Я почала, хоч і обережно, але впевнено згадувати останні події. На пам’ять прийшов погожий весняний день, коли ані спека, ані холоднеча, не заважають твоєму самопочуттю. Навколо мене гамірне місто з тисячами нерозбірливими звуками. Далі перед мною з’являються мої тендітні руки. Останні повільно і якось невпевнено опускаються на столик. Спогади підказують мені, що я знаходжусь в кафе, але сиджу за столиком, котрий стоїть на вулиці. Напроти мене сидить хлопчина, і знову-таки я бачу лише його руки. Хоч емоційно я розумію, що ми друзі, але все ж між нами йде якась гаряча дискусія. Про що вона?
І поки я безрезультатно ходжу туди-сюди в абсолютно порожньому просторі, моя пам’ять відкриває доступ до минулих подій.
Друг: Ну, ти не ображайся, але тобі не здається, що ти дуже категорична? Як-не-як, але ми – люди, і схильні помилятися?
Героїня: Та ми не завжди помиляємося. Не так вже рідко світ привідкриває нам свої таємниці. Тим більше, якщо при цьому користуватися правильними інструментами.
Друг: Прошу, тільки не починай в сотий раз говорити про наукові методи і логічний апарат!
Героїня: Ну, гаразд! А чому і ще довіряти? Скажи!? Може на суб’єктивний досвід? Думаю, що не буду в черговий раз нагадувати про помилки сприйняття.
Друг: Я переб’ю тебе! Так ми можемо безкінечно сперечатися про такі високі матерії. І я, як людина є повністю прагматична, довіряю доволі конкретним речам.
Героїня: Тоді, давай щось приземлене, мій ти прагматист!
Друг: Тільки зразу ж не смійся! Дуже тебе прошу!
Героїня: Постараюся!
Друг: А що ти скажеш на рахунок задокументованих свідчень людей, що пережили… клінічну смерть. Надто багато свідчень, що би їх взяти і просто проігнорувати. І не забувай, що це робили досвідчені лікарі.
Героїня: Дорогий друже, чисто по факту тут можна сказати багато чого. Почну із того, що люди просто розповідають, як вони розуміють, що з ними відбулося. Тобто, насправді, трактують події по-своєму, а не демонструють реальні факти. І…
Друг: Але стільки спільного в цих свідченнях! Як це можна пояснити лише суб’єктивною інтерпретацією!?
Героїня: Це тільки на перший погляд описи подібні. Але якщо уважно подивитися, то ми знаходимо, що вони «бачили» в залежності від культури, де вони виросли. Друже, не находиш ти дивним той факт, що в країнах із християнською культурою люди бачать Христа, а в… наприклад, Індії це чомусь-то Крішна?
Друг: Ну, знаєш це, по великому рахунку, певні божества. І люди просто так це називають, як їх навчила їх культура. Одначе, це не означає, що вони нічого не бачили!
Героїня: Насправді, причину треба шукати в наших миленьких мізках. Навіть не сперечайся, хоч в мусульманина, хоч в агностика, психічні процеси сприйняття реального світу більш-менш однакові.
Друг: Давай трохи простішими словами!
Героїня: Дуже простими словами, коли мозку не вистачає кисню, тоді замість реального світу приходять галюцинації. Так і виникає загальновідомий чорний-пречорний тунель із світлом вкінці.
Друг: Але…
Героїня: Та є факти, які повністю перекривають надприродні пояснення на рахунок цього ілюзорного тунеля.
Друг: І який це, цікаво, залізобетонний факт!?
Героїня: Не поспішай іронізувати! Один дослід показав, що пілоти надзвукових літаків при великих навантаженнях також тунельно бачать. Друг: Ну, і?
Героїня: Додатково, ще можу сказати, що при певному кисневому голодуванні у людини виникає ейфорія. Так, що – шах і мат!!!
Друг: Можливо, ти і права, але таки світ надто тяжкий для нашого розуміння.
