Із толерантного полум’я…
Попри те, що урок вже тільки–но почався, в класі був страшений гамір. Як і всі часи, без твердої вчительської руки учні за лічені секунди поринали в хаос. І тільки заскрипіли електронним писком двері із наноматеріалів, а в класну кімнату зайшла низькоросла мулат_ка в одязі стилю «унісекс», як так же швидко запанувала вимушена тишина.
– Дорогі діти, сьогодні не буде алгебри – вона вимовила бездоганним есперанто, – Але…
Раптом по класу пройшла хвиля радості по дитячих обличчях, адже із плеч упав тягар ненависного уроку.
– Попрошу тишини! – різко і впевнено перервала вчитель_ка, – Але буде виховна година.
Вона обійшла клас і своїм владним поглядом заглянула мало не в душу кожному учню.
– Сьогодні ми трішки розглянемо таку надзвичайно важливу та неодмінну частину нашого суспільства, як політкоректність. Вчитель_ка різко зупинилася і прокашлялися.
– Юнь Ань, – підняла вона афрокитайського бісексуального хлопчика, – продовж, будь–ласка, фразу: «Всі люди – рівні, але…»
І вихователь_ка вказала рукою, на якій була пов’язка із кольорами райдуги, на хлопчика.
– … деякі люди – рівніші! – аж мало не прокричав афрокитаєць.
Лесбійська вчитель_ка із блакитними очима ставила запитання далі:
– А чому так, діти?
На що мало не половина класу підняли руку. Але найбільш старався гетеросексуальний хлопчик із непристойно європейським обличчям.
– Андре, прошу! – продовжила вчитель_ка і мимоволі на секунду скривилася від кричущої арійської зовнішності хлопчика.
– Тому, що в минулому меншини були дискриміновані. А це означає, що вони заслуговують компенсації.
– Еліно, – вчитель_ка підійшла до асексуального трансгендера расовий склад, якого міг визначити лише досвідчений антрополог, – скільки будуть тривати такі компенсації?
– Безстроково, – пролунав на всю кімнату безстатевий голос.
Мулат_ка не стрималася і погладила Еліно по голові, а в думках надіялася, що в прекрасному майбутньому майже всі діти будуть такі. І на секунду її пройняла гордість, що ще за життя вона побачила паростки торжества політичної коректності.
– Молодці! А тепер таке завдання: я починаю фразу, а ви всі разом – її закінчуєте.
– Почнімо. Немає темношкірого расизму, є тільки…
– … білошкірий расизм.
– Не існує жіночого сексизму, а існує лише…
– … чоловічий сексизм.
– Не може бути дискримінації гетеросексуалів. Може бути лише…
– … дискрімінація ЛГБТ.
Вчитель_ка не могла натішитися таким толерантним класом.
– Діти, запам’ятайте дуже добре один момент: будь–яка дискримінація – це абсолютне нічим невиправдане зло. Хоч і є відверті дискримінатори, але таких безумців все менше і менше. Але треба боятися прихованих дискримінаторів. Як вони себе називають?
– Рух за відміну квот – із ентузіазмом сказали діти.
Вчитель_ка затихла, згадуючи, що далі за програмою.
– Тепер запитання лише для однієї половини класу на яку я покажу рукою, – і мулат_ка підняла свою лівицю, адже гордилася, що вона – лівша.
– Якщо на роботу влаштовується чоловік і жінка, то перевага буде за ким?
– За жінкою – заголосила ліва половина.
Двієчни_ця із задньої парти із очима різного кольору відмітила для себе, що жінки становлять більшість і аж ніяк не можуть рахуватися меншиною. В якусь мить вона хотіла запитати про це. Але дівчинка, не ризикнула, що би її батько номер один та батько номер два не були черговий раз викликані до директора за її неполіткоректні висловлювання.
– Якщо в університет поступають метис і, вибачайте за слово, європоїд, то пріоритет буде кому?
– Метису – мало не прокричала права частина колективу.
– А тепер питання із хитрістю – усміхнулася вихователька і вказала на темношкіру дівчинку у хіджабі із атлетичною статурою, – Укумба, якщо мусульманин та іудаїст сперечаються за місце для паркування, то хто переможе?
