Babymetal – Милий японський
Світ хеві-металу базово тримався на брутальності, протесті та похмурій естетиці. Звісно, як і всюди, були свої винятки. Але ж на початку 2010-х років продюсер Кей Кобаясі з Японії, відомий як Kobametal, довів цей виняток до абсолюту. Замість затертої до дірок історії про підлітків, які зібралися в гаражі та почали свій зоряний шлях, продюсер та його свита створили майже космічне похмуре фентезі, де на той час три юні дівчини стали пророками нової музичної ери в метал-музиці. Так з’явився Babymetal — чи не єдиний у своєму роді випадок, чий культ тримається не просто на відданості фанатів, а на детально описаній міфології та поклонінні міфічному божеству, відомому як Бог-Лисиця, або ж Kitsune-Sama.
Згідно з лором гурту, світ металу опинився під загрозою зникнення та навіть втратив свою душу під тиском комерційної поп-музики (я би ще згадав про реп!). Бог-Лисиця змилувався над «важким» жанром і вирішив повернути йому колишню славу в парадоксальний, несподіваний спосіб. Він обрав трьох дівчат — Сузуку Накамото (псевдонім — Su-metal), Моа Кікуті (Moametal) та Юі Мізуно (Yuimetal), які на той момент, будучи зірками j-pop (японський поп), навіть уявлення не мали, що таке важка музика, і наділив їх містичною силою. Їхньою місією стало поширення світом нового жанру — kawaii metal (по-нашому — кавайний метал), де агресивна швидкість інструментів та технічна майстерність зливається з милою японською поп-естетикою (від того і кавайність). Дівчата виступають лише в ролі обраних пророків, які транслюють волю лисячого божества через свого продюсера. Тому на всі запитання журналістів про майбутні проєкти чи особисте життя учасниці незмінно відповідають своєю головною фразою, що стала сакральною: «Only the Fox God knows!» (Це знає лише Бог-Лисиця!).
Оскільки три тоді ще дівчинки не могли самостійно протистояти жорстокому світу, Бог-Лисиця закликав із «того світу» найвправніших музикантів — Kami Band (Групу Камі — духи в синтоїзмі). Вони виступають із білим гримом на обличчях та у білих шатах, як образ привидів, що покликані супроводжувати «священні метал-ритуали», як у міфології гурту офіційно іменують концерти. Живі шоу Babymetal — це не просто музичні концерти, а масштабні фестивалі Kitsune Matsuri, що діють як тимчасові храми Бога-Лисиці. Виступи завжди відкриваються епічними пафосними відеозаставками у стилі «Зоряних війн» або темного аніме, які мають занурити глядача в черговий епізод міфології. Самі фестивалі пропонують фанатам повне чуттєве перевантаження: сліпучі світлові шоу, вогняні ефекти, складні багатоярусні декорації та фірмові яскраві костюми дівчат, які поєднують готичну чи металічну похмурість із пишними спідницями класичних айдолів (спадок j-pop).
Фанати гурту, що отримали назву The One (Єдині, як і однойменна пісня), є мало не священним воїнством цього культу. Замість загальновизнаного рокерського жесту «коза» (до речі, символ захисту від навроків), тисячі людей у залі чи на стадіоні синхронно підіймають руки у формі голови лисиці та можуть надягати стилізовані маски лисиць чи відповідні «вушка». Та протягом років міфологія гурту оперативно змінювалася під реальні зміни в складі колективу. Коли світло згасло через «раптове» зникнення однієї з учасниць (як-от Yuimetal), міфологія оголошувала про настання епохи Dark Side (Темної Сторони), під час якої дівчата змінили червоно-чорні сукні на темні фантастичні «обладунки», а їхній бог закликав «Сімох Обраних», що дозволило змінювати склад гурту. Згодом, після тривалої паузи, Бог-Лисиця відкрив портал у Metalverse (Мультивсесвіт), завдяки якому в паралельному світі було знайдено нову учасницю Momometal, і тріо знову відродилося. Ця відданість театральному епосу перетворила фандом Babymetal на рідкісну глобальну спільноту, де важка музика сприймається не тільки як радісне, а, що унікально, й по-дитячому щире паломництво.
