Перша згадка демона звучить як «аваддон» і з’являється на сторінках Старого Завіту. Цим словом позначають не особистість, а поняття — могилу, бездонну яму пекла, сховище мертвих душ — шеол. Та частина пекла, куди відправляються всі мертві, незалежно від своїх діянь на землі, і носить назву Аваддон.
У Новому завіті образ Аббадона набуває явно негативного забарвлення, він згадується як ангел безодні і цар полчищ сарани. Тут Аббадон не тільки дух руйнування і занепаду, а й головний військовий радник Сатани. За наказом Диявола в кінці часів демон направить на людей ненажерливих комах з людськими обличчями і жіночим волоссям. Вони будуть п’ять місяців поїдати все живе на землі.
Саме як могутній полководець диявольської армії увійде Аббадон в культуру середньовіччя і літературу нового часу. Він розв’язує війну, не щадить нікого — ні грішників, ні праведників. Тому іноді йому приписують божественну природу. Він ангел-серафим, за велінням Господа, провідний душі померлих в Судний день. Гравюри зображували його з крилами кажана, зі спотвореним людським виглядом і гострими кігтями.
У нових релігійних текстах Аббадон не демон, а караюча іпостась Сина Божого, гідна молитов і шанування.
Іван Гудзенко