Дівчинка заметушилася, і побоюючись бути сприйнятою, як ксенофоб_ка, невпевнено промовила:
– Іудаїст.
Вчитель_ка по–дружньому помахала пальцем.
– А от і ні!
Вона перевела свій погляд на бодіпозитивного ледібоя.
– Кантаро, поправ свою однокласницю!
– Перевага надається тому хто не–чоловік, не–гетеросексуал і не–європоїд.
– Продовжимо. На керівну посаду є два кандидата: один із інвалідністю, а один – ні. Кого виберуть?
– З інвалідністю – промовив лівий фронт.
– Чиї картини скоріш виставлять на виставку: гея чи лесбіянки? – і після сказаного ледь стримувала посмішку.
Права частина затихла, але Еліно виручила всіх.
– Кращій художни_ці чи кращому художнику.
Вихователь_ка заплодувала, а клас підтримав її ініціативу. А до двієчни_ці знову закралися крамольні думки. Відпускаючи бурхливі оплески, вона подумки запитувала сама себе, а чого в решті випадків теж не віддавали перевагу більш кращому кандидату?
Згодом аплодисменти переростали у овації. Вчитель_ці це здалося занадто і вона владно підняла лівицю та призвала до тишини.
– Перед щорічною церемонією Вибачення. Зверніть увагу, що слово «Вибачення» в даному випадку пишеться лише із великої літери. Добавлю дещо від себе.
Вона знову прокашлялася, адже вчора курила легалізовані легкі наркотики «толеранто».
– Вчитель історії Ігоранда поширює брехливі думки, яких він набрався із дешевої пропаганди дискримінаторів! Діти, як думаєте: це правда, що погане слово на «н» колись було нейтральним?
Клас почав нервово переглядатися між собою. Згодом вчитель_ка підійшла до електронної дошки, із допомогою вмонтованого в долоню чіпу, написала слово «негр».
– Діти, вибачайте мене! Але якщо хтось скаже цей брудний матюк вголос, то я – як нащадок експлуатованих темношкірих, маю конституційне право дати вам по губам. Одначе, це – виняток, адже бити дітей – це дискримінація за віком.
У кімнаті запанувала неприємна тиша.
– А тепер церемонія Вибачення.
Діти–гетеросексуали вибачалися перед не–гетеросексуалами. Європоїди просили вибачення за злодіяння перед не–європоїдами. Здорові ставали на коліна перед дітьми із інвалідністю. На кінець, хлопчики давали подарунки дівчаткам та трансгендерам. Найбільш із усіх старався Андре, що би хоч якось загладити своє безславне дискримінаторське походження.
– На цьому все. Діти, запам’ятайте дані правила на все своє життя. Слава толерантності!
– Слава політкоректності!
Вчитель_ка виходила із гордістю із класу, адже і вона доклала зусиль, що би майбутнє покоління не виросло дегенератами. А прийшовши додому промовила:
– Дякую Тобі, Душа Всесвіту, за те, що я жінка, лесбіянка, мулат_ка, низькоросла, лівша та чілдфрі! Адже в іншому випадку мене просто не взяли в таку елітну школу. Ще би не зайвим було добавити і моє веганство, адже їсти м’ясо – це дискримінація по видовій приналежності. Амінь, о Будда, Крішна, Аллах, Одін, Дао, Христос та решта божеств всіх народів світу!!!
…в ксенофобське вогнище
В шумний паб на околиці міста N зайшли двоє чоловіків. Із вигляду їм було десь за тридцять.
– Алехандро, скільки ми не бачилися? – запитав сухорлявий.
– Майже двадцять років, Андріано – відповів коренастий.
Як виявилося вони були однокласниками і, як загальновідомо, ніщо так добре не розв’язує чоловічий язик, як випите спиртне. Одначе, після ейфорії початкового оп’яніння, в коренастого настала стадія, коли алкоголь почав діяти, як каталізатор агресії.
– Андріано, хочу тобі поскаржитися – почав Алехандро із надто серйозним виразом лиця.
– На життя!? – не без іронії продовжив сухорлявий.
– Жарти в сторону! – різко відрубав коренастий.
Андріано насторожився, але вирішив промовчати. В свою чергу Алехандро одним махом спорожнив стопку віскі та розпочав свою скаргу.
