У дитячі роки захоплювався релігійно-повчальними книгами, їх він прочитав чимало. Відрізнявся побожним життям, а тому відвідував монастирі для того, щоб присвятити себе Богу. В монастирі преподобного Серафима Саровського влаштовується послушником. Сам старець Серафим побачив у ньому духовну ревність. Вісім років перебував Іван у старця Серафима, а потім отримав від нього благословення відправлятися в Білозерську пустинь, розташовану у місті Брянськ. У 1836 року поступає сюди.
У 1843 році — приймає чернечий постриг і отримує ім’я Йона, тоді ж як 1845 — був возведений у сан ієродиякона. У 1851 році — святитель Філарет, митрополит Київський переводить Йону до Свято- Миколаївського монастиря. У 1858 році – возводиться у сан ієромонаха. У 1860 році – за дорученням митрополита Філарета переводиться до Видубицького монастиря міста Києва.
Оселившись на горі Звіринець, побудував келію, церкву Святої Трійці, під духовну опіку взяв двох ченців — Іларіона і Гавриїла. Ієромонах Йона мав духовну досвідченість, проводив благочестиве життя. До нього приходило багато людей за порадою та настановою у морально- духовному житті з вірою. Два рази ченцям в чудесний спосіб являлася Божа Матір на горі, звелівши їм збудувати монастир.
1 березня 1861 року — чернець Йона стає очевидцем надзвичайного сяйва і пожежі навколо братського куреня. Братська келія не зазнала ушкодження, а сам настоятель обителі був здивований появі Божої Матері разом зі святими. Богородиця сповістила Йоні про бажання відвідування святого обраного місця, адже благодать Божа перебуватиме тут вічно. Сказала ієромонаху, що багато людей отримає спасіння, увійдуть в монастир, їх необхідно прийняти, адже усі вони є дітьми Божими. Божа Матір поблагословила старця Йону. Після невидимого зникнення Богородиця залишила на снігу сліди своїх стоп.
9 березня 1862 року — відбулася подія другого явлення Богородиці старцеві Йоні. Направляючись з Видубицького монастиря, побачив над братською келією вогонь. Наблизившись, Йона зустрів Божу Матір в неопалимому вогні зі святими. Вона назвала старця «граблями, сокирою – знаряддям чудової та святої справи». Вказувала на те, що зусиллями Йони буде побудовано монастир. У 1910 році береться за облаштування монастиря і побудову церкви (зазнала руйнації у 1934 році, а в 1996 – насельники встановили пам’ятний хрест).
Страцем Йоною створюється Свято – Троїцький Іонинський монастир. Облаштовує при Видубицькому монастирі скит, будує на два поверхи будинок, де раніше розташовувалася Свято- Троїцька церква. Завдяки дружині генерал-губернатора Києва, духовної дочки старця – княгині Катерині Васильчиковій на облаштування монастиря було пожертвувано десять тисяч рублів. В тім і були противники, які не бажали аби утворювався монастир. Питання про створення нової обителі вирішувалося княгинею з імператором Олександром ІІ при постійній підтримці старця Йони. Будучи врятованим від неминучої смерті, імператор дає дозвіл про створення монастиря.
6 квітня 1866 року — отримана телеграма від імператора щодо установи нової обителі. Настоятелем монастиря було призначено отця Йону. У 1871 році — завершилося будівництво Свято – Троїцького храму і двох прибудов. А 28 листопада цього ж року — храм був освячений Арсенієм, митрополитом Київським, а також престол південного предолу ікони Божої Матері «Троєручиця». Цей образ вшановувався старцем і зберігався в його келії, згодом перенесений до Свято-Троїцького монастиря та розміщений за правим кліросом. Прикладає фізичні зусилля при побудові кам’яної дзвіниці. Навесні 1897 року сильно занедужав, але в надзвичайний спосіб став здоровим.
На будівництво великого кам’яного корпусу Йона зібрав сто тисяч рублів, а на кам’яну дзвіницю — двісті тисяч, звертається до імператора Миколи ІІ і отримує від нього дозвіл затвердити проект її будівництва. Під чітким контролем отця Йони поступово будується просфорня, майстерня по виготовленні свічок, іконописна, палітурна, столярна, кравецька, швацько-шорна, ковальсько — бондарська і слюсарна майстерня. У них навчалися діти зі школи – притулки і засвоювали відповідні професії. На початок ХХ століття монастир мав понад вісім тисяч десятин землі у Київській та Полтавській губернії.
