До слов’янської міфології відносяться різні міфологічні погляди і вірування слов’ян. Вивчення міфології слов’ян в наукових рядах бере свій початок в половині XVIII століття. Одним з перших на цю тему написав свою роботу М. І. Попов в 1768 році під назвою «Опис стародавнього слов’янського язичницького баснословія». В цей же час Чулков М. Д. пише роботу «Абевега російських забобонів». Трохи пізніше по слов’янської міфології пишуть роботи Г. А. Глінки і А. С. Кайсарів. Але це не єдині спроби дослідити релігійний побут слов’янських народів, вивчити причини їх забобонів. Протягом XIX – XX століть було написано і опубліковано безліч робіт з вивчення слов’янських міфів, казок і язичницьких звичаїв, що збереглися до наших днів.

Слов'янська міфологія

Вивчення інформації про міфологію слов’ян стало можливим завдяки багатьом письмовим джерелам, написаних в VI – V століттях (роботи Костянтина Багрянородного, Льва Диякона, Прокопія Кесарійського та ін.). Відомо про слов’янські міфи і від арабських авторів (Ібн Рушта, аль-Масуді, Ібн Фадлан).

Багато писемних джерел збереглося і у самих слов’ян: Козьма Празький написав «Чеську хроніку», Кирик Новгородець і Кирило Туровський письмово наставляли своїх співвітчизників проти язичників, найвідомішим є літопис «Слово о полку Ігореві». Проте, ці джерела не містять міфічної інформації, а лише розповідають про історичні події та лише трохи відкривають завісу релігійності слов’ян.

Основним джерелом слов’янської міфології служить фольклор. З року в рік, протягом століть слов’яни розповідали казки і оповідки, співали про свої забобони в частівках і піснях. У роботах більш пізніх дослідників слов’янського фольклору дуже складно відрізнити християнський фольклор від язичницького. Але ці дві різних течії, до цього дня, тісно переплетені в житті сучасних слов’ян.

Слов’янське язичництво являє собою шанування богам, які відповідали за сили природи – Перун (бог грози), Велес (бог худоби), Ярило (бог Сонця), Стрибог (бог Неба), Макошь (богиня Землі).

Слов’янська міфологія за своїм пантеону дуже близька з віруваннями скандинавів. В обох міфологіях є в наявності дракони (змій – Горинич) і багато інші міфічні образи. Згідно «Повчання Володимира Мономаха» відомо, що слов’яни вірили, що після смерті вони потрапляють в країну Ірій (Рай).

На слуху у сучасних слов’ян досі існує такий вислів, як «в тридесятому царстві – тридесятій державі …», воно знайоме з російських, українських, білоруських казок і має на увазі потойбічний світ.

Іван Гудзенко