Попри милий концепт культу Бога-Лисиці, варто вказати, що у ранні роки Babymetal активно використовували не тільки похмуру метал-театральність, але й релігійні провокації. Так, головним елементом шоу став мотив жертвоприношення заради переродження. На концертах Legend D (2012) та Legend 1997 (2013) головну солістку Su-metal «розпинали» на гігантському хресті під трек Babymetal Death (де сотню разів скандують «смерть» в ритуальній одноманітності). Також інші учасниці поклонялися на колінах перед Su-metal разом із театральною групою, що тримала в руках хрести. В кінці шоу Legend 1997 відбулася імітація руйнування «статуї» Богоматері, яка за міфом уособлювала земну подобу вокалістки. Під спалахи піротехніки у проєкції цієї фігури злітала голова, що символізувало знищення людського Я та остаточне злиття солістки з волею Бога-Лисиці. Західна преса часто порівнювала ці виступи з окультними месами, що для непосвяченої людини із християнської культури так і виглядало, хоча для гурту це був лише епатажний омаж класичному важкому металу з його демонстративним святотацтвом.
Iron Maiden – Класичний британський
Чимало сучасних рок-колективів прагнуть популярності через епатаж (шок-контент) чи елітарність (високотехнічність). Натомість навколо британських динозаврів хеві-металу Iron Maiden, завдяки їхній тривалій діяльності, вибудувався один із найпотужніших та найдовговічніших рок-культів в історії музики. Цей кейс функціонує як масштабна квазірелігія, яка вже понад п’ятдесят років (з другої половини 1970-х) об’єднує мільйони людей по всьому світу. Культ Iron Maiden не потребує штучного підтексту, адже міцно стоїть на власній унікальній триєдності: безсмертному талісмані-іконі (Едді), залізному кодексі братерства та ритуальних закликах, що вводять фанатів у стан трансу. До речі, сама назва — «Залізна діва» — походить від ніби середньовічного знаряддя тортур, коли жертву зачиняли в саркофазі з шипами всередині.
Головною іконою поклоніння в цьому фандомі є Едді (англ. Eddie) — беззмінний талісман гурту у вигляді зомбі. Якщо традиційні релігії мають свої священні символи, то для фанатів Iron Maiden Едді став ідолом, присутнім на обкладинках усіх альбомів та на кожному фірмовому мерчі. Протягом п’яти десятиліть він розвивався і змінював образи: кіборг, фараон, пацієнт психлікарні та самурай. Проте найважливіший ритуал відбувається саме під час концертів, які нагадують грандіозне богослужіння. У кульмінаційний момент виступу на сцену виходить величезна (заввишки чотири метри) механічна фігура Едді, з якою музиканти влаштовують жартівливі «бійки», що часто викликає захоплення у багатотисячного натовпу.
Роль верховного жерця в цьому рок-культі, безперечно, виконує фронтмен Брюс Дікінсон — харизматичний вокаліст, який буквально диригує емоціями стадіонів. Його фірмовий заклик «Scream for me!» («Кричіть для мене!») діє на фанатів як гіпнотична команда, що змушує десятки тисяч людей одночасно вибухати криком у колективному пориві. Сакральним паролем спільноти стало гасло «Up the Irons!» («Вгору Залізо!»): ним гурт традиційно підписує всі офіційні звернення, а фанати за його допомогою визначають свій статус і впізнають одне одного в будь-якій країні. Навіть світові турне колективу набувають міфічного статусу завдяки брендованому Боїнгу «Ed Force One» («Борт Номер Один імені Едді»). Оскільки Дікінсон є ліцензованим пілотом цивільної авіації, він особисто сидів за штурвалом, піднявши статус Iron Maiden до рівня «небесних мандрівників», які несуть свою музику через океани. Зокрема, їхній головний авіаційний хіт «Aces High» («Аси висоти») присвячений британським льотчикам Другої світової війни.
Тексти гурту, засновані на історичних та біблійних сюжетах, свого часу провокували радикальних християн на звинувачення в сатанізмі. У 1982 році, в розпал «сатанинської паніки», фундаменталісти збиралися на вулицях і влаштовували публічні спалювання вінілових платівок, плакатів, футболок із зображенням Едді та іншого мерчу гурту. Проте, попри все, ці пісні згодом перетворилися на стадіонні гімни, які фанати вивчають із релігійною відданістю. Цікаво, що сам Брюс Дікінсон зазначає, що відкидає релігійні інститути й догми, адже рок-музика для нього — це насамперед мистецтво та театр, а не проповідування гріха чи окультизму.
