Ґрунтуючись на грецькій концепції апофеозу («обожнювання»), Август (правління з 27 р. до н. е. до 14 р. н. е.) запровадив імператорський культ, і, починаючи з Юлія Цезаря, мертві імператори вважалися такими, що були з богами. Це переросло в піднесення живих імператорів як відповідальних за веління богів і використовувалося як пропаганда по всій Римській імперії. Християни відмовилися брати участь, і реакцією Риму на поширення християнства було звинувачення їх у злочині атеїзму, «неповаги до богів». Гнів богів загрожував процвітанню Римської імперії, тому це було еквівалентом державної зради. Це стало причиною того, що християн страчували на аренах, з фразою «християн до левів». Протягом наступних 300 років християнські лідери постійно зверталися до імператорів з проханням надати їм таке ж звільнення від державних культів, як євреям, але отримували відмову до 313 року н.е.
Християни прийняли ту саму концепцію, що й Маккавеї, стверджуючи, що кожен, хто помер за свою віру, миттєво переходить у присутність Бога як мученик. Мученицька смерть відпустила всі гріхи, а пізніше легендарна література, відома як мартиролог, описувала подробиці їхніх випробувань. Однак переслідування були епізодичними і обмежувалися періодами кризи. Землетруси, епідемії, інфляція, голод, посуха та вторгнення на кордони припускали, що боги гніваються, і християни ставали зручним цапом відпущення за такі лиха. Найжорстокіші гоніння відбувалися за правління Деція (251 р. н. е.) і Діоклетіана (302/303 р. н. е.).
Переслідування християн у ранньому Римі стали складною перевіркою для віри та відданості. Хоча вони стикалися з жорстокістю та ворожістю соціальної та політичної системи, християни виявили вражаючу стійкість та відданість своїм переконанням. Їхня віра в мучеництво як засіб очищення та спасіння дала їм силу протистояти переслідуванням і відзначитися як символ відданості й віри.
Іван Гудзенко
