Іван Борисов  (в чернечій схимі Інокентій) народився  взимку, у 1880 році в місті Єльц,  яке входило на той час в Орловську губернію  ще при Російській імперії.  Його батько – Олексій Борисов  був  священиком парафії Успіння Пресвятої Богородиці, намагався донести віруючим у приватній проповіді, ким на правді були отці та вчителі Церкви Христової..  Враховуючи те, що батьки Івана  були християнами,  своєму сину вони також  прищепили добре християнське життя.

Матір Івана Акилина не була настільки грамотною, але побожною  та розумною християнкою.  Для  Акилини найважливішими  атрибутами  смислу її духовного життя стали хрест і молитва. Її   власну домашню аптеку наповнювали  лікарські трави, квіти, ладан, єлей чудотворних ікон та інші сакральні предмети. Люблячи своїх дітей, піклувалася  щоб усі були  повноцінно здорові і про себе також не забувала.

Її син  знав слов’янський  алфавіт,  читав Часослов, Псалтир,  навчився писати. Поступив на навчання в духовну семінарію, успішні курси якої закінчив у 1819 році.  Продовжував навчатися  у Київській духовній академії. Академія  стала  полем  вивчення багатьох наук, не випускав жодної книги з рук,  цілі  ночі  читав. Самостійно складав та обробляв проповіді.

Академію закінчив у 1823 році.  Був  призначений інспектором, професором  церковної історії при  Санкт-Петербурзькій   духовній  семінарії. Через три місяці Івана призначають ректором об’єднавчих духовних училищ. В Олександро – Невському духовному училищі  приймає чернечий постриг, тепер вже має  ім’я Інокентій.  Був возведений у сані ієромонаха (священик-монах).

Кар’єрний ріст Інокентій поступово зростав. У Санкт-Петербурзькій академії 1824 року  викладає  богословські дисципліни. Призначається інспектором, професором  вищого духовного навчального закладу. Возведення  ієромонаха Інокентія в сан архімандрита відбулося  у 1826 році.

У своїй науковій діяльності  архімандрит Інокентій  поєднав тенденцію –  природознавчі науки з богослов’ям, що стало  науковою новизною на той час.  Ще одна  особливість Інокентія  в тому, що  він  викладав усі свої лекції напам’ять, зміцнював дружбу з професорами.  Академічна сім’я думала та жила однаково з  ректором Інокентієм. До студентів  відносився  з ласкавістю і шляхетністю, до хворих – із співчуттям, допомагав  їм.  У проповіді  мав  неабиякий талант.  Пізніше  він отримає назву «руського Золотоустого».

Ректор подбав про створення  нової  школи гомілетики, написав низку  творів. Серед них  виділяються  агіографічні,  історико-культурні,  еклезіологічні.  Першу групу  представляє  життя Кипріана та апостола Павла;  другу –  пам’ятка віри; третю – Вселенські собори та історія їхнього розвитку,  Кормча Книга (у перекладі архімандрита Інокентія).  Інокентія приймають  в члени Імператорської Академії наук. Їм дуже сподобалися проповіді, які були переведені  на різні мови.  Використовувалася грецька, німецька, французька, польська мова.

4 грудня 1836 року  у соборі на честь  образу  Казанської ікони Божої Матері був хіротонізований  в  сан єпископа  міста Чигирин.  У 1840 році  –  призначений  на єпископську кафедру у місті Вологда, а звідти направлених до Харкова.  Сім років служив у Харківській єпархії.  Діяльність єпископа  Інокентія була досить кропіткою: встановлено Охтирський, Святогірський  монастир,  відкрито Свято-Миколаєвську  обитель для жінок, проведено хресну ходу з чудотворною  іконою Божої Матері з монастиря у Куряжі до міста Харків. У 1845 році відбулося  возведення  Інокентія в архієпископський сан.

Через три роки архієпископ Інокентій  очолює  Херсонсько- Таврійське єпархіальне управління.  У цій єпархії  відбувалися  непоодинокі  випадки  нападів на віруючих.  Утиски на них  чинили татари, євреї, німецькі колоністи.  Найзаповітнішою мрією архієпископа  стало заснування  нового «руського Афону» після відновлення  на кримському півострові християнських пам’яток, зруйнованих руками татар.

До того ж намагався зберегти  зруйнований Херсонес  для  облаштування  невеликої церкви  на честь рівноапостольної Ольги,  помістити невелику чисельність ченців. Облаштував  Інкерманську скелю,  яку раніше  витесав власними руками святий Климент Римський, в якій побудував храм.  Він  був освячений як скит в честь святого Климента і Мартина Римського.  Був безпосереднім  свідком Кримської війни, займався благодійною діяльністю (опікувався воїнами).

Інокентій Херсонський – велет християнського духу, місіонер, пастир, проповідник, богослов.  Він бачив як страждають воїни, досить часто їх відвідував в лазаретах із тифом.  В очах молодих воїнів  він  бачив  скорботу і віддзеркалення страшної війни. Він укріпляв  і підтримував у битві  занепалих духом  воїнів.

Був присутній під час коронації імператора Олександра ІІ і отримав призначення  члена Священного Синоду.  Не зважаючи на своє фізичне перевантаження  захворів. Севастопольська битва  різко відобразилася  на  здоров’ї архієрея.  25 травня 1857 року в місті Херсон, у день Святої Трійці Інокентій Херсонський помер.

У 1997 році  розпочалася канонізація Інокентія Херсонського.  Визнаний і зарахований  до лику  святителів православної  церкви.

Богдан  Стрикалюк