Цей період розпочинається з Френсіса Бекона і триває аж до кінця ХІХ століття. Його можна характеризувати як протест середньовічній логіці. Епоха насправді представлена неординарною особистістю Бекона. Через Бекона можна побачити досягнення буржуазної культури, яка змінила філософські течії середньовічного феодалізму. Бекон, по суті є родоначальником такої течії як англійський матеріалізм, а також експериментальної науки в цілому.

Надаючи високу оцінку матеріалістам античності, Бекон відкидає ідеалізм з його представниками. Карл Маркс називав англійську буржуазну революцію, в яку розпочиналася діяльність Бекона – сприятливою. Та й сам Бекон зрештою відносився до бюрократів. Для нього народ сприймався як джерело смути та неспокою, що в дійсності так і було.

Працею «Нова Атлантида» філософ хоче показати, що золоте століття можна досягнути через просвітництво, розвиваючи торгівлю та техніку. У іншій праці «Новий органон»  викладені положення, які власне стосуються логіки, а крім неї ще й трактат філософського змісту «Про принципи та начала». Бекон не лише систематизує, а й класифікує наукові знання. В основі класифікації науки покладена пізнавальна здатність людини. До такої здатності відносить пам’ять, фантазію та розум, співвідносячи їх з науками: історією, поезією, філософією. У Бекона, філософія має три таких відділи: вчення про бога, природу, людину. Першим розділом зазначено те, що в історичних умовах матеріалізм здатен зміщуватися з релігією. Філософія як наукова установка  має критичний, науковий підхід.

Другим та третім розділом філософії Бекона, охоплена наука про природу, людину, з включенням астрономії, етики, логіки, політики. Цікаво й те, що логіка якраз відноситься ним до природних наук. Знання застосовується на практиці, — говорить Бекон. Створені природою речі людина повинна виробляти для себе.

Бекон намагався уникнути крайнощів, а тому з гострим критичним чуттям намагався бути обережним з методом дослідження. Обирає середній шлях, який пролягав між догматикою та скептицизмом. Сумніви в Бекона поверталися ближче до агностицизму. Як стверджував мислитель, людина має йти шляхом інтерпретації природи. Природа є зразком, прообразом  діяльності людини. Природі людина має бути вірною. Її тонкощі перевершують почуття з розумом. Силогізм в логіці вважає взагалі безплідним. Тлумачить його як складову, де речення складаються зі слів, а слова є законом понять, своєрідних ярликів. Постає головне завдання – утворити правильні поняття. В тому випадку, якщо логічна операція має нечіткі і неправильно утворені поняття, покластися на звичайний силогічний висновок неможна. Бекон критикує недосконалі види індукції. Індукція постає у нього основною формою умовиводу людської діяльності. До об’єкту критики Бекона потрапляє популярна індукція. Беконом звісно обирається середній шлях. Філософ робить красиве порівняння: збирання притаманне мурахам – емпірикам, виготовлення тканини павукам – раціоналістам, розміщення та змінна матеріалу з допомоги власного вміння – бджолі. І як не дивно Бекон першим уподібнює  розум чистій дошці, а продовжується це порівняння Джоном Локком. Продовжувачем вчення про логіку став раціоналіст Рене Декарт.

Як і Бекон, Декарт заперечував схоластичну науку. Між цими двома слід врахувати специфіку та реформаторську діяльність. Якщо для Бекона схоластична наука вважалася безплідною, то Декарт залежав від авторитетів схоластики; першим реформується індуктивний процес, тоді як другим вдосконалюється дедуктивний із виявом незадоволеності традиційним силогізмом. Судячи з цього, Декарт є противником силогічної логіки. Революція Декарта полягає у вченні теорії пізнання та логіки. На відміну від емпірика Бекона, Декарт визнає вищий критерій – розум. Саме він стає верховною інстанцією усяких знань, до якої з довірою відноситься Декарт. Декартом насамперед висувається всезагальна математика, ідею якої далі буде  розвивати Ляйбніц (універсальна мова під видом математичного символу). Крім того, Декарт не виключає того, що дедукція полягатиме у можливості опосередкованих знань. В розумінні Декарта, дедукція – неістотна різниця крайнього та середнього терміну силогізму, чого припускалися в формальній логіці її представники. Основна ж ознака дедукції – зробити невідоме відомим.