– Здається, не мало прожив і в людях щось дай тямлю. Але…
– Хто тебе зачепив? – співчутливо перебив сухорлявий.
– Блакитноокі, мати їх! – аж мало не проричав коренастий.
На обличчі Андріано був непідробний подив. Він не промовив ані слова, лише жестом протягнутої руки просив подальших пояснень.
– Я, можливо, згадував, що завжди мав проблеми із зубами. І от, що би не далі не мучитися із ними, звернувся до одного дантиста. І він… собака дика, взяв із мене в два рази більше!
– Може він був євреєм! – вирішив розрядити ситуацію сухорлявий іронічним запитанням.
– Ні! Ні! І ще раз ні! – бурхливо відреагував Алехандро, що аж із сусіднього столику незадоволено обернулися.
– Він був… блакитнооким – тихішим, але не менш злим тоном, продовжував мову коренастий.
Андріано стримався від пориву сміху та вирішив звернутися до здорового глузду свого однокласника.
– Можливо, причина в іншому? Може дана операція була складніша, ніж зазвичай? Чи, наприклад, стоматолог сам по собі не добросовісний?
– Андріано, не роби із себе всезнайку! – пішов у атаку Алехандро.
За столиком запанувала зловісна тишина.
– Ради порівняння я сходив до іншого стоматолога. І в нього було дешевше. І він був карооким, як ми з тобою.
– Алехандро, ти робиш поспішні висновки. Це звучить просто смішно! – не стримався від ремарки сухорлявий.
– А дарма ти смієшся! – сердито провадив коренастий, – Ще із інституту я знаю… А, між іншим, я навчався на біологічній кафедрі. Так, мій Андріано, знай факти про блакитнооких. По-перше: їх куди менше чим каро- і чорнооких людей. По-друге: блакитні очі, як і світле волосся, більш піддаються руйнуванню під дією сонячних променів. А, отже, блакитноокі – це відхилення від норми.
Андріано хотів мало не закричати «Абсурд!», але натомість глибоко видихнув. Та через мить задав провокуюче запитання.
– Алехандро, а часом твоя колишня не блакитноока?
На що коренастий відвів погляд в сторону та почав нервово тарабанити пальцями по столу.
– Ще мій дід казав: одна паршива вівця не псує всю отару – намагався сухорлявий врозумити свого однокласника.
– А от ти чув про фізіогноміку? – Алехандро все ж не здавався.
– Та ні – невпевнено пролунало від його сусіда.
– А от і дарма! – самовдоволено говорив коренастий, – За фізіогно… За фізіономією можна визначити характер людини. Уяви!
Тепер черга сердитися перейшла до Андріано.
– Не знаю, як там на рахунок фізіономії, але здоровий глузд – палець сухорлявого зі злістю вказав на свою голову, – підказує, що ти несеш якийсь абсурд.
– І чому? – Алехандро навіть не думав поступатися.
– А тому! – вже розпалився Андріано, – Бо люди різні бувають! Кожен по-своєму неповторний!
– Ах ти! – перервав його однокласник, – А пам’ятаєш, як ми разом ще за школи обзивали іммігрантів? Тоді ти був нормальний! І тільки кажи, що і геї – «нормальні» люди?
Сухорлявий у відповідь вдарив кулаком по столу. Від чого віскі частково втекло із стаканів.
– Не можна судити людину лише тому, що вона не така сама, як ти!
Алехандро дивувала така гостра реакція Андріано. Він багатозначно усміхнувся собі у вуса.
– Ну, добре. А що ти пропонуєш?
Сухорлявий почесав собі потилицю та випив одним махом залишки свого віскі.
– Якщо коротко…
– Тільки коротко!
– Будь-яку людину в побуті треба оцінювати за її особистісними якостями. А в роботі визначати за її професійними здібностями – гордо випалив Андріано. В будь-якому разі людину не треба судити за її приналежність до якої-небудь групи.
– В житті такого не буває! – недовірливо, але із тим і тихо, відрізав його супротивник.
– Надія помирає останньою! – мало не виправдовувався сухорлявий.
– Наївний ти. Але… Хороший мужик – намагався коренастий закінчити суперечку.
Дмитрук Андрій
