Православне шоу, або Казка про об’єднання

Традиційно в Україні продовжується епопея з об’єднавчими процесами українського православ’я. Здавалося би, після Революції Гідності повинно розпочатися реальне об’єднання в українському православ’ї, розділеному на три великі Церкви. З іншого боку, зрозуміло, що сучасне православне духовенство має власні амбіції, плани на це явище та різні його інтерпретації.

УПЦ МП не буде об’єднуватися, бо цього не дозволить Москва та загалом ідеологія російського світу, що пронизала повністю усю церкву від архієреїв до мирян. Не зрозуміло, чому не об’єднуються УАПЦ та УПЦ КП. УАПЦ практично доживає своє, щомісяця цю православну церкву полишає чимало мирян.

І це незважаючи на те, що УАПЦ має велику історію і саме вона є правонаступницею УАПЦ часів Липківського. З іншого боку, УПЦ КП на сьогодні має велику кількість послідовників та парафій. Ця Церква друга за чисельністю приходів в нашій країні. Безперечно, УПЦ КП будує своєрідний аналог російського світу, тільки під іншою національною ідеєю.

Проукраїнська позиція УПЦ КП не може не радувати, адже Церква також допомагає матеріально, направляє капеланів в зону АТО. Однак, все ж зауважимо, що такою діяльністю займається не тільки УПЦ КП, але й, наприклад, УГКЦ, УАПЦ, протестанти та навіть деякі представники УПЦ, так званого проукраїнського крила. Вони нібито за Україну, але чомусь не хочуть порвати усі стосунки з Москвою.

Повернімося до УАПЦ та УПК КП. Головне питання, що назріває: чому православні владики та священики не хочуть поступитися один одному задля об’єднання. Можна говорити про те, що УПК КП – це величезна Церква у порівнянні з УАПЦ, але при цьому потрібно осмислити роль останньої на Галичині. Саме Галичина є найбільшим осередком УАПЦ.

Об’єднання УАПЦ, УПЦ КП в майбутньому могло б підготувати плацдарм для широкої місіонерської роботи серед послідовників УГКЦ. Адже УПЦ КП не приховує, що в недалекому майбутньому хоче стати національною Церквою України, а це стане можливим відразу після остаточного об’єднання. Також УАПЦ – це важливий гравець серед української православної діаспори. Особливо це стосується Канади та США, де УАПЦ має чимало парафій та послідовників. Дві церкви УПЦ КП та УАПЦ виходять на діалог із представниками помісних церков.

На деяких інформаційних ресурсах, особливо це стосується офіційних сторінок УАПЦ, можна натрапити на надписи та картинки із зображенням Вселенського Патріарха Варфоломія, внизу – предстоятель УАПЦ Блаженніший Макарій та правлячий владика. Також УПЦ КП веде діалог із Вселенським патріархатом, але між діалогами двох церков є суттєві відмінності. УАПЦ хоче в результаті отримати широку автономію, в майбутньому – незалежність. Своєю чергою УПЦ КП та її предстоятель Святіший патріарх Філарет, який у рейтингах духовних лідерів країни посідає перше місце, категорично проти об’єднання із Вселенським патріархатом.

Патріарх Філарет неодноразово заявляв, що немає суттєвої різниці між єдністю з Москвою чи Константинополем. На думку патріарха Філарета, лише незалежна Церква дасть розвиток та новий поштовх для українського православ’я. Але на секунду припустімо, що усі українські юрисдикції об’єдналися навколо Вселенського патріархату. Окреслимо плюси та мінуси від симбіозу Константинополя та українського православ’я.

1. Українська церква могла би в недалекому майбутньому стати незалежною. Тай Вселенський патріархат став би величезною Церквою, адже на сьогодні послідовників Константинополя у світі не більше 1,5 млн. людей. По суті Вселенський патріархат не має суттєвої підтримки в Туреччині, яка є мусульманською. З іншого боку, Вселенська патріархія, можливо, не захоче давати незалежність Україні, адже таким чином втратить паритет перед Москвою.
2. Однозначний плюс у тому, що це єдність всього українського православ’я, адже представники УПЦ могли би піти на угоду з УПЦ КП та УАПЦ за умови збереження євхаристичної та літургійної єдності, яку вони мають за Москви. Так, канонічність для послідовників УПК має величезне значення.

І врешті…

Постає багато питань до сучасного православного духовенства в Україні. Чому жоден архієрей не пожертвував своє дороге авто. До речі, майже усі владики говорять, що дорогі машини їм подарували меценати. Хіба владика – це не частина Христової церкви? Хіба Христос заїжджав у Єрусалим на чистокровному арабському скакунові, а не на ослові? До речі, арабський скакун Христових часів вартістю дорівнює «Лексусу», а осел – дешевій «копійці».

Я не вимагаю, щоб наші владики не мали нічого, але хочу нагадати, що кожен владика – це насамперед монах, який повинен молитися за людей, а не займатися політикою. Можна писати чимало критики та планів, як об’єднати Церкву, але важливо одне: щоб вона не ставала інструментом політичних інтриг. Адже, як на мене, неважливо, хто канонічний, а хто – ні. Мені необхідно, щоб у моїй країні не було релігійного екстремізму та ксенофобії. А був мир та процвітання. Можливо, я романтик, але сподіваюся, що колись ми отримаємо свою православну єдину Церкву.

Нашим православним Церквам необхідний прояв християнської любові. Неважливо, чи ти канонічний, чи розкольник, важливо, яка ти людина і чи дотримуєшся Христових заповідей.

Ігор Дмитрук