Під вплив раціоналізму Декарта потрапляє Томас Гоббс. Ним обмірковується одна із декартівських праць «Метафізичні роздуми». Проте Гоббс зводить раціоналізм до номіналізму. Гоббс тлумачить мислення як сукупність математичної операції. Подібні ж операції можна проводити не тільки з числами, так складання ліній, фігур та кутів є завданням геометрії. Складовою  політики є складені та вичитані договори, закони, факти, а вираховує слова, імена та силогізми — логіка. Гоббс також стверджує про операцію добавлення або вичитування, що є процесом мислення, нагадуючи представників логіки. Операції мають універсальне застосування  — шляхом поєднання розуму утворюється своя уява.

Вирахування вироблені не лише з метою опосередкованих знань, а плану глядацького сприйняття. Вирахування залежить від того чи збільшена або зменшена відстань. Здалеку здатні побачити тіло перед собою, наближаючись до якого зором встановлюємо його рух, для нас це є одухотворене тіло, зрештою підійшовши ближче – помічаємо людину. Главою відділу «Логіка» Гоббса є глава «Про імена». Вони є важливим та єдиним матеріалом і складовою речень та силогізмів. Ім’я у Гоббса фігурує поняттям.  Ним відбувається відрізнення простих та складних імен. Складні не можуть бути зведені до кількості слів у них самих, а визначені кількістю уяви. Тоді ж як просте ім’я не може бути індивідуальним іменем. Слово «тіло» є простим іменем, а «одухотворене тіло» — складним.

Імені нічого не співвідноситься. Прості імена є універсальними, тоді ж як в природі маємо одиничні матеріальні тіла. Тому між універсальним іменем та явищем матеріального світу немає співвідносності. Через те середньовічні реалісти різко критикуються Гоббсом. Такі погляди вважалися для Гоббса повною нісенітницею. Але в пізнанні немає нічого, тільки імена, а в імені поєднана особливість, названа ним міткою та знаком. Мітки та знаки не є ще іменем, але присвоєння міток знаку – це вже ім’я. Мітки насправді є знаками, які розуміють ті, що їх зробили або ж посвячені у саму їхню суть. Знаки вже є загальнозрозумілими. Різниця між тими і іншими полягає в тому, що перші мають значення для нас, так як останні – для інших. Імена слугують за прості мітки, доки застосовуються як якість знаку.

Гоббс має на увазі під мітками слова, які найчастіше застосовуються в якості знаків, що є зрозумілими для усіх. На думку Гоббса є два види  імен: позитивні та негативні, а крім них розрізняє одиничні, конкретні та абстрактні. Лінію Бекона – Гоббса розвивається матеріальним сенсуалізмом Джона Локка. Локк є представником перелому англійської буржуазної революції над феодальним аристократичним режимом. Працею «Досвід про людський розум» Локк тим самим бажає показати компроміс емпіризму та раціоналізму. Так це намагалися сприймати довгий час. Друга праця Локка «Досвід» носить картезіанський дух філософії, в якій філософ доказує, що існують вродженні ідеї. Локк також зробив чітку характеристику наступного: Гобссом систематизовано Бекона, але не подано детального обґрунтування його основного принципу – походження знання та ідеї зі світу почуттів.  Локком визнаються два джерела знань: відчуття та рефлексія. В історії логіки стикаємося з різним способом пояснення наявності загальних знань, ідей в людському розумі.

Таким способом виявляється концептуальна теорія Джона Локка. Теорія гласить, що хоч загальне значуще для людського розуму, не відображаючи нічого в дійсності постає як проста комбінація матеріалу знання, доставленого органами почуттів, продукт вижиму та скорочення чуттєвого знання. Загальні знання здатні володіти значущістю розуму у випадку об’єктивного відображення реального існуючого. Якщо Локком таке поняття не розділяється, не визнається загальне як продукт розуму комбінованих даних чуттєвого знання, то таку концептуальну позицію слів приймати як чистий номіналізм.

Суб’єктивно — ідеалістичну логіку пропонує інший мислитель – Джон Берклі. В праці, яка отримала назву «Трактат про принципи людського знання» Берклі йдеться про логічні роздуми над пізнавальною діяльністю людини. Берклі розмірковував над тим, чи можливо утворити ідею людини, увити рух, володіти ідеєю протяжності, яка не є лінією, тілом, тощо. Логіку Нового часу продовжує класична логіка Ляйбніца, Канта, Гегеля та інших.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.