Парадоксальним наслідком діяльності цього культу стала реальна «хеві-метал церква», заснована в Бразилії пастором Маркосом Мотоло. На перший погляд це здається чистою релігійною сатирою чи пародійною релігією, але проповідник, який навіть потрапив до офіційного документального фільму гурту «Flight 666» («Рейс 666»), ставиться до своєї місії цілком серйозно. Мотоло очолює релігійну громаду для неформальної молоді, де замість традиційних псалмів лунають рок-гітарні рифи. Пастор має десятки татуювань із зображенням Едді, а тексти пісень британського колективу використовує для проповіді християнства. Наприклад, знаменитий трек «The Number of the Beast» («Число звіра») він трактує не як прославляння сатанізму, а як біблійне застереження проти диявола. Звісно, цей випадок не унікальний, адже у світі існують й інші подібні спільноти, як-от колумбійська «Церква важкого металу» (англ. Church of Heavy Metal) чи американська «Перша церква важкого металу Христа» (англ. The First Heavy Metal Church of Christ).
Ghost – Провокативний шведський
Якщо зазвичай рок-гурти мають свої фан-спільноти навколо звичайної відданості музиці, то шведський колектив Ghost (із англійської — «Привид»), заснований фронтменом Тобіасом Форге, пішов іншим шляхом. Вони створили яскравий та провокативний на сучасній сцені приклад «рок-культу», який будується за принципом театральної анти-церкви. Весь цей художній проєкт функціонує як пряме, продумане до деталей дзеркальне перевертання римо-католицької церкви, виступаючи водночас пародією та критикою системної релігії. Гурт позиціонує себе не як музичний колектив, а як офіційне Духовенство (англ. The Clergy), де музика є лише інструментом для поширення нечестивого послання світу.
Згідно з лором гурту, Духовенство було засноване ще у 1969 році таємничим Папою Ніхілом та владною Сестрою Імператор, які вирішили поширювати музику свободи проти лицемірного слова Божого. Головним символом цієї затії став груціфікс (англ. grucifix) — перевернутий хрест, в основі якого викарбувана стилізована літера «G». Так, коли гурт випускає новий альбом, Духовенство презентує його як черговий «псалом», що супроводжується театральним поваленням або й смертю чинного лідера церкви. Фронтмен Ghost постає в образі антипапи (незаконно оголошений папа), який носить розкішні католицькі сутани, високу папську митру з перевернутими хрестами та похмурий грим у вигляді черепа людини. Культ пройшов через правління Пап Емерітусів I, II та III. Згодом на зміну династії Емерітусів прийшов Кардинал Копія, який після смерті Папи Ніхіла піднявся до статусу Папи Емерітуса IV. А після того як під час концертів у Лос-Анджелесі «померла» сама Сестра Імператор, Папа Емерітус IV пішов у відставку та отримав адміністративний титул Брат Імператор (англ. Frater Imperator), ставши наглядачем Духовенства. Сьогодні ж на чолі культу став його брат-близнюк Папа V Перпетуа.
Усі інші музиканти на сцені є абсолютно анонімними, не мають влади всередині Духовенства і названі Безіменними Гулями (англ. Nameless Ghouls). Вони носять однакові закриті окультні маски, які уособлюють безлику паству. Живі виступи Ghost офіційно називаються не просто концертами, а Ритуалами (англ. Rituals). Сцена під час перформансів перетворюється на готичний собор із вітражами, на яких замість святих зображені померлі Папи минулих епох. Перед початком концерту над натовпом розсіюють дим церковного ладану, лунає органна музика, а сам Папа виходить із кадилом, «благословляючи» дійство.
Проте, на відміну від екстремальних метал-команд, сатанізм Ghost є карикатурним, театральним і натхненним хорор-фільмами 1970-х років. Головний таємничий Творець (у лорі відомий як A Ghoul Writer) створює тексти, які звучать як латинські молитви на славу Люцифера, але музично це не важка агресія, а драйвовий та мелодійний арена-рок. Фанати часто жартома називають гурт «готичною ABBA» чи навіть «музикою для мультфільмів про Скубі-Ду». Саме цей контраст між провокативним релігійним візуалом і веселою поп-рок-музикою дарує прихильникам відчуття безпечної, іронічної та згуртованої спільноти. Фронтмен (і за сумісництвом єдиний постійний член гурту, адже решта — це сесійні музиканти) є атеїстом. Якщо перші два альбоми присвячені приходу та безпосередній присутності Антихриста та Диявола на Землі, то третя платівка досліджує тему повної відсутності Бога в антиутопічному суспільстві, а також те, як людина намагається впоратися з духовною порожнечею та своєю абсолютною свободою.
