Коли чую такі узагальнення, то розумію, що це стереотип, що людина так бачить світ навколо. Та наскільки це відповідає дійсності? Почати розбиратися пропоную з такого посту в соцмережах:«Анонімно. От зараз дівчата взяли моду нить, що неромантичні хлопці, невиховані, ніякого етикету не знають. А самі – перелякані селючки. Так вже мене виховали, що я завжди відкриваю перед дамами двері, поступаюся місцем і подаю руку, коли вони виходять з транспорту. І роблю це не тільки по відношенню до своєї мами та дівчини. Проте майже завжди, коли я подаю руку незнайомці, що на каблуках виходить з автобуса, на мене дивляться як на ідіота, очі по п’ять копійок, переляканий погляд, руку швиденько притискає до себе і ні тобі «дякую». Так що, шановні, нийте і далі, що навколо одне бидло і хами. Поки не зміните себе, нічого навколо вас не зміниться. Нема рицарів, бо нема принцес, яких би хотілось спасати від драконів та заради яких йти у походи. У мене все.».
Погодьтесь, цікавий пост. І він показує, що є частина молоді, для якої людяність – зовсім не пустий звук, а норма поведінки. Мене цей пост зацікавив, і я провів маленький експеримент: деякий час умисно пропонував допомогу дівчатам, коли ті заходили чи виходили з маршрутки. Тому повністю згоден з автором посту. Все саме так. Але ось трішки глибший аналіз ситуації.
Чим старші дівчата, тим охочіше вони приймають допомогу. Найбільш вихованими виявилися «дівчата» похилого віку (дівчата – вони в будь-якому віці дівчата, і їм завжди вісімнадцять). Дівчата похилого віку, крім того, що охочіше (майже завжди) приймали мою допомогу, то вони ще й завжди ввічливі. Такі ж виховані і людяні дівчата років до десяти – дванадцяти. А ось у років шістнадцять – двадцять п’ять вихованість дуже умовна. Від декого можна легко замість «дякую» почути хамство, приблизно в одному випадку з п’яти, стільки ж користуються поданою рукою.
Так що молодь у нас справді в значні мірі невихована та ще й хамувата, факт. А тому в мене питання до дорослих: «Як ми виховуємо нашу молодь? Чому ми її виховуємо такою переляканою?». Питання – до дорослих, бо наші діти – це продукт нашого виховання: батьків, школи, суспільства. Так, саме так, адже діти переймають норми поведінки, які їм диктує суспільство. А тому перш ніж лаяти молодь, давайте подивимось, чому ми її навчаємо.
З іншого боку, коли ми вказуємо на відсутність людяності, то «скромно» забуваємо вказати, що часто-густо самі відмовляємося від проявів людяності та допомоги і робимо це набагато частіше, ніж приймаємо допомогу. А тому в першу чергу слід навчитися її приймати – допомогу, прояви людяності. Адже коли ти пропонуєш допомогу, а від неї відмовляються раз за разом, то зрештою приходиш до думки, що всі самостійні і з будь-чим можуть впоратися самі, без сторонньої підтримки, а тому перестаєш допомагати.
Адже прояви людяності – це взаємодія двох людей за певною схемою поведінки. А коли одна людина системно руйнує модель поведінки, відмовляється від допомоги, відповідає хамством на пропозицію допомогти, то безглуздо їй чекати проявів людяності від інших. Адже ті, хто пропонує допомогу, рано чи пізно втомляться від такої поведінки і перестануть проявляти людяність, адже в суспільства відсутня потреба в ній.
Тому перш ніж говорити, що принци (принцеси) зникли в нашому суспільстві, а саме суспільство стало черствим до потреб інших, змініть свою поведінку – і світ навколо заграє зовсім іншими, м’якими барвами. «Подібне притягує подібне» – це правило з однаковим успіхом діє як в езотериці, так і в хімії та соціумі. А тому лише від вас залежить, які люди вас будуть оточувати і де ви проживете своє земне життя – в пеклі чи в раю, створеному вашим світоглядом.
Герасименко Іван
м. Сміла Черкаської обл.