Героїня: Але наука…
І поки я хотіла доказувати свою правоту, то відбулася… аварія. І тут мені нарешті дійшло, що я, напевно, в комі. Хоча, чорт побери, як це все реально відчувається! Тільки мій послідовний скептицизм допомагає мені засумніватися. Одначе, я таки в своїй перевернутій свідомості, і реальний світ, поки що, для мене недоступний.
…Через невизначений час…
Стільки часу я блукаю в абсолютній темряві навіть прикинути не можу. Це вже подібно до безпробудного сну. Тільки там летять години, а в комі я можу втрати цілі роки. І від цього факту стає зовсім не по-собі. Страшно, аж до божевілля, хочеться ПРОСНУТИСЯ і повернутися до повноцінного життя!!! Але мої думки всенаростаючого відчаю перебиває якийсь-то голос. Голос в голові – це звучить, як фатальний вирок психіатра.
Невідомий голос: Суб’єкт, ви чуєте даний голос?
От вам і звукові галюцинації! Хоча стоп! Я ж в своїй голові. Це – плід моєї уяви.
Героїня: Ти не існуєш! Ти – просто моя вигадка!
Невідомий голос: Суб’єкту тяжко сприймати тільки голос. Тоді виходом буде візуальна складова. Для кращого прийняття інформації Провідник набуде антропоморфного образу.
І через мить перед мною появився чоловічий силует. От і докотилася і до візуальної галюцинації! Змушена визнати, що якою розумною не будеш в реальному житті, але в комі ми всі однакові божевільні.
Невідомий голос: Для кращого зв’язку із суб’єктом пропоную представитися Провідником.
Мені навіть стало нудити від манери спілкування цього плоду моєї раненої свідомості. Надто багато зарозумних слів!
Провідник: Суб’єкт, зрозумійте, що ваша свідомість вас не обманює, і ви об’єктивно бачите перед собою Провідника.
Ну, що тут поробиш!? Протистояти цьому у мене вже нема сил. Тоді: «Привіт, вигаданий світ!».
Провідник: Суб’єкт, розуміє слова Провідника?
Героїня: Чую-чую тебе, вигадана істота.
Як, все-таки, цікаво працює наш недосконалий мозок. Він на основі нашого досвіду, наших переживань і наших уявлень, може створити певний образ. Та й ще наділити його особистістю!
Провідник: Не дивлячись на крайній скепсис Суб’єкта, Провідник повинен підкреслити абсолютну реальність вашого сприйняття.
Чим далі – тим цікавіше.
Провідник: Суб’єкт повинен знати, що його ідеальна частина, яку можна назвати свідомістю, згідно уявлень Суб’єкта, відірвалися від матеріальної частини, яку Суб’єкт називає тілом.
Навіть у мене, такої фанатки науки, заболіла голова від такого прісного стилю розмови.
Провідник: Провіднику прийдеться, у відповідь на таке ігнорування всіх спроб вийти на контакт, застосувати больовий шок.
Я вже хотіла засміятися, але…
Героїня: ААА!
Мене пройняло СТРАШЕНИМ болем.
Я… Я просто мало не ПОМЕРЛА.
До цієї пори не можу ВІДІЙТИ.
Думаю, мені не варто жартувати з цим… плодом уяви. Але, чорт візьми, яка РЕАЛЬНА біль. Маленькою я думала, що тільки очі та вуха можуть нам збрехати. І була переконана, що лише відчуття болі є АБСОЛЮТНО реальним. Але потім на спеціальності психологія чітко зрозуміла, що є така штука, як больова галюцинація. Але одна справа – правильно сприймати цей факт в спокійній обстановці, а зовсім інше діло – на власній шкурі пережити дане неприємне явище. Тому і моя впевненість в нереальності того, що відбувається, вже не була такою абсолютною. І я не знаю, що далі мені робити…
Дмитрук Андрій
