Під його управлінням перебувало денне світло. Серед трьох небожителів слов’янського пантеону, які хоч і мали подібні завдання, можна було помітити відмінність. В уявлені слов’янських племен Хорс – символ зимового сонцестояння. У боротьбі з Чорнобогом намагається врятувати життя Землі аби та не замерзла. Тому надіялися на нього як ототожнення надії, яка наділяє теплом, приносить весну з даруванням хорошого врожаю.
З точки зору науковців саме слово «хорс» з іранської мови у перекладі означає «сяюче сонце». Підтвердженням тому слугує гіпотеза щодо заселеності русичами Дніпра і незнанні його особистості. Київському князеві Володимиру Великому вдалося встановити Хорса (зимовий покровитель) з божеством Перуна. Досить швидкого поширення культ Хорса набуває в арійських племенах. У них він отримав іншу назву – Хорсет. У міфологічному персонажі прослідковується помічник сільськогосподарської сфери. Відіграє ключову роль у житті русичів, оскільки є сином бога Рода. Проте не існує достовірної інформації чи був він братом бога Велеса. За звичай Хорс вважається творінням Рода, подібно ж як сестра Дівію – богиня живого у світі.
Був одружений із Заряніцею. Дружина народила сина, котрого назвали Деницею та дочку – Радуницею. Бога зображували у середньому віці з посмішкою на обличчі, одягненого в сорочку та світлого відтінки штани з голубим як колір неба лазурним плащем на спині. До Хорса завжди зверталися за допомогою, щоб врятувати життя від ведмедів, зграї вовків. Для бога Хорса не було нічого не можливе під силу, адже людина почувала себе у повному захисті та спокої. Найбільше шанувала Хорса землероби, оскільки від бога залежала озима культура. Хорс відпочиває від своєї праці. Пробуджується від Утрєнніка – білогривого коня.
Береться за свою роботу: запрягає вогняну колісницю і мчить на небо для того, щоб зігріти планету від холоду. Вєчєрнік відігравав функцію нічного будильника. Одного разу син Денниця попросив у Хорса проїхатися на колісниці, проте не зважував на застереження батька щодо непростої дороги. Денниця через своє невміння призвів до спалення землі і загибелі себе самого.
За іншою легендою, Хорс намагається звільнити бога Перуна від Скіпетра-Звіра. Перуна було знайдено та воскрешено, напоєно живою водою. Після переходу Златогорки до царства Наві, Заряниця з Хорсом забрали її синів Коляду та Авсенія. Іншими згадується Чорний Хорс царства Наві, але чи це так – невідомо. Богу Хорсу намагалися догодити різними приношеннями: медом, кутею, кашею, млинцями. В честь божества влаштовувалися святкування. Ведення хороводу слов’янами виступають символом небесного світила. Купання в ополонці в це свято – очищувальна сила для людини. Людина наділялася богом бадьорістю, звільненням від негативного.
Існували асоціативні символи Хороса, що носили назву Вогненця, Сонцевороту, Коларду. Найчастіше використовувалися у захисних амулетах, оберегах, володіючи магічною силою захисту. Згадки про Хорса знаходимо у Несторівській «Повісті минулих літ». Автор підтверджує місце знаходження бога Хорса в Києві: з Перуном та Дажбогом. У «Слові про полк Ігоря» маємо згадування міфічного персонажу. Перетвореним у вовка Всеславом Полоцьким здійснювався перетин шляху великого Хорса.
Тому культ Хорса набрав популярності на землі русичів, не згасаючи навіть тоді, коли було скасовано язичництво.
Пегас
