Ситуація на Півдні після Кінгз-Маунтін
Наприкінці 1780 року бойові дії на півдні американських колоній набули вирішального значення. Після нищівної поразки британських лоялістів у битві при Кінгз-Маунтін британське командування було змушене переглянути свої плани. Генерал Чарльз Корнвалліс відмовився від негайного наступу на Північну Кароліну й відвів армію до зимових квартир у Віннсборо (Південна Кароліна). Водночас американське командування призначило генерала Натанаеля Гріна керувати військами на Півдні. Розуміючи, що пряма битва з основними силами Корнвалліса може завершитися поразкою, Грін застосував нестандартний підхід. Він розділив свою армію, направивши генерала Деніела Моргана на південний захід для загрози британським комунікаціям і примусу ворога розпорошити свої сили.
Хто такий Банастре Тарлтон
Для переслідування Моргана Корнвалліс відправив одного зі своїх найагресивніших командирів — полковника Банастре Тарлтона, який очолював знаменитий Британський легіон. Молодий офіцер мав репутацію блискучого кавалериста, однак серед американців його ім’я викликало ненависть. Після битви при Ваксгоузі 1780 року британські солдати вбили багатьох американців навіть після того, як ті спробували здатися. Через це Тарлтон отримав прізвисько «М’ясник», а американські солдати прагнули не лише перемоги, а й помсти за загиблих товаришів. Сам британський командир вважав ополчення слабким і був переконаний, що ще одна стрімка атака швидко принесе йому успіх.
Сили сторін
Деніел Морган командував приблизно 900 регулярними військовими Континентальної армії, серед яких були досвідчені ветерани, а також близько 340 бійців ополчення. Крім того, у його розпорядженні перебувало близько 100 легких драгунів під командуванням полковника Вільяма Вашингтона, двоюрідного брата майбутнього президента США Джорджа Вашингтона. Загальна чисельність американського війська становила трохи більше 1300 осіб.
Проти них виступало приблизно 1150 британських солдатів. Ядро цього корпусу становили добре навчені регулярні війська та кавалерія Британського легіону. Незважаючи на незначну чисельну перевагу американців, британські частини вважалися більш дисциплінованими й мали значний бойовий досвід. Сам Тарлтон був упевнений, що легко розіб’є сили Моргана ще до того, як вони зможуть з’єднатися з основною армією Натанаеля Гріна.
Поле битви
Битва відбулася на відкритому пасовищі, відомому як Ковпенс Ханни. Назва місцевості походила від великих загонів для худоби, які використовували місцеві фермери. Територія являла собою широкий луг із невеликим пологим схилом. Саме ця особливість рельєфу дала Моргану важливу перевагу. Британські війська не могли повністю контролювати пересування американців, а приховані за підвищенням резерви залишалися практично невидимими до вирішального моменту бою.
Геніальний план Деніела Моргана
Деніел Морган чудово розумів сильні й слабкі сторони своїх людей. Він знав, що ополчення часто не витримувало тривалого бою з британською піхотою, але також знав, що його солдати добре стріляють із рушниць. Саме тому він побудував армію у три оборонні лінії, які поступово посилювали одна одну.
Першу лінію становили стрільці та снайпери, розташовані серед дерев. Вони мали зробити кілька прицільних пострілів по британських офіцерах, а потім відступити. Друга лінія складалася з південнокаролінського ополчення, якому Морган наказав здійснити лише два залпи, після чого організовано відійти. За ними перебували регулярні війська Континентальної армії — найкраще підготовлена частина американських сил. Позаду, поза полем зору британців, чекала кіннота Вільяма Вашингтона, готова вступити в бій у вирішальний момент.
Початок битви
Вранці 17 січня 1781 року війська Тарлтона швидко перейшли в наступ. Британський командир, як і очікував Морган, вирішив негайно атакувати, не проводячи ретельної розвідки місцевості. Перший американський рубіж відкрив прицільний вогонь, після чого відступив відповідно до плану. Тарлтон вирішив, що противник починає панічно тікати, і наказав продовжувати переслідування.
Після цього британці зіткнулися з другою лінією оборони. Ополчення виконало наказ Моргана, здійснивши кілька потужних залпів, які завдали британцям відчутних втрат. Потім ополченці також почали організовано відступати. Тарлтон остаточно переконався, що американська армія розвалюється, і кинув свої війська вперед без належного бойового порядку.
Пастка зачиняється
Саме цього моменту чекав Деніел Морган. Британські солдати, виснажені швидким наступом, раптово вийшли на позиції регулярної Континентальної армії. Американська піхота зустріла їх потужним організованим вогнем. У цей самий час ополчення, яке британці вважали розбитим, несподівано повернулося на поле бою й атакувало з флангу. Остаточний удар завдала кавалерія Вільяма Вашингтона, яка стрімко атакувала британський тил.
У результаті британські війська опинилися майже в повному оточенні. Те, що спочатку здавалося блискучим наступом Тарлтона, за кілька хвилин перетворилося на катастрофу. Багато британських солдатів склали зброю, інші намагалися прорватися крізь кільце оточення, але безуспішно.
Наслідки битви
Перемога американців була майже повною. Британські втрати оцінюються приблизно у 600 осіб, включаючи вбитих, поранених і полонених. Американська армія втратила лише 72 військових, що стало надзвичайно низьким показником для битви такого масштабу. Сам Тарлтон ледве врятувався, залишивши поле бою разом із невеликою групою вершників.
Поразка стала серйозним ударом для планів Корнвалліса. Замість швидкого вторгнення до Північної Кароліни британський генерал був змушений розпочати виснажливе переслідування військ Натанаеля Гріна. Ця кампанія дедалі більше послаблювала британську армію й зрештою привела її до вирішальної поразки під Йорктауном восени 1781 року.
Чому Ковпенс вважається шедевром військового мистецтва
Історики військової справи часто називають битву при Ковпенсі одним із найкращих тактичних прикладів XVIII століття. Деніел Морган блискуче використав психологію противника, особливості місцевості та сильні сторони власної армії. Він передбачив агресивну тактику Тарлтона й перетворив її на головну слабкість британців. Особливо важливим стало вміння організувати контрольований відступ перших двох ліній, який противник сприйняв як паніку. Саме ця майстерна дезінформація дозволила заманити британські війська в ретельно підготовлену пастку.
Іван Гудзенко
