Що це за поняття «дзен-буддизм», коли вперше був вжитий цей термін?

Одним із напрямків сучасного буддизму виступає японський дзен-буддизм. Батьківщиною зародження дзен-буддизму вважається Китай, формування котрого відбувається у V столітті із безпосереднім впливом на Японію.

Своєї популяризації зазнав у ХІІ-ХІІІ столітті на території сучасної Японії. Етимологія слова «дзен» наближається до санскриту «дхьяни» (в даному перекладі потрібно розуміти як самозаглиблення, медитацію, зосередження), в китайській мові воно має зовсім інше звучання «чань». Так здійснювався поступовий перехід з однієї форми в дзен. Основоположником дзену вважають патріарха Бодхідхарму (Бодай Даруму). З 520 року – прихід Бодхідхарми з Індії в Китай. В Китаї засновують дві школи – Цаодун та Ліньцзі.

Важливим для шкіл є дотримання п’яти принципів:

  • Вищу Істину висловити не можна;
  • Духовне вдосконалення неможливе;
  • Ніщо не може бути досяжним в кінцевому рахунку;
  • Буддійське вчення не містить нічого особливого;
  • Дао може бути скрізь.

Потім дзен поширюється на В’єтнам, носить форму «тієн», а пізніше існує під формою Кореї «сєн». Кінець VІ століття охарактеризований початком формування дзен-буддизму у В’єтнамі учнем Сєн-цаня Вінітаручою. Ним засновується школа тхієн. Після цього відбувається її поєднання зі школою Во Тхонга та Тхаю Дьюнги (заснована при імператорі Лі Тхані Тонгі). З 968 року – тхієн державна ідеологія В’єтнаму. Нею відіграна ключова роль в історії. Значно пізніше з’являються ще три школи: Чуклам (при імператорі Чан Нямі), Нгуен Тхією (близькість зі школою Обаку), Лієу Куана (близькість з школою Ліньцзі). Перша половина 30-х років ХХ століття характеризується активним рухом дзен-буддизму у В’єтнамі, з 1970-х років – будівництва великої кількості храмів –пагод. Третя частина населення В’єтнаму на сьогодні – адепти Махаяни.

В Корею даний напрям потрапляє у VІІ столітті через Помнанга, а поширюється з ІХ століття. З 828-931 роки – створення дев’яти шкіл: Сільсансан, Тонісан, Каджісан, Чакульсан, Сонджусан, Саджасан, Свеянсан, Понімсан, Сумісан. Представниками корейського дзен-буддизму стали: Чінуль, Чінгак, Тхєго Поу. При правлінні династії Чосон як симпатику неоконфуціанства  корейський буддизм прийшов в занепад. Існували суворі обмеження для монахів. Напрям представлений Сосаном Хючжоном, Кіхвою.

В результаті розколу держави відбулося конкурування між буддизмом та християнством. З 1960-х років корейський буддизм поступово відроджується. Утворюються чернечі ордени, перший із них Чоге, засновником котрогог стає Тхєго Поу, а його продовжувачем – Кусан Синім. З 1983 року Сун Сан засновує школу Кван Ум (до 2012 року нараховувала тридцять п’ять центрів в США, сім в Азії, ще сім в Австралії, п’ятдесят три – в Європі).

В Японію дзен потрапляє з Китаю в ХІІ столітті через монаха Ейсая. Ейсай вважав, що вчення зможе допомогти духовному відродженню Японії. Влада допомогла Ейсаю стати настоятелем кіотського храму Кєніндзі – власності шкіл Сінгон та Тєндай. Тут спостерігається активне поширення дзену. Ейсаєм закладаються основи традиції чайної церемонії в японській культурі.

Першим вчителем «чань» в Японії став Согєн Магаку, в Тофокудзі  – Сьоічі Кокусі, в Нандзєндзі – Дєймін Кокусі, в школі Ріндзай – Какусін (використання гри на китайській флейті як дзенської практики ), останнім майстром вважається Мугай Ньодай. Школа Сото представлена її основоположником монахом Догеном. З ХІІІ століття в храмі Аньоін (Фукакуса) відбулася проповідь Догена про знайдення Буди шляхом медитації у сидячій позі. Так був даний поштовх розвитку релігії Догена шікан тадза, яку буддисти розуміли як повернення до «чистої традиції Будди та патріархів». Це призвело до будівництва храмів дзен-буддизму, таких як Дайтокудза, Мьосіндзі, Тєнрюндзі. Храм Тєнрюдзі став очолюватися Сосєкою. Сосєку змінив Іккю Содзюн – майбутній поет, котрий здобув авторитет перед людьми завдяки природному релігійному служінні. Він не відмовляв собі в жінках, саке та м’ясі, критикуючи амідаїзм, який не маж жодного відношення до Будди, висміюючи поховальні сутри та піднесену їжу, деякі ситуації перетворював в анекдоти.

