йосафат думав не лише про спасіння своєї душі, а душ інших, молячись за них. Навчаючи віри, віддавав себе у жертву, не шкодував сил.
Важливе значення у житті ченця займала Літургія. До неї відносився з шанобливістю. Як підтверджують сучасники, східну літургію знав на пам’ять, особливо її частини, наспіви, приписи. Після дияконських свячень, Йосафат міг спокійно співати, прислуговувати в церкві, з духовним піднесенням виголошувати проповіді, чутка про нього поширилася серед людей дуже швидко. У 1607 році в цей же ш монастир потрапляє Іван Рутський, по прийняті чернечого постригу став називатися Йосифом.
У 1609 році Йосафат був висвячнеий митрополитом Потієм в сан священика. Займаться разом з Йосифом Веніямином Рутським навчанням новатіан. Ті, у свою чергу засвоювали засади життя ченців та християнську досконалість. Завдяки діяльності Йосафата і Йосифа чернецтво набуло нового вигляду, так як після занепаду відбувся релігійний, моральний і культурний підйом. Завдяки сумлінній праці і зусиллям обох відновився чин отців – василіан. Рутським було внесено глибоку науку пізнання аскетичного життя монахів на Заході, а Йосафатом – східний аскетизм.
1614 року — Йосафат був обраний архімандритом монастиря у Вільнюсі. Монастир нараховував на той час шістдесят монахів. У 1617 році — возведений у сан єпископа, очолює Полоцький монастир.
1614 року св. Йосафата обирають архимандритом Вільнюського монастиря (у монастирі тоді було майже 60 монахів), а у 1617 р. — Полоцьким єпископом. Від самого початку знав і про ворогів, які пильнували за ним, щоб вбити. Він не боявся смерті, а вважав швидше за щастя постраждати як казав « за католицьку і апостольську віру. У Вітебську сталася змова, але Йосафат не зважаючи ні на що відправився туди. 25 листопада 1623 року гідно прийняв мученицьку смерть за Христа. Але ті, що вчинили це, покаялися і прийняли католицьку віру.
З 1626 року тривав канонізаційний процес. У 1643 році за участі папи УрбанаVIII відбулася беатифікація, Йосафата було визнано блаженим.
У 1867 році папою Пієм ІХ Йосафат проголошується святим церкви. Нетлінні останки святого подорожували по Литві, Польщі, Білорусії, а вже потім в Західну Європу. У 1916 році мощі святого Йосафата було перевезено у місто Відень до костелу святої Варвари. У 1949 році відбулося урочисте перевезення мощей святого Йосафата в місто Рим. Перепоховані в базиліці святого апостола Петра (Ватикан), розташовані у вівтарі, в правій наві престолу святого Василія Великого.
Пам’ять святого Йосафата Кунцевича вшановується католицькою церквою – 12 листопада, а греко-католицькою – 25 листопада.
Богдан Стрикалюк
