ECOOO В останній чверті XX століття у зв’язку із загостренням екологічної кризи питання про місце і роль людства в екосистемі Землі стало об’єктом підвищеної уваги екологів, філософів, культурологів, представників гуманітарних і природничих напрямів. У сучасних умовах розвитку технологій та надмірного антропогенного впливу на навколишнє середовище актуальними є завдання формування ефективних програм природокористування та природоохоронної діяльності. Вирішення цих завдань є не можливими без зміщення моральних акцентів, настанов, суспільних пріоритетів та практики на користь гармонійного розвитку людини та природи, як найвищої цінності.

Свідчення цього є посилений інтерес до аксіологічних проблем етики, яка ніколи не посідала такого чільного місця, як на сучасному етапі розвитку суспільства. Що загалом завбачає морально-етичні основи екологічної ідеології, що максимально відповідає завданню формування суспільної екологічно орієнтованої культури, що репрезентовано галуззю екологічного знання – екологічною етикою, яка обґрунтовує теоретичні засади моральності людського ставлення до природи, формує почуття відповідальності, любові і співчуття до природи.

Актуальність статті полягає в тому, що у зв’язку з переосмисленням впливу діяльності людини на природне середовище, яка вже розуміється не як суто споживацька, набуваючи ознак раціоналізації та урегульованості, а також поступовим переходом на європейські стандарти природоохоронного законодавства діяльність українських екологічних організацій та екологічне виховання громадян слід розглянути в контексті сьогодення з урахуванням сучасних тенденцій.

Екологічна етика – напрям міждисциплінарних досліджень, предметом яких є моральні аспекти ставлення людини (суспільства) до природи. Вона орієнтована на перегляд ціннісних основ західної цивілізації в напрямку цілісного розвитку людини і органічності її життєдіяльності.

Американський екофілософ Холмс Ролстон вивів кілька принципів екологічної етики:

  • Чим більш рідкісними є природні об’єкти, тим делікатніше з ними слід поводитися;
  • Чим красивішими є природні об’єкти, тим делікатніше з ними треба звертатися;
  • Чим більш крихкими є природні об’єкти, тим делікатніше з ними слід поводитися;
  • Чим життя більш відчуває (тобто перебуває на більш високому рівні розвитку) тим більше її слід поважати;
  • Поважати життя виду слід більше, ніж життя індивідуума;
  • Полюби навколишню природу як самого себе;
  • Думай про природу як про спільноту, а не як про “комори товарів”.

Звичайно це не строгі наукові постулати, і на даний момент  рано говорити про екологічну етику як остаточно сформульовану. Її принципи будуть предметами дебатів не одне десятиліття. А їх остаточна форма буде встановлена ??не філософами, а всіма людьми, коли вони почнуть використовувати ці принципи в своїй практиці при прийнятті рішень, коли люди зрозуміють, що найбільш серйозний вид забруднення – забруднення розуму і серця, а екологічна криза – це насамперед моральна криза і він вимагає морального рішення. Екологічна етика, звичайно, менш вигідний для людини прийом, ніж економіка. Можливо, добровільно прийнята відповідальність (яка проявляється у вигляді моралі) на основі екологічної етики виявиться набагато більш ефективним способом охорони природи, ніж економічні важелі, екологічна освіта чи право.

Екологічна етика — вчення про належне у відносинах людини з природою, що сприймається як суб’єкт, заснованих на визнанні морального статусу природи, високому оцінюванні її внутрішньої і нематеріальної цінностей, повазі прав природи й обмеженні прав людини. Як писав батько екологічної етики Олдо Леопольд — екологічна етика це обмеження волі дій у боротьбі за існування.

Є така думка, що екологічну етику можна розглядати як домагання природи на свої права. Головним напрямком в екологічній етиці є екобіоцентризм, що націлює людей на збереження якомога більшої кількості видів живих істот і ділянок дикої природи в безвідносній користі від цього людині чи навіть їй на шкоду.

Як правило, екологічну етику розділяють на дві складові частини: філософську екологічну етику і нормативну екологічну етику.

