Про чудо сходження Благодатного вогню

Це  чудо відбувається кожного року  напередодні  Православної Пасхи в Єрусалимському храмі Воскресіння,  який покриває  своєю величезною покрівлею і Голгофу,  і  Гефсиманський сад, де Марія Магдалина першою  зустріла Воскреслого Христа. Храм був побудований  завдяки імператору Констянтину та його матері цариці Єлені у IV столітті.  Про  чудо Благодатного вогню  писав ще Григорій Ніський (ІVст.), святий Іван Дамаскин (VІІІст.), і хрестоносці (вороги Православної Східної Церкви).

Як це чудо відбувається і по сьогоднішній день?  Десь  приблизно  опівдні із двору Єрусалимської патріархії  виходить хресна процесія  на чолі з Єрусалимським  патріархом.  Вони спочатку з хоругвами і великою кількістю людей  обходять храм Воскресіння(зведений над Гробом Господнім)  тричі, потім зупиняється  разом з процесією Патріарх, увесь в облаченні  перед  ворітьми  каплиці (Кувуклії). В цей час всі  вогні в храмі погашені.  Десятки тисяч людей  –  арабів, греків,  росіян,  румунів, євреїв, німців, англійців – паломників з усього світу  в напруженому  мовчанні  слідкують за Патріархом.

Патріарх  повністю скидає з себе  архієрейське облачення, залишаючись лише в одному підряснику. Турецькі поліцейські  ретельно обшукують його та сам Гріб Господній, шукаючи будь – яку річ, що може спричинити вогонь (під час турецького панування над Єрусалимом це робили турецькі жандарми), тільки в одному хітоні Патріарх входить всередину. Стоячи  на колінах перед Гробом Господнім, Єрусалимський патріарх  молить Бога  про зішестя Святого Вогню.  Довго триває  його молитва. І  вмить  на мармуровій плиті гробу  з’являється  ніби вогненна роса  у вигляді  кульок голубого кольору, патріарх  акуратно підбирає їх ваткою і вона спалахує.

Цим  же прохолодним  вогнем  Патріарх   запалює лампадку та свічки,  які потім  виносить в храм  та передає  Вірменському Патріарху, а потім  і народу. В  цю ж мить  десятки  та сотні  голубих  вогнів  спалахують в повітрі під куполом храму.  Свідки  цього чуда,  у 1988 році описали його таким чином: «Кожна людина  відчуває цю благодать по – своєму,  в міру людського серця, хто скільки може вмістити. Вони бачать, як із Голгофи йде  благодатний потік  якогось – то голубого кольору, або  як  хмара.  Вся  кувуклія (капличка)  окутана  цією хмарою.

Іноді – немов блискавка  вдаряє в стіну  і прямо відсвічує, освітлює все. І  освітлення якесь голубе.  В  інший раз  – як північне сяйво  грає над куполом  кувуклії. Одна  сестра  розповідала, що при ній  стояла гречанка,  і коли  побачила благодатний потік, то крикнула, від радості  і підкинула свічки вгору, а до неї вони повернулися вже запалені.

І цю радість передати неможливо.  Саме  очікуване настільки  відчутне, що починаєш   відчувати і розуміти соборність:  ось стоїть  румунка, там – гречанка, тут – росіянка, американка,  у всіх  виходить одна молитва, всі просять одного – благодаті.  Це таке  тривожне почуття, таке сильне – одна молитва! Зі  мною стояв  чоловік,  він так почав плакати.  Сива,  солідна людина, як дитина   почав плакати,  боячись,   що виконалося  пророцтво (в останні часи вогонь не зійде).

І ось, коли благодать роздається,  уявіть собі  – море вогню,  і  ніякої пожежі не буває, ніколи. Коли благодать  – це  море  вогню – розливається,  хто плаче, хто кричить,  хто сміється. Це почуття потрібно пережити,  його так не передати.  І  зрозуміло  відчуваєш, що Сам Христос, ось,  як  небачене  явище  Господа, таке переконливе явне, ось він тут, Христос. Всі неприємності наші всі  скорботи, все,  що людина  терпить, здається  нікчемне.  Заради  цього чуда, заради цієї  благодаті  – все нікчемне».