30 Second To Mars – Тривожний американський
Американський рок-гурт Thirty Seconds to Mars (у перекладі: «Тридцять секунд до Марса») вивів поняття музичного фанатизму на значно тривожніший і психологічно складніший рівень. Культ фронтмена Джареда Лето став унікальним культурним феноменом, де межа між іронією маркетингу, елітарністю бізнесу та реальною деструктивністю месіанства виявилася майже непомітною. Коріння цього явища, ймовірно, сягає глибоко в дитячі роки музиканта, які пройшли в богемних хіпі-спільнотах. Там його мати заохочувала тотальне творче самовираження та руйнування будь-яких традиційних суспільних рамок, що сформувало світогляд Лето та його потяг до лідерства в закритих спільнотах. На сьогодні Джаред постає перед публікою не просто як рок-зірка чи голлівудська знаменитість, а як фактично духовний гуру, чий образ навмисно експлуатує релігійні образи, зокрема подобу Христа.
Сам жарт про те, що віддана фан-база гурту, відома як Ешелон (англ. The Echelon), є сектою, народився під час світового туру на підтримку альбому «This Is War» (2009–2011). Тоді журналісти та сторонні спостерігачі почали звертати увагу на аномальну, майже фанатичну відданість людей, які слідували за музикантами з країни в країну. Гурт підхопив цю ідею, перетворивши її на маркетингову гру, і згодом офіційні акаунти колективу почали публікувати фотографії з підписом, який стверджував, що це дійсно культ («Yes, this is a cult»), а на фірмовому мерчі з’явилося загадкове гасло «Ви б не зрозуміли» («You wouldn’t understand»). Для випадкового спостерігача Ешелон завжди здавався закритим і навіть лякаючим клубом однодумців, проте за цією таємничістю ховалася цифрова інфраструктура. Гурт створив закритий медіапортал, де будь-який унікальний контент вимагав обов’язкової і безкомпромісної оплати.
Через деякий час цей віртуальний простір матеріалізувався в масштабні ретрити (відпочинок задля духовного чи творчого перезавантаження) під назвою Camp Mars («Поля Марсу») у лісах Малібу (Каліфорнія), які згодом еволюціонували в триденний європейський фестиваль Mars Island («Марсовий острів») на хорватському острові Обоньян. На цих заходах Джаред Лето з’являється перед фанатами в довгих білих шатах, що викликає прямі асоціації з біблійними образами, а сотні відданих послідовників, також одягнених виключно в біле, годинами сидять біля його ніг на траві, медитують, займаються йогою і слухають акустичні концерти. Критики та психологи зазначають, що атмосфера фізичної ізоляції на острові в поєднанні з емоційним обожнюванням фронтмена створює небезпечну модель деструктивної громади. Сам Лето запевняє ЗМІ, що все це є лише іронічним жартом, проте за лаштунками цієї містичної казки ховається тверезий фінансовий розрахунок.
Реальний зміст цього культу, ймовірно, полягає в тому, що Джаред Лето — харизматичний мультимільйонер, навколо якого працює величезна команда, готова беззастережно підтримувати будь-які його, навіть найдивніші, ідеї. Увага та прийняття всередині Ешелону завжди мають чітку грошову ціну. Так, вартість квитків на ретрити варіюється від півтори тисячі до понад семи тисяч доларів за VIP-пакети з проживанням у розкішних лоджах (станом на 2015–2023), і ці місця повністю розкуповують щороку. Гурт продає короткі зустрічі з кумиром за великі гроші, експлуатуючи психологічну слабкість людей — дефіцитне людське бажання «бути особливим». Фанати готові витрачати тисячі доларів, аби відчути себе частиною чогось унікального та масштабнішого за них самих, доки не усвідомлять закономірність: якщо не заплатять вони, то на їхнє місце миттєво прийде хтось інший. Це перетворює фестивалі на ярмарок марнославства, де прихильники, які доплатили за селфі з Джаредом, повертаються в соціальні мережі лише для того, щоб похвалитися купленим статусом «обраного».
Сам Ешелон відомий тим, що нерідко веде агресивну політику стосовно негативних коментарів на адресу гурту в соцмережах. Наостанок варто визнати, що й сам Лето, саме завдяки своїй харизмі, є фігурою, яка балансує на межі звинувачень у різних правопорушеннях, серед яких — домагання до неповнолітніх моделей. Так що це в черговий раз доказує відомий вислів британського історика Актона: «Влада має тенденцію розбещувати, а абсолютна влада розбещує абсолютно».
Шукав матеріал
Дмитрук Андрій