Японський дзен пізнього періоду XVII-XVIII століть характерний суворою політикою до християнства та контролю над буддистами. Державні дії підтримувалися монахом Сьодєном та вчителем – сьогуном Такуаном Сохо. Дзен вплинув на розвиток бусідо (шлях воїна). З оновленням дзен-буддизму  виникає школа Обаку з храмом Мампукудзі, заснування котрого належить Йінюаню, пізніше її популяризував Тєцугєн (видав близько семи тисяч буддистських текстів). Подальший розвиток японського дзен-буддизму представлений Мадзаном Дохакою, Тенкеєєм, Бунаном, Банкеєм, Хакуіном.

Серед японських шкіл цього напрямку вирізнялася Санбо Кьодан (засновник Ясутані Хакуун). З 1988 року чисельність адептів школи складала близько чотирьох тисяч осіб з двадцятьма чотирма вчителями.

Як ми бачимо дзен-буддизм має деякі відмінності з класичним буддизмом. Дзен-буддизмом світ сприймається як деяка не істинність, ілюзорність. Перш початкова природа на думку дзен-буддизму  може досягатися шляхом медитації. Адже тільки так можна пізнати істинну сутність буссе (Будду) з досягненням саторі (пробудження) та досягненням істинної природи речей.

Дзен-буддизм відрізняється від класичного буддизму своїм запереченням існування Будди у Всесвіті, притримуючись думки його присутності в кожному із індивідуумів, тобто ототожненого з абсолютом і наявного як вмістилище необмеженої  можливості. З позиції дзен-буддизму чітко видно активну взаємодію людини зі світом та реалізацію креативної дієвості у ньому. Відкидається також крайній аскетизм, в якому бажання людські не повинні бути подавлені, а направлені в духовні сфери. Істини не повинні передаватися тільки трактатами, а шляхом безпосередньої передачі вчителем учневі. В уявлені дзен-буддиста важливий акцент зміщується на єдності Будди з усіма істотами та на вченні природнього «дао», що є вище за умілякі теоретичні методи. Відмінність школи дзен-будизму від класичних полягає перш за все у проповіді «миттєвого просвітленя» з досягненням істини – саторі.

Про історію Дзен – буддизму написано чимало  праць,  серед яких уваги заслуговує «Історія дзен-буддизму» професора філософії та історії релігії Токійського університету Генріха Дюмулена.

В анотації до книги подається аналіз умов виникнення та основних традицій дзен-буддизму. А також детально розповідається про поширення та методологічний розвиток дзену в таких країнах як Японія, Америка, Європа, про релігійні та філософські вчення, медитативні практики буддійських та дзенських наставників та патріархів.

Великий інтерес до книги з дзен-буддизму був виявлений Заходом. Але як стверджує автор, думки західних представників часом мали неадекватний підхід до вчення, намагаючись його спотворити. Дзен-буддизм користується своєю популярністю в Сполучених штатах Америки, хоча на думку Дюмулена це жалюгідна карикатура аутентичного вчення, так як не має нічого спільного з істинним змістом.

Посилаючись на французького науковця, який довгий час жив в Азії, Дюмулен говорить, що той оголосив наступне: необхідне відрізнення буддизму в Азії від того що у європейців. Цими словами найбільш точніше відображене існуючим становищем справ буддизму та дзен-буддизму в цілому. Контекст історичного розвитку підкреслюється зародженням азіатського дзену у VI столітті в Китаї (тисячолітня медитативна традиція), поширенням в Японії з остаточним його укоріненням.

З ХІХ століття західноєвропейський світ ознайомлюється з буддизмом, європейськими науковцями-раціоналістами  висунута думка звільненого вчення від релігійної догми та концепції: Бог, небо та пекло, душа, безсмертя. Результат  подальших досліджень переконав західних філософів, що така позиція помилкова. Адже було з’ясовано, що деякі ірраціональні речі  релігії властиві не лише Махаяні, а канонічним текстам буддизму, котрі проповідують підвищення над матеріальним світом. Проте буддизм ніяк не вписується  в рамки релігії чистого раціоналізму.

Навіть християнські схоласти через незаперечні докази визнали буддизм. Буддизмом розширилися рамки уявлень, котрі зв’язані з релігійним життям. Сучасними науковцями признається його релігійна сутність,  як історично значуще та актуальне він ставиться на рівні з релігіями світу.

Пегас