У 1912 році Ібн Сауд почав організовувати поселення, відомі як хіджри. До них переселяли бедуїнів, які традиційно жили кочовим життям і були пов’язані передусім із власними племінними інтересами. У хіджрах вони отримували постійне житло, мечеті, школи, сільськогосподарське обладнання, зброю та військову підготовку. Релігійні вчителі навчали населення суворого трактування ісламу, пов’язаного з реформаторським рухом Мухаммада ібн Абд аль-Ваххаба XVIII століття. Таким чином, переселення мало не лише економічне чи військове значення: воно поступово змінювало спосіб життя бедуїнів і підпорядковувало їх новій політичній системі.
Від бедуїнів до військової сили
Хіджри стали своєрідними центрами осілого життя посеред пустелі. Їхнє населення могло суттєво відрізнятися — від кількох десятків до тисяч людей. Тут колишні кочівники займалися землеробством, вивчали релігію та проходили військову підготовку. Для Ібн Сауда це було способом послабити традиційні племінні зв’язки й створити нову лояльність, яка мала ґрунтуватися на релігії та відданості правителю.
До 1918 року Іхвани перетворилися на боєздатне військо, яке можна було використовувати в кампаніях Ібн Сауда. Їхня мотивація була значною мірою релігійною, а дисципліна й готовність до війни робили їх ефективним інструментом розширення його влади. Протягом наступного десятиліття Іхвани стали однією з головних сил, завдяки яким Ібн Сауд поступово об’єднував території Аравійського півострова.
Завоювання Хіджазу
Першою великою кампанією Іхванів стала боротьба проти Хашимітського королівства Хіджазу на західному узбережжі Аравії. У 1919 році вони перемогли сили короля Хусейна ібн Алі біля Тураби. Після цього їхні рейди поширилися на території, контрольовані синами Хусейна — Абдуллою в Трансйорданії та Фейсалом в Іраку.
Ситуація різко загострилася у 1924 році, коли Хусейн проголосив себе халіфом. Іхвани сприйняли це як релігійно неприйнятний крок і звинуватили Хусейна в тому, що він перешкоджає їм здійснювати паломництво до Мекки. Після цього вони розпочали наступ на Хіджаз. Іхвани захопили Аль-Таїф, підійшли до Мекки, а згодом встановили контроль над самим містом. У 1925 році після капітуляції Джидди та Медіни Хіджаз опинився під владою Ібн Сауда.
Для майбутньої Саудівської Аравії це було вирішальне завоювання. Хіджаз мав не лише стратегічне значення, а й величезну релігійну вагу, оскільки саме тут розташовані Мекка та Медіна — два найсвятіші міста ісламу. Одночасно Іхвани допомагали Ібн Сауду встановлювати контроль над Асіром на півдні та Хаїлем на півночі. Територія, яку контролював правитель Неджду, швидко збільшувалася.
Коли союз перетворився на проблему
Після великих перемог між Ібн Саудом та Іхванами почали виникати серйозні суперечності. Братство було сформоване як сила для завоювання й релігійного реформування суспільства, але Ібн Сауду доводилося управляти дедалі складнішою державою, підтримувати дипломатичні відносини та враховувати міжнародні реалії.
Іхвани виступали проти низки нововведень, які вважали несумісними зі своїми релігійними переконаннями. Телефони, автомобілі та телеграф вони сприймали з підозрою. Їхнє невдоволення викликала й зовнішня політика Ібн Сауда, зокрема відправлення його сина до Єгипту, який вони вважали територією «невіруючих». Ібн Сауд намагався стримати радикальні настрої, звертаючись до релігійних учених, але поступово стало зрозуміло, що Іхвани більше не готові беззастережно виконувати його політичні рішення.
Повстання проти Ібн Сауда
У 1928 році Ібн Сауд скликав конгрес, після якого провідники непокірних Іхванів були позбавлені політичного впливу. Проте конфлікт не завершився. У 1929 році один із їхніх лідерів, Ібн Хумейд, здійснив напад на недждських купців. Після цього Ібн Сауд вирішив остаточно придушити непокірне братство силою.
У березні 1929 року відбулася битва біля Ас-Сабали поблизу Аль-Артавії. Ібн Хумейд потрапив у полон, а інший лідер Іхванів, ад-Давіш, був тяжко поранений. У травні того самого року загинув Ібн Хітлайн. Його смерть стала причиною нового спалаху насильства: прихильники Іхванів убили Фахда, сина одного з губернаторів Ібн Сауда, після чого захопили важливу дорогу між Ер-Ріядом і Перською затокою.
Проте повстанці вже не мали колишньої сили. У серпні їх розбили війська Абд аль-Азіза ібн Мусаїда. Частина повстанців загинула в боях на краю пустелі Аль-Нафуд, інші померли від спраги. Значна фракція Іхванів перейшла на бік Ібн Сауда. Зрештою в січні 1930 року залишки повстанського руху здалися британцям у Кувейті. Провідників повстання, зокрема ад-Давіша та Найіфа, згодом ув’язнили в Ер-Ріяді.
Кінець Іхванів і народження держави
Поразка повсталих Іхванів стала важливим моментом у формуванні сучасної Саудівської Аравії. Ібн Сауд фактично ліквідував автономну військову силу, яка могла діяти незалежно від центральної влади. Відтепер збройні формування мали дедалі чіткіше підпорядковуватися державі та її правителю.
Парадокс історії Іхванів полягає в тому, що вони допомогли Ібн Сауду створити державу, але після цього стали перешкодою для її подальшого розвитку. Їхня військова сила була необхідною для завоювань, проте радикальна релігійна позиція та племінна автономність дедалі більше суперечили потребам централізованої держави й міжнародній політиці.
Іхвани залишили помітний слід в історії Саудівської Аравії. Вони стали одним із головних військових інструментів об’єднання територій під владою Ібн Сауда, брали участь у завоюванні Хіджазу та інших регіонів, але зрештою були розгромлені тим самим правителем, якому допомогли створити його державу. Їхня історія добре показує складний процес перетворення племінного суспільства Аравії на централізовану монархію XX століття.
Іван Гудзенко
