Проблема первородного гріха була настільки актуальною в середньовічний період, який охарактеризувався розвитком патрології (ідей, розробки вчення святими отцями двох церков – західної та східної). По суті це був час розквіту патристики із становленням догматики.  У розгляді проблеми первородного гріха  існували різні думки, погляди, які вже потім здійснять сильний вплив на формування доктрин.

У другій половині ХХ століття виник богословський інтерес у розв’язанні вказаної вище проблеми первородного гріха. Унікальною на сьогодні залишається праця богослова Івана Мейєндорфа «Антропологія та первородний гріх», в якій автор зауважує, що Сходом розглядалася низка важливих питань християнського богослов’я.

Екзегетичний підхід до проблеми первородного гріха Отцями Церкви

Обміркування питання первородного гріха вимагає визначеного аналізу спеціальних джерел. Так наприклад в полеміці між блаженним Августином та Пелагієм  виникла серйозна дискусія навколо фрази із послання святого апостола Павла до Римлян: «Тому як однією людиною гріх увійшов у світ,  гріхом смерть, так і смерть перейшла на всіх людей, всі згрішили» (Рим.5,12). Стосуючись самої полеміки з Пелагієм, то у ній обміркований текст зводився до питання звільнення від гріха Адама.  І ту ми бачимо дві протилежні позиції, оскільки Пелагій стверджував про   залежність спасіння від вольових зусиль людини, Августин – з відсутністю благодаті Божої спасіння людиною не досягається.

Відтак акцент Августина зміщений на тому, що люди винні та є співучасники гріха Адама.

Так на початку V століття було вирішено богословську дискусію з пелегіанством щодо хрещення дітей, що вважало таку річ несумісною. Августинською католицькою церквою постановлено звершення хрещення  на відпущення гріхів (питання звільнення від первородного гріха). Це дало початок виникненню латинської традиції розуміння первородного гріха. Тому августинівське вчення про гріх, яке затвердив пізніше Тридентський собор  хоч і є справедливе, проте не може бути підкріплене за допомогою біблійного тексту. А от в грецькій святоотцівській традиції віднаходимо якраз вирішення цієї проблеми. Отці Східної Церкви Кирило Олександрійський та Феодорит Кіррський підійшли до її розв’язання досить серйозно. А тепер поглянемо на перший екзегетичний підхід до послання апостола Павла святителя Кирила Олександрійського. Представник олександрійської богословської школи намагається довести що перша юдина створена творцем для нетління та життя. Адам дотримується святого способу життя: направлення розуму до споглядання Бога, утримання тіла непошкодженим та в стані спокою, з відсутністю насолод, дурних прагнень; падаючи в гріх – став тлінним, у людське єство  проникають задоволення з нечистотою, що спричинило виникнення тваринного закону. Непослух Адама привів до гріха багатьох (Рим.5,19).

Цікава думка прослідковується Феодорита Кіррського як представника антіохійської школи богослов’я та попередника Халкідонського собору. На думку Феодорита, Адам вже перебував під смертним вироком, народивши синів: Каїна, Авеля, Сифа і тому усе передавалося від того, хто був осуджений на смерть, їхні єства ставали смертними. Зрозуміло, що єство не може без їжі, пиття, одягу, житла, різних мистецтв. Необхідінсть усього перерахованого є наслідком пристрастей до непомірності, а та у свою чергу призводять до породження гріха.

Саме тому апостол каже, що гріх як причина призвів до смертності, адже гріх та смертність поширилось на людський рід.  Аналогічне тлумачення можна зустріти у Івана Золотоуста з преподобним Максимом Сповідником. У коментуванні другого тексту стосовно первородного гріха « у гріху породила мене мати моя» (Пс.50,7), Феодорит стверджує, що Пророком (царем Давидом) звинувачений  не шлюб, а вчинене прабатьками беззаконня. Так як вони (Адам і Єва) піддалися тлінню, відповідно народили дітей, супроводжених пожаданням та страхом, задоволенням та скорботою, гнівом та заздрістю. Із введенням 1854 року католицької доктрини про непорочне зачаття Діви Марії і допущення нею думки відсутності в ній первородного гріха спричинило реакцію ортодоксів. Адже згідно ортодоксальної позиції первородний гріх був присутній в Пречистій Діві, бо її смертну природу перейняв Ісус Христос, Котрим тією ж природою було досягнуто воскресіння та нетління. Саме з цього складається джерело спасіння людини. А в таємниці спасіння не розуміється особлива дія Бога, яка звільняє первородного гріха Марію.

Через те у західній доктрині наявна презумція спадкової провини, що не може бути узгоджено з біблійним та святоотцівським розумінням первородного гріха. Відтак східна традиція є близькою до розуміння такого поняття «первородний гріх», а західна – відходить. Якщо для грецької патристичної думки спадковою смертністю виявився первородний гріх, то для західної – звільнення Божої Матері від спадкової смертності. Якщо в Марії не має первородного гріха, то у чому тоді смисл спасіння?

Пегас