Хоча, якщо розібратися, це пісня про війну. Просто війна – це дуже болюча тема… А на рану, якщо вона навіть після багатьох літ і літ усе ще болить (і боліти буде!), краще дуже вже сильно не натискати. І Висоцький, як істинний майстер пісенного жанру, уважний, чутливий майстер (а не тільки людина, що добре знає пісенне ремесло…) не міг цього не розуміти. Написано про війну, хоча і називається пісня… «Піснею про Землю».Висоцький писав цю пісню у 1969 році, тобто від 1945 року і Дня Перемоги минуло вже ні багато, ні мало… більше двадцяти літ. Пісня написана з благородною стриманістю. Там нема ні надмірного пафосу, ні надто вже акцентованого офіціозу… Та і створена пісня з точки зору пісенних канонів і уміло, і досить оригінально. Але ж тема, тема… Адже це вічна тема! Вічна, можна сказати, і у своєму найбільш високому розумінні, і у далеко не кращому значенні цього слова. Адже з одного боку – мужність і героїзм… А з іншого боку – в одному куточку планети війна закінчується, а в іншому куточку майже зразу ж починається. А повідомлення інформаційних агенств звучать так розмито і досить абстрактно, що слухач може чітко зрозуміти прослухану інформацію, але не відчути гранично конкретно кривавий драматизм подій, що відбуваються.
Висоцький – це насамперед… «акторська» авторська пісня! Прослуховуючи і перечитуючи його пісенну спадщину, уважний читач (а таких у Висоцького і було, і буде більш, ніж достатньо!) обов’язково помітить і деталі, і нюанси, які свідчать про те, що усе це написано людиною, причетною до театральної справи. Адже що таке театр – це передусім драматизм подій… Талановитий актор, яскраво відігравши драми на сцені, в результаті не може не помічати драми в оточуючому жизни. І це переходить у пісні… Та і саме життя актора у більшій чи меншій мірі – це драма: дадуть чи не дадуть роль, зможе чи не зможе реалізувати себе творчо.
А тепер давайте замислимося. Слухаємо останні новини, про те, як люди, що живуть у донецькому краї, не можуть зібрати те, що виростили, оскільки їх клаптик землі піддавався і піддається жахливим обстрілам. Або уже не вперше дізнаємось про те, що іде собі мирний житель по полю і раптом… підривається на «розтяжці». То що ж у пісенному розумінні було б співзвучним цим реаліям – пафосний спів Й.Кобзона чи ансамблю Ралянської Армії (не знаю, як він тепер называється…)?! Тут більш доречний усе ж Висоцький з його конкретною і неплакатною (у достатній мірі…) правдою життя. І в першу чергу його «Пісня про Землю».
Та і як оригінально написана ця пісня! Щоб передати драматизм того, що відбувається (адже пісня – не скільки про Землю, скільки про війну!) використовується досить незвичний прийом, більше характерний для пісні народної, аніж для пісні авторської. Ліричний герой Висоцького ніби задає собі питання і сам же відповідає на них. І сам же сперечається з собою. Завдяки цьому, напруга і драматизм оповіді стрімко зростають.
Кто сказал: «Все сгорело дотла,
Больше в землю не бросите семя!»?
Та і сама Земля сприймається поетом як жива істота, адже мова йде у першу чергу про тих людей, що загинули, захищаючи цю землю –
Кто сказал, что Земля умерла?
Нет, она затаилась на время!
А наступні рядки, здавалося б, більш доречні для газетної статті або для задушевної размови на хвилюючу тему. Але тема дуже вже гостра для всіх часів, дуже вже гаряча, тому і стримані (нібито…) слова потрапляють прямо у серце –
Материнства не взять у Земли,
Не отнять, как не вычерпать моря.
Кто поверил, что землю сожгли?
Нет, она почернела от горя.
Висоцького, як автора пісень, як правило, більше цікавить не скільки зорова картинка того, що відбувається, скілько душевні пориви людини, ліричного героя, що опинився у центрі подій. Але далі у пісні йдуть конкретні, зримі подробиці подій, що сприймаються, ніби кадри кінохроніки тих літ –
Как разрезы, траншеи легли,
И воронки – как раны зияют.
А далі про переживання, про внутрішній світ людини, що пройшла жорстоку війну, хоча і ніби мова йде – про Землю…
Обнаженные нервы Земли
Неземное страдание знают.
І далі уже від стриманості не залишається і сліду, слова стають стрімкою рікою, що подолавши усі перепони, виривається на вільний простір. Це вже слова, переповнені пристрастю –
Она вынесет все, переждет, –
Не записывай Землю в калеки!
Рядки, приведені вище, характерні тим, що там фігуруют розмовні интонації, а не високий стиль, більш звичний для поетичних творінь. І тим помітніший, тим резкіший перехід від слів ніби приземленнх, до слів про глибокі почуття, що переходять з покоління в покоління –
Кто сказал, что земля не поет,
Что она замолчала навеки?!
А далі вже патетика, але ж патетика хвилююча і вистраждана. І не офіціозна, а глибоко життєва! Про Землю?! Але ж і про людську душу, що настраждалася, але ж і про нескорений народ, що переміг, подолавши усі знегоди.
Нет! Звенит она, стоны глуша,
Изо всех своих ран, из отдушин,
І далі слова не про сувору, а інколи і безжальну прозу життя, а про почуття, що не пригаснуть у схвильованому серці, які б важкі випробування не лягали на плечі –
Ведь Земля – это наша душа, –
Сапогами не вытоптать душу!
І тут можна знову згадати і про те, що створювалась пісня у 1969 році. І тут уже згадується – 1968 рік, Чехословаччина, «празька» весна… Це дуже важливо, це дуже відповідально – сказати чи заспівати: «Cапогами не вытоптать душу!». Бо і свобода цілого народу, і дуже немало людських душ – розтоптувалося!
Часто у пісні є приспів. І в ньому з точки зору змісту – найгостріше, найголовніше… У цій же пісні приспіву нема, але два рядки у кінці повторюються. Рядки важливі, рядки хвилюючі, адже у них – і біль, і надія.
Кто поверил, что Землю сожгли?!
Нет, она затаилась на время…
І подумалося – а це ж і про донецьку, і про луганську землю. Про той вогненний смерч, що вирував там у сорокових роках століття, що уже минуло, і про події, що відбуваються сьогодні.
Отже – 1969 рік. Володимир Висоцький «Пісня про Землю». Так, ще тільки 1969 рік… І в той же час – як сучасно! Як актуально…
ВОЛОДИМИР ДАНИК
м. Черкаси
