З 1942 до 1944 року цей загін не лише проводив бойові операції проти нацистської Німеччини та її колабораціоністів, а й створив у лісах справжню громаду, де знайшли прихисток близько 1200 єврейських чоловіків, жінок і дітей. Саме тому Бєльські партизани вважаються одним із найуспішніших прикладів єврейського спротиву під час Голокосту.
Походження братів Бєльських
Тувія, Асаель і Зус Бєльські народилися в єврейській родині у селі Станкевичі неподалік Новогрудка, який тоді входив до складу Польщі, а сьогодні розташований на території Білорусі. Вони були трьома з дванадцяти дітей у великій родині.
Єврейська сім’я жила серед переважно неєврейського населення, тому брати ще змалку навчилися покладатися лише на власні сили. Кожен із них мав зовсім інший характер.
Найстарший, Тувія, вирізнявся врівноваженістю, стратегічним мисленням і природними лідерськими здібностями. Саме він згодом стане головним організатором загону.
Асаель славився неймовірною працьовитістю та дисципліною. Його часто називали людиною, яка ніколи не здавалася перед труднощами.
Натомість Зус був імпульсивним, сміливим і рішучим. Через свій гарячий характер він неодноразово мав конфлікти із законом ще до війни.
Вторгнення нацистів і втеча до лісу
Після нападу Німеччини на Польщу у вересні 1939 року становище єврейського населення почало стрімко погіршуватися. Остаточно ситуація стала катастрофічною після початку масового винищення євреїв у 1941 році.
До кінця того року батьків братів Бєльських, а також двох молодших дітей родини було вбито нацистами. Розуміючи, що залишатися вдома означає неминучу смерть, брати втекли до знайомих із дитинства лісів. Саме вони стали природною фортецею, яка дала шанс на виживання.
Спочатку головною метою було врятувати власних родичів. Асаель і Зус переховували близько десятка членів сім’ї, тоді як Тувія допоміг іншим знайти прихисток у доброзичливих місцевих жителів.
Організація життя у лісі
Життя в лісах вимагало величезних зусиль.
Партизани будували землянки та бліндажі, заготовляли дрова, шукали їжу й воду. Дефіцит харчів змушував здійснювати ризиковані рейди до навколишніх сіл. Частину продуктів обмінювали, частину здобували силою або реквізували.
Водночас брати постійно купували чи захоплювали зброю.
Незважаючи на складні умови, табір швидко перетворився на добре організовану спільноту, де кожен мав власні обов’язки.
Бойові операції проти нацистів
Паралельно з порятунком мирного населення Бєльські створили бойовий загін.
У жовтні 1942 року вони разом із радянськими партизанами здійснили напад на німецький транспортний конвой.
Надалі їхні операції включали:
- диверсії на дорогах;
- напади на військові колони;
- знищення гарнізонів;
- підрив залізничних колій;
- ліквідацію колабораціоністів;
- засідки на патрулі окупаційної влади.
Хоча бойовий підрозділ був важливою частиною загону, основну масу його мешканців становили цивільні — літні люди, жінки та діти.
Переїзд до Налібацької пущі
У червні 1943 року партизани були змушені залишити попередній табір і переселитися до густих лісів поблизу Налібаків. Саме тут вони пережили одну з найбільших німецьких антипартизанських операцій.
Після завершення боїв брати заснували новий табір, який отримав символічну назву «Єрусалим».
Лісовий «Єрусалим»
Новий табір більше нагадував невелике поселення, ніж тимчасовий військовий табір.
Тут діяли:
- кухня;
- кузня;
- млин;
- школа;
- зброярня;
- майстерні;
- шкіряний завод;
- місце для богослужінь.
Незважаючи на формальне підпорядкування радянському партизанському командуванню, яке не заохочувало відкритої демонстрації єврейської ідентичності, релігійне життя в таборі не припинилося.
Для сотень людей цей табір став справжнім домом.
Відносини з радянськими та польськими партизанами
Бєльські співпрацювали із радянськими партизанами, оскільки саме вони контролювали більшу частину лісових районів.
Водночас стосунки з польською Армією Крайовою поступово ускладнилися.
Спочатку співпраця була досить успішною, однак із посиленням радянського впливу Москва почала вимагати витіснення незалежних польських формувань зі своєї зони контролю. Ця політика призвела до численних конфліктів між різними партизанськими угрупованнями.
Звільнення та завершення історії загону
У липні 1944 року територію, де перебував табір Бєльських, зайняла Червона армія.
Після виходу з лісів брати повідомили радянському командуванню, що їм вдалося врятувати 1140 євреїв, а під час бойових операцій їхній загін знищив 381 військового противника.
Однак повернення до мирного життя було трагічним.
Більшість тих, хто вижив, виявили свої домівки зруйнованими, а родини — майже повністю винищеними.
Подальша доля братів Бєльських
Після звільнення Асаеля мобілізували до Червоної армії. У лютому 1945 року він загинув під час боїв за Кенігсберг. Тувія та Зус після війни переїхали до Ізраїлю, де брали участь у війні за незалежність держави у 1948–1949 роках.
У 1950-х роках обидва емігрували до Сполучених Штатів. Вони свідомо уникали публічності. Зус працював у сфері вантажних перевезень і таксі, тоді як Тувія керував вантажним автомобілем у сімейному бізнесі.
Після смерті Тувії у 1987 році його спочатку поховали в штаті Нью-Йорк, але вже наступного року перепоховали в Єрусалимі з військовими почестями.
Бєльські партизани в історії та культурі
Історія братів Бєльських довгий час залишалася маловідомою широкому загалу. Ситуація змінилася після виходу у 2008 році художнього фільму «Виклик» (Defiance), у якому роль Тувії Бєльського виконав британський актор Деніел Крейг.
Стрічка привернула увагу мільйонів глядачів до історії єврейського опору під час Голокосту та показала, що боротьба могла полягати не лише у збройному спротиві, а й у порятунку людських життів.
Іван Гудзенко
