Одного разу Бернард Шоу сказав: «Тепер, коли ми навчилися літати, мов птахи, плавати під водою, мов риби, нам не вистачає лише одного: навчитися жити на землі, як люди». Варто розуміти, що із поняттям «людина» нас пов’язує низка якостей, найголовніша серед яких – людяність.
Якщо вже і розглядати це поняття у контексті сучасних глобальних перетворень, то варто зрозуміти, чому саме новітня людина прагне бути людяною. Мабуть, це пов’язано із тим, що на зміну цілих століть кровопролитних воєн та хаосу прийшли більш-менш спокійні часи, що дало суспільству можливість у повній мірі замислитися над тим, чи варто поводити себе, немов хижаки, відбираючи у слабшого ласий шматок, чи, можливо, бути лагіднішим та коректнішим. Звичайно, що велику роль у цьому зіграла поява Інтернету та інших засобів зв’язку, які не передбачають фізичного контакту. Напрошується думка про те, що бути людяним стало модно. Та чи настільки, що кожен із благими намірами пішов записуватися у добровольці, аби допомогти тому, хто цього потребує, не вимагаючи жодної винагороди за свої дії чи вчинки. Психологія більшості членів соціуму націлена на демонстрацію своїх дій, особливо, коли мова заходить про добрі справи. Зрозуміло, що далеко не кожен захоче стати безіменним героєм, який поклав власну душу і тіло на алтар слави, боронячи чесне діло. Більше того, не кожен захоче ризикувати найціннішим, якщо не буде упевнений у тому, що його ім’я буде висічено на граніті золотими літерами і вписане у світову історію.
Не можна також не згадати про вплив засобів масової інформації, котрі щосекундно показують світ, у якому скрізь панує насилля, де сильніші без усяких вагань витісняють слабших, мотивуючи це тим, що бути страшним та безкомпромісним – круто. Людина бачить це та задає собі питання: «Навіщо бути добрим, лагідним, мати здатність до співчуття та любити ближнього свого, коли можна просто стати «хижаком» та не рахуватися ні з ким, окрім себе?»
Та не дивлячись ні на що, людяність не може обмежуватися телевізійними форматами та рекламними штампами, вона існує у нас самих. Варто тільки роздивитися ту частинку власної свідомості, яка рветься геть за межі тих принципів, які нав’язала людині сучасність. Вона є навіть там, де ми не можемо її знайти або й просто не хочемо бачити. Людяність виникає серед примар буденності, дуже часто у різних образах підходить до нас, але ми звикли не помічати цього. Увесь час кудись біжучи, людина, у більшості випадків, залишається сліпою до проблем іншого. Саме так ми і губимо себе у вічному потоці метушні та галасу, які поступово перетворюють нас на істот, позбавлених будь-яких чуттів та переживань.
Людяність може народжуватися будь-де, а от існувати тільки до тих пір, поки цього бажає сама людина. Вона може виявлятися у будь-яких формах, але ж тільки тоді, коли цього захочемо ми самі. І якщо в один прекрасний день усі мешканці планети прокинуться із думкою, що «учора» вже ніколи не буде, що за кожним гарним учинком відкриваються нові горизонти, життя наповниться зовсім іншими барвами, котрі заполонять кожну хвилину нового «завтра».
Буття не робить нас людянішими, часто випробовує на міць та штовхає до нових висот. Люди приходять і йдуть. Цей механізм залишається незмінним. Тому кожен особисто для себе повинен вирішити, що для нього є важливішим: піддатися волі чуттів та залишитися людиною або повернутися до примар буденності…
Мармазінська Ірина