За образом життя старець Йона був ощадливим і простим. У монастирській трапезній перебували за столом як бідняки так і богомільці, оскільки були побудовані корпуси щоб приймати подорожніх. Княгиня Катерина жертвує київський маєток, розташований на Сирці. Преподобний Йона благословив спорудити на тому місці Знаменський храм, облаштувати жіночий скит і послав сюди своїх духовних дітей аби ті в ньому потрудилися. За керівництва Йони розпочинається розквіт монастиря.
Він переймає на себе великий подвиг старчества, стає прикладом молитовності для ченців та мирян. Чутки про існування цієї обителі поширилися за межі монастиря. Прибувало п’ятсот тисяч паломників, щоб в горі отримати духовну розраду та втіху. Завдання старця Йони полягало у спасінні ченців та богомільних людей, які приїжджали сюди за духовною потребою з надією отримати зцілення, оздоровлення, спасіння. У 1872 році — возведений у сан ігумена, тоді ж як 17 січня 1886 року, згідно наказу Священного Синоду — архімандрита.
Під його пильним керівництвом знаходився Спасо-Преображенський Межигірський чоловічий монастир. Його керівництво як настоятеля монастиря офіційно тривало до 1889 року. З 15 грудня 1901 року стан фізичного здоров’я почав погіршуватися. Над старцем Йоною звершили Таїнство Соборування. Неодноразово приймав в келії паломників. 6 січня 1902 року відбулося прощання з чернечим братством.
З вечора 8 по 9 січня 1902 року отець Йона, будучи оточений своїми духовними дітьми та учнями залишив земний світ. 12 січня до монастиря приїхало багато людей, вони безперервною чергою підходили і прощалися з преподобним старцем Йоною. У другій половині 60-х років ХХ століття прийшла атеїстична радянська влада, Церква зазнавала гонінь від безбожників. Восени 1966 року тоталітарна влада перебудувала Свято-Троїцький храм і зробила з нього музей ботаніки. Була вчинена наруга не тільки над склепами старця Йони та єпископа Віталія, а й похованими їхніми останками.
Над тілом єпископа Віталія вчинили святотатство: пограбували усе на ньому, а потім спалили, залишивши тільки кістки. Не минули й мощей Йони.
Через погану варту, невідомими злочинцями було вчинено кощунство над мощами Йони: відсічена голова та рука. Як стверджують місцеві жителі, головою преподобного грали в церкві футбол, а потім продали художникам, які виваривши її, зробили з неї череп для художніх замальовок. Для того щоб цієї наруги більше не було і ніхто не зміг знищити мощі, чернець Києво-Печерської Лаври Ігор звернувся із заявою до органів радянської влади, представившись племінником похованого та попросив дозволу для перепоховання тіла.
Останки старця Йони було поховано в одній могилі, де спочиває єпископ Віталій, на Звіринецькому кладовищі. Місце призначалося для ченця отця Ігоря, який страждав останньою стадією онкологічної хвороби, в тім поступився ним для поховання преподобного Йони та єпископа Віталія. Отець Ігор після цього ще прожив сорок років, помер у 2000 році.
Мощі преподобного Йони через двадцять сім років було знайдено. 4 жовтня 1993 року — з благословення Володимира, митрополита Київського і всієї України, в день пророка Йони, відбулося знайдення і перенесення нетлінних мощей Йони Київського в дубовому новому гробі із кладовища до Свято – Троїцького храму і поміщено в склепі. Зроблений старцем за життя кипарисовий гріб стояв на особливому місці. У ньому зберігаються речі, які використовувалися при посвячені в чернецтво отця Йони: хрест для постригання, параман, чернече облачення.
Засвідчувалися випадки зцілень. Зцілилася жінка , яка обпекла свої руки кислотою, від уламків гробу на новій могилі преподобного. Принісши усі зібрані уламки в монастир відчула як були зцілені кисті рук і повернені до первинного вигляду. Випадків про зцілення було зафіксовано безліч. Рішенням Священного Синоду 22 листопада 1995 року Йона, митрополит Київський визнаний і зарахований до лику святих православної церкви.
Пам’ять преподобного Йони Київського, православні звершують тричі: 22 січня – його відхід від земного світу; перенесення мощей – в Неділю після Воздвиження Чесного Хреста; прославлення святого – 4 листопада.
Богдан Стрикалюк
