Для британського командування ситуація була небезпечною не лише з військового, а й із політичного погляду. Після попередніх кампаній британська влада прагнула зберегти свій вплив в Афганістані, а нова поразка могла серйозно підірвати престиж Британської імперії в регіоні. Завдання зняти облогу доручили генерал-майору серу Фредеріку Робертсу, який перебував із військами в Кабулі.
Початок битви 1 вересня
Робертс не став давати своїм військам тривалого відпочинку. Уже наступного ранку, 1 вересня, британські сили розпочали наступ. Перед атакою артилерія відкрила вогонь по позиціях афганського війська. План передбачав одночасний наступ кількох британських з’єднань, які мали просуватися різними напрямками та поступово охопити позиції противника. На північному напрямку вперед рушили 92-й гірський полк і 2-й гуркхський полк. Вони просувалися від села до села, долаючи оборонні позиції афганців. Паралельно на півдні діяли 72-й гірський полк і 2-й сикхський полк. Такий розподіл сил дозволяв створити тиск одразу на кількох ділянках фронту й не дати афганським підрозділам зосередитися проти одного удару. Британська артилерія та добре організована піхота поступово наближалися до основного табору Аюб-хана.
Афганська армія залишає поле бою
Британські солдати очікували важкого бою. Після поразки при Майванді вони розуміли, що афганські сили здатні чинити серйозний опір, а тому просувалися вперед із готовністю до запеклого зіткнення. Проте події розвивалися інакше. До полудня британські підрозділи з’єдналися біля афганського табору, а третя бригада також рушила вперед для підтримки атаки. Коли британські війська увійшли до табору, вони виявили, що основні сили Аюб-хана залишили позиції та відійшли в район пагорбів Харт. Афганці залишили значну кількість військового майна. Британцям дісталося близько тридцяти гармат, а також великі запаси боєприпасів і продовольства. Таким чином, битва завершилася не тією масштабною сутичкою, яку очікували виснажені британські солдати, а швидким відступом афганської армії після прориву її позицій.
Чому перемога мала таке значення
Військова перемога під Кандагаром мала значення далеко за межами самого поля бою. Після важкої поразки при Майванді британська армія потребувала успішної операції, яка могла б відновити її репутацію та показати здатність контролювати ситуацію. Похід Робертса став саме такою демонстрацією. Його армія пройшла сотні кілометрів у надзвичайно складних умовах, прибула до Кандагара та майже без перепочинку перейшла в наступ. Перемога дозволила зняти загрозу для британського гарнізону та фактично завершила основні бойові дії Другої англо-афганської війни. Водночас вона зміцнила британський вплив в Афганістані. У той період значна частина афганських територій опинилася під британським контролем або сильним політичним впливом, а окремі землі були приєднані до Британської Індії.
Фредерік Робертс — герой Кандагара
Для Робертса Кандагарська кампанія стала кульмінацією військової кар’єри. Його швидкий марш із Кабула та перемога над силами Аюб-хана перетворили генерала на національного героя. Після повернення до Британії він отримав численні нагороди та відзнаки, а парламент висловив йому подяку. Згодом Робертс отримав титул лорда Робертса Кандагарського, що безпосередньо нагадував про його найвідомішу кампанію.
Друга англо-афганська війна та її наслідки
Кандагарська кампанія стала завершальним етапом Другої англо-афганської війни, яка тривала з 1878 до 1880 року. Конфлікт був частиною боротьби великих держав за політичний вплив у Центральній Азії. Британське керівництво прагнуло не допустити посилення іноземного впливу біля кордонів Британської Індії та намагалося контролювати зовнішньополітичний курс Афганістану. Перемога під Кандагаром допомогла британцям завершити війну з позиції сили, але вона не означала повного та остаточного підкорення країни. Афганське суспільство зберігало здатність до опору, а подальші події показали складність встановлення тривалого зовнішнього контролю над гірською державою.
Битва за Кандагар увійшла до військової історії насамперед завдяки знаменитому маршу Робертса. Приблизно 11 тисяч військових за три тижні подолали близько 483 кілометрів у складних природних умовах, після чого одразу вступили в бойові дії. Операція стала прикладом того, як швидкість пересування, організація постачання, дисципліна та концентрація сил можуть вплинути на результат кампанії. Перемога також мала важливий психологічний ефект після поразки при Майванді. Для британської сторони Кандагар став символом відновлення військового престижу, а для Робертса — головною сторінкою його кар’єри. Водночас історія битви нагадує, що військова перемога не завжди означає остаточне вирішення політичних проблем. Кандагар завершив одну війну, але суперництво за вплив у Центральній Азії та боротьба Афганістану за самостійність продовжували визначати історію регіону.
Іван Гудзенко