Благодатний вогонь насправді має такі  особливі властивості – він не обпікає,  навіть якщо  у кожного в руці  горить пучечок  із 33 свічок (символічне значення  життя Ісуса Христа на землі). Вражаюче  спостерігати, як люди  купають свої обличчя  в цьому полум’ї. проходить  ще деякий час.  І вогонь набуває природних властивостей.  Багато чисельні поліцейські  заставляють  гасити  свічки, але радість продовжується.

Чудо,  яке  сталося  протягом  восьмиста років  засвідчує той факт,  що  через  не допущення  інославними  православних християн до Кувуклії  – милість Божа  відвернулась від перших. Натомість  її отримали православні  разом з Єрусалимським Патрархом:   коли  закрили храм Воскресіння  Христового і поставили варту біля воріт,  то на дворі  молився Патріарх  і  віруючі  плакали , і в цей момент  знадвору розсікся  із сильним пострілом  кам’яний стовп – колона,  звідки вийшов благодатний  вогонь, який миттєво всі підхопили. І ось  один із турецьких великих правителів закричав: «Могутній  Бог християнський, і я християнин», – і турки зараз же вбили його. З цього моменту більше ніхто із інославних не смів зазіхати на благодатний вогонь.

Ця розсічена колона стоїть ще й  досі, вся закопчена від вогню  в науку  усім,  і кожен має змогу до неї прикластись. Другий факт  засвідчує про те,  що вірмени намагалися оспорити право на отримання  Благодатного вогню у печері Гробу Господнього. Коли православним  не було  жодного доступу до храму  Воскресіння Христового, то їм усім довелося стояти на дворі.  Патріарх  з Єрусалиму молився   у дворі храму, в один  прекрасний момент  священний Вогонь   зійшов з колони  від вхідних  дверей.  Вірмени так і нічого не дочекалися.

З   тієї  пори  вже ніхто не смів їх витісняти від Гробу Господнього. А  колона і до цих пір  стоїть  тріснута  і почорніла (Про цей факт засвідчує охоронець Живоносного Гробу Господнього – Архімандрит  о. Кіріакос 2 лютого 1960 року ).

Святий  благодатний  Вогонь  сходить в Храм  Гробу господнього  тільки у Велику Суботу  – напередодні  Православної Пасхи, хоча  святкується Пасха  у різні дні по старому Юліанському календарю. І ще одна особливість – священний вогонь  сходить тільки по молитві  православного Патріарха.  Так  як  інославні  намагалися  отримати Святий Вогонь, але  вийшло  безрезультатно,  то римські католики відійшли  від участі в цьому недосяжному для них  благодатному торжестві.

Навіть наука  не в силі пояснити цей феномен  надзвичайного  прояву сили Божої  через людей. Найдавніше свідчення  про Благодатний  вогонь  належить  паломниці Сільвії Аквітанській (ІV ст.), яка стверджує,  що о 9 – й годині всі збираються у храм Воскресіння Господнього, запалюють лампадки та свічі, в той момент робиться велике світло. Вогонь  не  несеться  ззовні, його приносять з середини печери Гробу, де вдень  і вночі горить невгасима лампада, всередині перешкоди.

Чернець Бернард (ІХ ст.)  у 870 році   засвідчує,  що дійсно  у Святу Велику Суботу  відбувається служіння  в храмі Воскресіння, по закінченні служіння співали  приспів: «Господи помилуй», очікуючи  явлення  Ангела, аж тоді запалювалося світло над Гробом Господнім.

Микита Клірик у 947 році стверджує  про  беззаперечне явище  явлення  Святого вогню  на Гробім Господнім. А от  арабський письменник Ал – Джахіза (ІХст.)   скептично ставиться  до  цього феномену, стверджуючи  це тим,  що  православні ченці  вдаються до різних хитрощів  зі світильниками, нібито  стверджуючи, що олія в лампадках  запалюється у них без вогню.

Що  до Благодатного вогню  є великий сумнів  не лише в арабських  письменників, науковців,  а  також у православних.  До  цього  явища  багато  з науковців  підходять не позитивно, а критично.  Для  арабів  це означає  хитру пастку, яку придумали самі православні, за допомоги якихось  предметів, зокрема  прихованих  можна  створити цей вогонь.  Наука може оперувати тільки  матеріальними феноменами, а от релігійні – залишаються  поки що в таємниці.

Стрикалюк  Богдан, магістр релігієзнавства

 

Коментування вимкнено