Нормативна етика стосується практичних питань, розробляючи етичні судження, правила і принципи наших відносин із природою, а також етичні оцінки. Більшість етичних суджень, що включають “погано — добре”, “випливає”, “повинні” чи “потрібно” — це нормативні вимоги. Вони визначають поведінку наприклад: “види, що знаходяться під загрозою знищення, варто охороняти”, “полювати на тварин для розваги — погано”. Нормативні судження явно або неявно звертаються до певних норм чи стандартів етичної поведінки.

Велике значення нормативної екологічної етики  в розробці спеціальних етичних правил і етичних принципів поведінки. Етичні правила стосуються більш вузьких питань і іноді можуть суперечити одне одному. У цьому випадку звертаються до етичних принципів, які є узагальненнями більш високого порядку. Принципи набагато універсальніший, ніж правила, і в будь-якій системі моралі їх не буває багато. Причому їх буває важко застосувати до конкретної ситуації без таких проміжних ланок, як правила.

Філософська етика припускає більш високий рівень узагальнень і абстракцій, на якому нормативні судження й оцінки, а також доводи, що приводяться на їх користь, аналізуються й оцінюються. Це рівень загальних концепцій, ідей і теорій, на основі яких пояснюються і захищаються нормативні судження. Філософська екологічна етика розробляє такі важливі поняття як “ цінності природи ”, “ права природи ”,   “ людські обов’язки перед природою ”, “ благо природи ” тощо.

Глибоке порушення природної екологічної рівноваги та напружений стан взаємин між людиною і природою, що пов’язане з невідповідністю виробничих сил та виробничих відносин в людському суспільстві ресурсним можливостям біосфери, називають екологічною кризою.

В Україні головним фактором екологічної кризи являється фактор економічний. У держави і підприємств немає коштів для розбудови промисловості, сільського господарства, транспорту і інших сфер людської діяльності. А про екологічні проблеми, здійснення природоохоронних заходів та контролю за забрудненням приділяється вкрай мала увага.

Сучасне виробництво – це, перш за все, гігантський споживач, після діяльності якого розрізняють такі види і джерела забруднення навколишнього середовища:

  • Хімічне, що призводить до надходження до навколишнього середовища різноманітних отруйних речовин.
  • Фізичне, до якого відносять знищення територій, шумові перешкоди та електромагнітне випромінювання.
  • Термічне, яке спостерігається при скидах у водойми нагрітої води з промислових підприємств, особливо, з ТЕЦ.
  • Радіоактивне, що пов’язане з надходженням в природне середовище штучних ізотропів.
  • Засмічення, що проявляється в надходженні до навколишнього середовища різного роду твердих відходів.
  • Біологічне, при якому в природі з’являються не властиві їй організми.
  • Одним із видів такого виду забруднення є мікробіологічне, пов’язане з розвитком у навколишньому середовищі паразитичної мікрофлори.

Україна є однією з найбільш неблагополучних в екологічному відношенні країн Європи. Чого варті лише наслідки аварії ЧАЕС! Це – результат непродуманої і екологічно не обґрунтованої господарської діяльності керівних структур колишнього СРСР. Адже економіка України формувалась без урахування об’єктивних потреб та інтересів її народу, в той час як фінансування природоохоронних заходів здійснювалось за залишковим принципом. Внаслідок цього її економіка перенасичена хімічними, металургійними та гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями і значним руйнівним впливом на навколишнє середовище.

Географічне положення України сприятливе у природно-ресурсному відношенні. За різноманітністю і багатством мінерально-сировинної бази Україна може забезпечити збалансований розвиток базових галузей промисловості і агропромислового комплексу. Україна виробляє близько 5% світового обсягу мінеральної сировини. На її території розвідано близько 8 тис. родовищ майже 90 видів корисних копалин. Потребують промислового освоєння такі нові види мінеральної сировини, як золото, поліметали, деякі рідкісні метали (літій, скандій та ін.), алуніти, флюорити, абразивна сировина, апатити, фосфорити, цеоліти. Багато родовищ залягають у вигідних географічних і еколого-економічних умовах, що підвищує їхню цінність.

За запасами окремих корисних копалин Україна випереджає такі розвинуті країни, як США, Канаду, Англію, Німеччину та інші. Це ставить її в ряд країн, які при дбайливому ставленні до своїх надр можуть в основному забезпечити свої потреби за рахунок власної сировини і вийти для її реалізації на міжнародний рівень.

