На початку XIV століття боротьба між Англією та Шотландією тривала вже багато років. Після сходження на престол Роберт Брюс активно відвойовував території, які перебували під англійським контролем. До 1314 року майже всі англійські фортеці в Шотландії були захоплені або зруйновані. Винятком залишався лише Стерлінгський замок — один із найважливіших стратегічних пунктів країни. Гарнізон замку погодився здатися шотландцям, якщо до 24 червня англійська армія не прийде на допомогу. Це змусило Едуарда II організувати масштабний похід на північ.
Похід Едуарда II
Англійський король зібрав одну з найбільших армій свого часу. За оцінками істориків, його військо налічувало близько 13 тисяч піхотинців, приблизно 3 тисячі важких вершників та значну кількість валлійських лучників. Така армія значно переважала сили шотландців.
Роберт Брюс міг виставити лише близько 7 тисяч воїнів, більшість з яких становили піхотинці, озброєні довгими списами. Крім того, він мав кілька сотень легкої кінноти. Однак шотландський король чудово розумів, що відкрита битва на рівнині буде вигідною англійським лицарям. Саме тому він обрав місцевість у Новому Парку — лісистій мисливській території неподалік Стерлінга. Тут були викопані спеціальні протикавалерійські рови, а дерева обмежували маневреність англійської кінноти.
Перший день битви
23 червня англійський авангард наблизився до шотландських позицій. Частина англійської кавалерії спробувала обійти головні сили Брюса та пробитися до Стерлінгського замку. Проте шотландська піхота швидко перегородила їм шлях. У ході цих сутичок англійські вершники зіткнулися з організованими рядами шотландських списоносців. Після запеклої боротьби вони були змушені відступити.
Саме цього дня сталася одна з найвідоміших сцен середньовічної історії Шотландії. Англійський лицар Генрі де Богун помітив Роберта Брюса, який пересувався верхи лише з бойовою сокирою. Вважаючи його легкою здобиччю, лицар кинувся в атаку.
Шотландський король дочекався останнього моменту, ухилився від удару списа та завдав потужного удару сокирою по голові супротивника. За переказами, удар був настільки сильним, що розсік шолом і череп лицаря. Цей епізод надзвичайно підняв бойовий дух шотландців і став символом мужності Роберта Брюса. До вечора англійські сили відступили до свого основного табору.
Ніч перед вирішальною битвою
Моральний стан двох армій був кардинально різним.
Шотландці святкували успіх першого дня та були впевнені у власних силах. Роберт Брюс особисто обходив своїх воїнів, підтримуючи їх перед вирішальним зіткненням.
Англійська армія, навпаки, перебувала в напруженому стані. Солдати побоювалися нічного нападу, тому багато хто майже не спав. До того ж табір був розташований на заболоченій місцевості, що ускладнювало відпочинок і погіршувало бойову готовність військ.
Другий день: крах англійської армії
Вранці 24 червня шотландці розпочали день із богослужіння. Після меси вони вишикувалися у свої знамениті щільні формації списоносців.
Англійське командування не очікувало настільки впевненої поведінки супротивника. Незважаючи на певні сумніви, Едуард II наказав своїй кавалерії атакувати. Перші атаки лицарів не дали результату. Довгі списи шотландців утворювали практично непрохідну стіну. Кіннота не могла прорвати стрій, а вузький простір і болотиста місцевість заважали здійснювати широкі маневри.
Після кількох невдалих штурмів Роберт Брюс наказав своїй піхоті перейти у наступ. Цей крок став вирішальним.
Шотландські війська почали поступово тіснити англійців. У натовпі вершники втрачали контроль над кіньми, багато хто падав у викопані рови. Паніка швидко поширилася по всій армії.
Незабаром відступ перетворився на хаотичну втечу. Тисячі англійських солдатів загинули або були захоплені в полон. Сам Едуард II ледве уникнув загибелі та був змушений тікати з поля бою.
Втрати сторін
Поразка англійців була катастрофічною. Серед загиблих і полонених опинилися десятки баронів та лицарів, а також тисячі піхотинців.
Шотландські втрати були значно меншими. За традиційними джерелами, вони втратили лише двох лицарів і кілька сотень воїнів. Хоча сучасні історики вважають ці цифри дещо заниженими, безсумнівно, що шотландці зазнали набагато менших втрат, ніж їхні супротивники.
Військова революція середньовічної Європи
Баннокберн має значення не лише для історії Шотландії. Багато істориків розглядають цю битву як частину ширшого процесу змін у європейському військовому мистецтві.
Традиційно в середньовічній Європі вирішальну роль на полі бою відігравала важка лицарська кіннота. Проте битва при Баннокберні, як і Битва при Золотих Шпорах у Фландрії, продемонструвала, що добре організована піхота здатна успішно протистояти навіть найкращим лицарям.
Шотландські списоносці довели, що дисципліна, правильне використання місцевості та грамотне командування можуть компенсувати чисельну перевагу противника.
Значення перемоги для Шотландії
Хоча після Баннокберна війна ще тривала, саме ця перемога стала переломним моментом у боротьбі Шотландії за незалежність.
Авторитет Роберта Брюса різко зріс як усередині країни, так і за її межами. Шотландія отримала можливість перейти від оборони до активних наступальних дій проти Англії.
Остаточне міжнародне визнання незалежності настало лише у 1328 році після укладення Нортгемптонський договір між Шотландією та Англією за правління нового англійського монарха — Едуард III. Проте саме Баннокберн заклав фундамент для цього дипломатичного успіху.
Іван Гудзенко
