Іліада – це найдавніша пам’ятка античної грецької літератури, вважається епічною поемою, авторство якої приписується  сліпому давньогрецькому поету Гомеру. Датується ІХ – VІІІ століттям до нашої ери. Твір містить опис історичних подій, пов’язаних з Троянською війною. Крім того, ще до «Іліади» існували усні короткі пісні про героїчні подвиги. Троя в Гомера має ще іншу назву – Іліон (місто в Малій Азії на березі Дарданелл).  Гомер так майстерно  виклав цю поему, що в одному епізоді довгої війни було розгорнуто героїчне століття. Одним із таких епізодів твору є гнів Ахілла – останнього  величного  воїна – грека.

Іліада

Війна троянців з греками тривала десять років. В поході взяла участь чимала кількість царів, вождів Греції, які вирушили  на осаду Трої. Описана чисельність кораблів , воїнів, здійснений перелік їхніх імен на декількох сторінках поеми. Продемонстрований тут сильний цар – Агамемнон, поруч з яким його брат Менелай, крім них Аякс, Діомед, Одіссей, мудрий Нестор, сильним, хоробрим і спритним виступає син богині моря Фетіди – Ахілл у супроводі Патрокла.

Правлячим царем Трої був Пріам, військо очолював син Гектор з братом Парісом та союзниками з усієї Азії. Між Менелаєм і Парісом виникла суперечка, що призвела до такої війни. Ми бачимо безпосередню участь богів у Троянській війні –  бога Аполлона на стороні Трої, богиню Геру та мудру Афіну – в греків. Звершувалася воля цієї битви  богом Зевсом з гори Олімп.

Як виникла  війна? Про це стає відомо з того, що на весіллі Пелея і морської богині Фетіди. Це був останній шлюб, який заключений  богами і смертними. І що дуже цікаво так те, що після народження Ахілла  богинею розбрату було принесено «золоте яблуко», яке б по ідеї мало належати найчарівнішій з богинь. Суперечка між богинями дійшла до троянського царевича Паріса,  який з волі головного бога Олімпу мав її вирішити. Йому в адресу лунали обіцянки обдарування дарів від кожної з них. Наприклад богиня Гера бажала зробити Паріса світовим царем,  мудра Афіна – щоб зумів стати героєм та мудрецем, а Афродіта – чоловіком красивої з усіх жінок. Паріс вибрав богиню любові Афродіту, віддавши яблуко саме їй. Вічна ворожнеча настала між Герою та Афіною та Троєю.

Афродіта бачила закоханість Паріса в прекрасну Єлену, що була дружиною Менелая і допомогла у справі її вивезення з Трої. Через неї відбувалися війни між чоловіками. Тільки один Ахілл не приймав участі в укладенні згоди як інші, вирізнявся на війні через доблесть, силу і славу воїна. Втручання богів у війну не було. Натиск на греків чинився зі сторони Трої, особливо завдяки царевичу Гектору, сину Зевса Сарпедону. За підступом ворога  з намету спостерігає Ахілл. Вичікує того часу, щоб  нанести справедливого удару  троянцям. Пильно дивився як від ворогів тікають греки, що ті можуть спалити військові кораблі. У хід битви втрутилася  богиня помсти Гера, своїми жіночими чарами і поясом Афродіти, який викликає почуття любові сходиться в пристрасних обіймах Зевса на вершині Іди, їх закриває золота хмара, і приспавши пильність бога- вершить свою справу.

Вона допомагає грекам, призупиняючи троянців. Проте сон Зевса не тривав надто довго і громовержець сказав, щоб  Гера вміла трішки потерпіти, греки обов’язково переможуть Трою, але тоді коли заспокоїть свій гнів Ахілл та вийде в бій. У незрозумілій на перший погляд битві, з недотриманням повеління Зевса бездумно гине друг Ахілла Патрокл, який не послухав соратника і наразив себе на небезпеку, будучи обезсиленим  богом Аполлоном. Останні слова вимовлені Патроклом стосувалися царевича Гектора, якому належить стати у битві з Ахіллом.

Обеззброєний Ахілл переживає важку втрату, звістка про те що в обладунках хизується Гектор  долетіла  швидко. Крику Ахілла злякалося  усе троянське військо і відступило. Богиня Фетіда звертається до бога Гефеста, той у свою чергу виковує надійну зброю: шолом, панцир, поніжжя, щит. Щоб честь воїна небула посоромлена Гектором, мужній Ахілл відправляється на жорстоку битву з ворогом.

Як бачимо Гомер у своїй поемі повністю відкриває сюжети героїзму та трагедії, хоробрості і приниження, такі елементи  тісно переплітаються в його унікальному насамперед  творі. Чітко видно як поет зображує Ахілла, непохитного в гніві не так як на Агамемнона, а троянців з Гектором. Одягнувши божественні обладунки зранку, збирає на нараду військо. Ахілл – мудрий тактик і стратег, пропонує примирення Агамемнону, який з гідністю це приймає. У володіння Ахілла переходить Брісеїда, але багатство не може змінити думку воїна про помсту. Між богами також виникає битва за кого ті хочуть з погляду Зевса.

Демонструється також сталева витримка воєначальника, враховується спритність, уміння володіти зброєю, ухилятися від удару супротивника. Грізний Ахілл веде бій з троянцями, розправляється з ними з неймовірною  жорстокістю. Ті троянці, які зуміли вирватися  почали тікати в Трою, Гектор в обладунках прикрив їхній відхід. З волі богів звершується доля Ахілла та Гектора. Спостерігається трагічна картина,  в якій присутні старий цар Трої Пріам, вдова і дружина Гектора – Андромаха, в усіх на обличчі виступають сльози. Ахілл святкує перемогу  в інший спосіб: прив’язане тіло царевича Гектора до колісниці волоче по землі, поганяючи упряжкою чимдужче коней навколо столиці троянців. Помста за Патрокла відбулася, але як ми знаємо є вислів: «переможців не судять». У цьому випадку переможець один, який змив ганьбу і знеславлення Гектором Патрокла.

Проте й не оминула  доля Ахілла, який ще не вдовольнився і наситився, був зупинений богом Зевсом, бо той звелів віддати тіло Гектора для погребіння.  Ахілл, що прийняв дари від царя Пріама по поверненні його за тілом сина обіцяє  не тривожити Трою. Гектора оплакують в Трої усі, в тому числі і Єлена. Чимало подій сталося до кінця цієї війни: за міські стіни більш ніхто з троянців не виходив, але допомагали їм з інших країн. Битва велася між сином богині ефіопським вождем Мемноном та Ахіллом. Після остаточної перемоги Ахілл виступив проти Трої, але загинув від стріли, випущеної з лука Паріса в п’яту. Тіло Ахілла було поховано з великими почестями як належить полководцю, він пішов вслід за Гектором. Греки вирішили помститися за нього.

Сконструювавши  хитромудру зброю у вигляді подарунка цареві Пріаму нібито від богів, греки чекали свого виходу. Троянський кінь дуже сподобався цареві, він прийняв дарунок, не здогадуючись, який справжній сюрприз чекає всередині.

Троя перебувала у міцному сні від випитого вина, поки греки не зробили свою справу. Розправившись з ворогами, відомстили за смерть відважного і сильного героя Ахілла. Пізніше про це писатиме римський поет на ім’я Вергілій у творі «Енеїда». Трою було знищено, а  тим грекам-героям, які залишилися неушкодженими відправилися зворотнім шляхом.

Пегас