Внаслідок екстенсивного розвитку сільського і лісового господарства, водних і хімічних меліорацій відбувається інтенсивний розвиток ерозійних процесів, ущільнення орного шару грунту, зниження його родючості, ослаблення стійкості природних ландшафтів України. Стан грунтів у цілому досяг критичного і перебуває на грані виснаження. Це зумовлено тривалим екстенсивним використанням земельних угідь, і особливо ріллі, що не компенсувалося рівнозначними заходами з відтворення родючості грунтів.

Внаслідок нераціонального застосування засобів хімізації сільського господарства в грунтах накопичуються залишки мінеральних добрив і пестицидів. Щороку використовується понад 4 млн. т мінеральних добрив, що в перерахунку надушу населення становить майже 85 кг. Нині в Україні забезпеченість складськими приміщеннями для зберігання добрив становить 54% від потреби. В останні роки намітилась тенденція до зменшення застосування хімічних і зростання біологічних засобів захисту рослин.

Аналіз стану земельних ресурсів показує, що в результаті інтенсифікації землеробства і безконтрольного застосування засобів хімізації якість грунтів постійно погіршується, а родючість їх знижується. В цих умовах необхідно реально забезпечити існування різних форм власності на землю, звести розораність території України до екологічно обгрунтованих норм, здійснити випуск сільськогосподарських машин, які б не переущільнювали грунти, впровадити нові нормативи відведення земель для несільськогосподарських потреб.

Велике занепокоєння викликає стан водних ресурсів та способи їхнього використання. Це насамперед води рік, озер, боліт, ставків, водосховищ та підземні води. Населенням і народним господарством України щорічно використовується близько 30 млрд. куб. м води. Головними водокористувачами є: енергетика, металургія, сільське господарство та комунальна сфера. Слід відзначити дуже неефективне використання води всіма галузями промисловості, чому сприяють застарілі технології та відсутність обліку використання води.

Значна частка у забрудненні атмосфери належить транспорту. Так, понад 40% оксиду вуглецю, 45% вуглеводів і близько 30% окислів азоту від загальної кількості речовин потрапляють в атмосферу завдяки транспорту. Викиди автотранспорту в 90-ті роки становлять 38,5% від усього обсягу викидів забруднених речовин в Україні. З метою їх зменшення потрібно застосовувати альтернативні види моторного палива з меншим вмістом свинцю, перевести дизельні автомобілі на використання газо – дизельних сумішей, що зменшує задимленість відпрацьованих газів та вміст у них токсичних сполук.

Терміново слід розробити нову концепцію розвитку народного господарства, обмеживши до розумних обсягів розвиток добувних, енергетичних та водоємних виробництв. Потрібно переглянути ставлення до питань подальшого розвитку металургійної й хімічної промисловості, визначити розумну потребу виробництва чавуну, сталі та хімічної продукції, а також впроваджувати мало відхідні технологічні процеси, що забезпечать суттєве зменшення викидів забруднюючих речовин.

Екологічна ситуація в Україні з метою її оздоровлення потребує мобілізації зусиль усіх урядових і неурядових організацій, вчених, виробничників, господарських і контролюючих органів, громадськості.

На завершення, можна зробити такий висновок: будемо надіятись, що Україна переступить поріг в ІІІ тисячоліття з високою екологічною культурою, сутність якої полягає у внутрішній суті самої людини та людського суспільства, що знаходиться “в середині нас ” і проявиться в певних діях щодо природи. Наша епоха – час великої дисгармонії людини і оточуючої її природи, хижацького ставлення до неї. Але тільки у співпраці людини з природою може забезпечити людству майбутнє, подальший розвиток цивілізації і вдосконалення людського розуму. Людина повинна зрозуміти, що вона є частиною природи. Тому знищуючи природу, вона знищує і наближує до трагічного кінця своє буття на планеті.

Чудові слова сказав Антуан де Сент – Екзюпері :”Ми не отримуємо у спадщину Землю від пращурів, ми отримуємо її в борг від наших дітей!”

Валерія Педич