На той момент США вже були глибоко залучені до конфлікту у В’єтнамі, хоча американські війська ще не вели масштабної наземної війни. Вашингтон підтримував уряд Південного В’єтнаму в боротьбі проти комуністичного Північного В’єтнаму та пов’язаного з ним партизанського руху В’єтконгу. Американські військові радники перебували в країні протягом кількох років, а президент Ліндон Б. Джонсон поступово збільшував американську допомогу Сайгону.
Ситуація була частиною ширшого протистояння часів холодної війни. США розглядали Північний В’єтнам як комуністичну державу, яку підтримували Радянський Союз і Китай, а падіння Південного В’єтнаму могло, на думку американського керівництва, призвести до подальшого поширення комунізму в Південно-Східній Азії.
Есмінець USS Maddox
2 серпня 1964 року американський есмінець USS Maddox перебував у Тонкінській затоці. Корабель виконував розвідувальне завдання поблизу узбережжя Північного В’єтнаму. Американські військові кораблі проводили подібні операції, збираючи інформацію про берегові радіолокаційні та військові об’єкти.
У районі патрулювання з’явилися північнов’єтнамські торпедні катери. Між ними та Maddox відбулося бойове зіткнення. Північнов’єтнамські катери здійснили атаку, а американський есмінець відкрив вогонь у відповідь. На допомогу Maddox прибули американські літаки, які завдали ударів по катерах.
Для Вашингтона ця подія стала серйозним приводом для занепокоєння. Однак уже тоді обставини зіткнення були складнішими, ніж проста картина неспровокованого нападу, яку згодом представили громадськості.
Події 4 серпня
Набагато більш суперечливими стали повідомлення про другу атаку, яка нібито відбулася в ніч на 4 серпня 1964 року. До Maddox приєднався есмінець USS Turner Joy. Американські кораблі повідомили про можливий напад торпедних катерів.
У темряві оператори американських кораблів фіксували сигнали, які спочатку сприйняли як ознаки присутності противника. Почалася стрілянина, кораблі здійснювали маневри, намагаючись уникнути можливих торпедних атак. Проте згодом виникли серйозні сумніви щодо того, чи відбулася друга атака взагалі.
У повідомленнях американських військових з’явилися суперечності. Частина даних вказувала на можливу атаку, тоді як інші свідчення та подальший аналіз припускали, що американські кораблі могли помилково інтерпретувати радіолокаційні та гідроакустичні сигнали. Погана погода, темрява, хвилювання моря та напружена обстановка значно ускладнювали оцінку ситуації.
Це стало однією з головних проблем історії Тонкінської затоки: перша атака 2 серпня відбулася, тоді як достовірність другої атаки 4 серпня була поставлена під серйозний сумнів.
Як подію представили Конгресу
Попри невизначеність щодо другого зіткнення, адміністрація Джонсона вирішила діяти швидко. 5 серпня президент виступив із заявою про напад Північного В’єтнаму на американські військові кораблі.
Американська адміністрація представила події як два напади на есмінці, наголошуючи, що американські кораблі перебували у міжнародних водах та не провокували противника. У Вашингтоні це стало аргументом на користь жорсткішої відповіді.
Президент Джонсон наказав провести повітряні удари по об’єктах Північного В’єтнаму. Американська авіація атакувала бази торпедних катерів та паливні об’єкти. Для США це був важливий сигнал: Вашингтон демонстрував готовність безпосередньо застосовувати військову силу проти Північного В’єтнаму. Але набагато важливішим наслідком стала політична реакція Конгресу.
Тонкінська резолюція
7 серпня 1964 року Конгрес США ухвалив Резолюцію про Тонкінську затоку. Президент Джонсон отримав широкі повноваження щодо використання військової сили в Південно-Східній Азії.
Резолюція дозволяла президенту вживати необхідних заходів для відбиття нападів на американські сили та запобігання подальшій агресії. Формально це не було прямим оголошенням війни, однак документ створив політичну основу для масштабного розширення американської військової операції.
Для адміністрації Джонсона це стало надзвичайно важливим інструментом. Тепер президент мав значно ширші можливості для прийняття військових рішень без необхідності щоразу отримувати окреме схвалення Конгресу.
Саме тому Тонкінська резолюція стала одним із ключових документів американської участі у В’єтнамській війні.
Суперечки навколо другого нападу
З часом ставало дедалі очевидніше, що офіційна версія подій 4 серпня потребує перегляду. Дослідження документів, перехоплених повідомлень і свідчень учасників показали, що американські військові самі не були впевнені у тому, що друга атака справді відбулася.
Це не означає, що перше зіткнення було вигаданим. 2 серпня американський корабель дійсно вступив у бій із північнов’єтнамськими торпедними катерами. Проблема полягала саме в події 4 серпня, яку адміністрація використала як додаткове підтвердження систематичної агресії Північного В’єтнаму.
Пізніше стало зрозуміло, що деякі повідомлення про торпеди, ворожі кораблі та маневри могли бути наслідком помилкового тлумачення даних. Для істориків цей епізод став прикладом того, наскільки небезпечним може бути прийняття військових рішень на основі неповної інформації.
Значення Тонкінської затоки
Інцидент у Тонкінській затоці став одним із найвідоміших прикладів того, як військова подія може змінити політику держави. За кілька днів після зіткнень США перейшли до значно активнішої військової стратегії. У подальші роки В’єтнамська війна перетворилася на один із найбільших і найкривавіших конфліктів холодної війни. Американська авіація здійснювала масштабні бомбардування, сотні тисяч військовослужбовців були направлені до Південного В’єтнаму, а війна поступово втягувала все більше ресурсів США.
Іван Гудзенко
