Конкурс "Людина та людяність"        15 Вересня 2016        365         Прокоментуй!

Але чи кожну людину можна назвати людяною?

«Життя дається тільки раз, і його потрібно прожити так, щоб згодом не було нестерпно болісно за безцільно прожиті роки». Це моя улюблена цитата Миколи Островського, який, будучи прикований до ліжка та не маючи змоги писати, продиктував свою книгу «Як гартувалася сталь», що стала шедером відчизняної літератури і змінила світогляд не однієї людини; і саме у цьому вічному творі й використав цю фразу.

ereeee

Її значення розуміє не кожен, а тільки ті люди, які впевнені, що після них має залишитись слід у цьому не простому житті. А щоб слід був вагомим та приніс користь іншим, то перш за все потрібно бути людиною.

Але що таке людина? Просто істота, яка прошла становлення від мавпоподібних предків як стверджує Дарвін? Я думаю, ні. Людина – це  особистість, самоствердження,  самосвідомість; – це  плід еволюціїї, який вібрав у себе досвід минулих поколінь, та не просто досвід, а найкраще, що нам дала історія.

Говорять, людина має бути такою, щоб згодом сказали: це Людина з великої літери. Тобто така, про яку залишилось багато позитивних спогадів. Але чому часто так говорять тільки після того, як людини вже немає в живих? Звичайно, можна згадувати тих, хто нас оточував раніше. Але чи не доречніше  говорити про тих, хто з нами зараз, сьогодні?

Інколи я думаю, а чи достатньо я зробила у цьому житті? І відразу знаю відповідь – звичайно, ні. Я ще багато чого можу і найголовніше багато чого хочу зробити. Потенціал кожного безмежний, і потрібно тільки вірити в себе і використовувати його. А чи кожен може називатись людиною маючи тільки потенціал, бажання та можливості реалізації того, що задумав?

Так, я здорова розумна людина, я хочу працювати, мати сімю, допомагати людям і бути взірцем для оточуючих. Але хіба цього достатньо?

Є й інші люди без таких амбіцій і можливостей, які живуть на благо суспільства, але тим часом залишаються у тіні інших. Хіба вони гірші? Хіба Людьми з великої літери стають тільки ті люди, які чогось досягли?

Саме у цьому контексті можна розглянути кандидатури депутатаів, бізнесменів та олігархів. Так, вони чогось досягли, їх багато хто знає, вони курують долями інших, але чи дійсно це люди на яких варто орієнтуватись і ставити собі за взірець? Я не згодна.

А якщо взяти людину у селі, яку ніхто не знає, яка не має роботи і виживає за рахунок господарства та й ще піклується про старих дідусів і бабусь, які вже не можуть самостійно про себе подбати. Хіба її не можна назвати Людиною?

Але наразі ми розглядали приклади повноцінних людей, які народились вивчились і працюють як би там не було, але все ж таки на себе. Та є й інші, візьмемо, наприклад, розумово відсталих людей, осіб з обмежиними фізичними можливостями та з особливостями емоційно-вольової сфери. Хіба це не люди? Так, вони не такі як інші, але це ж не їх вина, вони не являються причиною своєї неспроможності чи неповноцінності. За їх стан можуть взяти на себе провину батьки, які вели неправильний спосіб життя, лікарі через яких відбулися родові та післяродові травми та інші люди, які своєю діяльністю могли нашкодити. У таких людей також є амбіції, почуття, сила волі та інші якості що і у всіх нас. Отже, вони також люди.

Узагальнюючи вище сказане можна зробити висновок, що людина – це  будь-яка особа, яка має почуття та прагнення, не зважаючи на фізичні та розумові відхилення.

Але чи кожну людину можна назвати людяною? І взагалі, що означає поняття людяність? На мою думку, це прагення робити добро, не засуджувати, допомагати по мірі своїх можливостей всім і кожному, не дивлячись на приналежніть до раси, віри, статі та інших відмінностей, що є в нас з вами. Колись я вірила: якщо попросити щось у іншої людини і вона в змозі це зробити, то не виникне навіть зайвих запитань. Я вважала, це правильним і якщо відверто важаю й так понині. Але, на жаль, я стикнулась з тим, що не всі люди тієї ж думки. Одним потрібна слава, іншим гроші, а таким як я вистачить і вдячності. Усі кажуть: наївна, ну і нехай кажуть адже найголовніше в людині це не просто подоба, а саме людяність. Те на що вона здатна і найголовніше те, що вона бере взамін. Адже взамін не потрібно брати нічого. Звичайно, наразі життя важке, я згодна, але не можна через цю складну ситуацію робити так, щоб згодом було соромно за свої дії. Не потрібно шукати причину у світі, роботі, близьких чи навіть у чужих людях, знайдіть причину у собі. Ми самі ковалі свого щастя та своєї долі. Робіть так, як підказує серце і я вірю, що все вийде і нічого не стане на вашому шляху. Я в це вірю, і саме цим керуюся у своєму житті, а що буде далі покаже життя .І тільки воно розтавить крапки над тим, хто і правда людина з великої літери, й хто опанував таку важливу якість як людяність. Чи не так?

Михновецька Ірина Володимирівна.

 Хмельницька обл. м. Ізяслав

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook