Мы смотрим в Библию весь день:
Я вижу свет, ты видишь тень. (У. Блейк. Перев. С. Маршака)
Цей роздум не рекомендується читати фанатикам.
Більшість людей переконані, що основа вчення, написаного в чотирьох Євангеліях Біблії – це визнання себе рабом перед Богом, який сприймається як Абсолютний Володар. Хіба цьому навчав Ісус Христос? Чи, можливо, постійне повторення проповідей про рабство всього-на-всього лицемірство від лукавих проповідників?
Чи не часто використовувалися слова Біблії для маніпуляції марновірними особами?
Невідповідність вчинків священиків у житті тим заповідям, які проголошені Христом, часто критикувалися у світовій культурі Вольтером, Вільямом Блейком, Йоганном Гете, Джоном Мільтоном, Григорієм Сковородою та ін. Постійне повторення слова слів «раб Божий» тільки навіює людям думки про власну слабосильність, така особа рідко здатна змінюватися, а отже, і вдосконалюватися.
У Євангелії від Матвія є фраза «Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий». Христос навчав учнів вдосконаленню.
Він говорив не про абстрактну абсолютну досконалість, а про процес постійного самовдосконалення. Аналізуючи наведену цитату, ми спостерігаємо, що Бог, як Отець, є Досконалим. Назвемо його Абсолютом. Під час уважного читання, вникнувши в підтекст фрази, доходимо до висновку, що для людини характерне вдосконалення, зміна себе на краще.
Деякі священики можуть звинуватити автора цього роздуму в гордині, марнославстві чи нарцисизмі. Я не вважаю, що з наведеної вище? цитати випливає абсолютизація гордості, не інтерпретую її як проповідь суцільного егоїзму.
Переходячи від вдосконалення до другої найбільшої заповіді – любити ближнього як самого себе, усвідомлюємо, що особа, яка вдосконалюється, здатна любити інших людей. Виникає невідповідність, чи можна любити іншу людину, якщо не любиш себе і навпаки? Начебто заповідь стверджує альтруїзм. Чи це так? На мою думку, ще в цитаті з від Матвія 5:48 закладений синтез любові як до самого себе, так і до інших.
Чи можливо вдосконалюватися, якщо постійно бути переконаним у своєму рабстві? Хіба раб Божий звучить гідно?
Звернімося до молитви «Отче наш», де християни звертаються Отче, тобто Батько, а не Господь – Володар. Автор сприймає Бога у вченні Ісуса Христа швидше як Наставника, а не Пана. В тексті я аналізую цитати і про свою віру не пишу, тому навіть атеїсти і матеріалісти не повинні розуміти його як проповідь християнства, ісламу, іудаїзму, буддизму чи інших релігій.
Занурюючись у текст Євангелій, ми можемо знайти не пропаганду рабства, а практику своєрідного тренування.
Людина, яка вдосконалюється, не прагне зганьбити іншу, але й не буде себе принижувати. Постійне повторення слів «раб Божий» призводить до усвідомлення своєї нікчемності. Виникає простий висновок, якщо я лише слуга, тоді не має ніякого сенсу мені вдосконалюватися. Рабом народжується, отже, і помирає в рабстві. Тільки людина, яка здатна вдосконалюватися, може визнавати це право й за своїм ближнім.
Можемо сказати, що в сучасному світі, слово «раб», навіть «раб Божий» не сприяє покращенню людства. Мою тезу підтверджує історія розвитку цивілізацій. Одні будуть маніпулювати іншими, а ті, переконавшись у своїй пасивності, не зроблять і кроку до зміни своєї особистості. Такий стан речей буде вигідний всім лицемірам.
Людина, яка вважає себе рабом Божим, або буде переконувати ближніх у їхньому приреченому рабстві в Господа, або дивитиметься на тих, хто її оточує, зверхньо; буде лестощами досягати корисних цілей чи залишиться лінивою істотою, що не здатна ні на милосердя, ні на чесність, ні на інші чесноти. Уважно читаючи Євангеліє, ми розуміємо вчення Христа. Воно полягає в тому, що кожна людина може вдосконалюватися, а невизнання цієї можливості веде до занепаду. Тільки не кожна особа захоче вдосконалюватись, знаючи, що можна скиглити все життя, а свої помилки вважати наслідком власного рабства.
Звісно, вдосконалюватися для того, щоб бути наближеним до Абсолюту (візьмемо навіть не Бога, а, наприклад, ідеал «добросовісної людини»), зовсім не означає досягнення всемогутності, всезнання чи інших атрибутів Божества. Ви просто зростаєте, кожен день стаєте кращими, піднімаєтеся вище, наче рослина з-під землі, але не ігноруєте інших, а, навпаки, допомагаєте їхньому росту.
Цей шлях не є легким, але, відмовляючись від нього, ви заперечуватимете власні здібності.
Євангеліє вказує нам не на поради «популярної психології» щодо того, як стати впливовим, розумним, престижним. Заповіді любові, так само як і настанова вдосконалюватися, спрямовані, передусім, на людську духовність. Зараз не йдеться про безсмертну душу чи посмертні нагороди. Духовність у цьому роздумі ототожнюється з мораллю не як правилами поведінки згідно юридичних законів, а як з голосом Совісті.
Совісна людина не буде зневажати інших, не буде й себе вважати найкращою. Вона усвідомлюватиме, що здатна покращувати себе, не заперечуючи вдосконалення ближнього.
У сучасному суспільстві деякі люди, особливо молодого віку, можуть посміятися з наївних роздумів, адже на вершині кар’єрного зросту опиняється нахабна, хитра особа, така, яка гордиться своїм пристосуванням у світі представників людського роду. Вибір робити вам. Навіть «найпоганіший індивід» не буде задоволений, якщо з ним будуть поводитися так само, як він з іншими. Тому автор не наполягає на ідеалізації цінностей, їхній абсолютизації. Я тільки в роздумі пропоную власну інтерпретацію окремих цитат Христа.
У жодному разі не закликаю когось приймати ту чи ту релігію, разом з тим, не рекламую «науковий атеїзм», агностицизм, нігілізм тощо. Існують два найпоширеніші правила «моралі». Перше стверджує: не роби іншому, те. що не хотів, щоб вчиняли тобі. Друге (інколи називають «категоричним імперативом») закликає: стався до представника людського роду як до цілі, а не як до засобу. На мою думку, Ісус пропонує ще одну заповідь: кожна людина може вдосконалюватися, вдосконалюйтесь і не заважайте вдосконалюватись іншим.
Це вдосконалення стосується покращення свого характеру, нашого ставлення до інших, розвитку доброти, чесності. Звісно, не варто забувати й про інтелект, але в Євангелії він не ставиться на перше місце. Особа, яка переконана, що розумніша за всіх інших, веде себе до занепаду, мало того, що не всі погодяться з її поглядом, так вона сама поступово буде впадати в пригнічення через другосортність індивідів, які її оточують. Такі погляди поширені серед молоді, особливо розповсюджені вони в соціальних мережах: вконтакті, твіттері, фейсбуці. Найкраще про цих зверхніх людей сказано у вірші Гете:
Самородкам
Он говорит:
«Ничем я не обязан
Ни соплеменникам, ни старым мастерам,
Я ни с какими школами не связан –
Учиться у кого-то – стыд и срам!»
Все это можно изложить и так:
«Никто не виноват, что я дурак…»
Від поради про вдосконалення повернемося до другої заповіді, про любов: «люби ближнього, як самого себе». Осмисливши цю цитату, зрозуміємо, що людина повинна не тільки жертвувати собою заради інших, але й поважати саму себе. Саме з гідності, поваги до себе виростає милосердя до іншого. Згадаємо, що, крім совісті, ми ще маємо інтелект, тіло, яке керується розумом чи волею (в роздумі ці поняття ототожнюються).
Доходимо до висновку, що потрібно вдосконалювати не тільки моральну, але й не забувати про інтелектуальну, тілесну частини людської сутності.
Христос у своєму вченні проповідував не рабство, а вдосконалення. Навчав не усвідомленню своєї нікчемності, а, навпаки, говорив про людське зростання, перетворення з представника людського роду на особистість. Не робив людей рабами, а закликав їх покращувати себе, змінюватись. Бог – це взірець для наслідування, нам він заповідав вдосконалюватись сходинка за сходинкою без гордині, заздрості, жадності.
Не хотілося і не потрібно писати більше слів. Священики й надалі будуть лицемірити, фанатики можуть почати лякати відлученням. Людині завжди давався вибір – вона може або рости, або припинити розвиток. Деградація чи вдосконалення – вибір за вами. Автор не нав’язує свій світогляд, ідеологію, не створює нову релігію. Його мета – поділитися своїми роздумами з ближніми. Текст не веде до деструктивності, байдужості, мізантропії. В жодному разі мої тези не заперечують благородства, вони спрямовані проти зверхності, лицемірства, пригнічення, відчаю.
Той, хто має вуха почує.
Христос был горд, уверен, строг.
Никто купить его не мог.
Он звал хитро, ведя беседу,
— Я духом нищ — за мною следуй!
Вот путь единственный на свете,
Чтоб не попасть корысти в сети.
Предать друзей, любя врагов, —
Нет, не таков завет Христов.
Он проповедовал учтивость,
Смиренье, кротость, но не льстивость.
Он, торжествуя, крест свой нес.
За то и был казнен Христос.
Антихрист, льстивый Иисус,
Мог угодить на всякий вкус,
Не возмущал бы синагог,
Не гнал торговцев за порог
И, кроткий, как ручной осел,
Кайафы милость бы обрел.
Бог не писал в своей скрижали,
Чтобы себя мы унижали.
Себя унизив самого,
Ты унижаешь божество… (У. Блейк. Перев. С. Маршака)
Тарас Клок
