Карл Ясперс (1883 – 1969 рр. )

Ясперс  народився 1883 року у м. Ольденбург, в християнській  родині. Його мати  походила із місцевих християн,  а батько був юристом і займав посаду директора банку. У ранньому віці  Ясперс  цікавився філософією,  але досвід та практика  його батька  у юридичній  справі зробила вплив на його подальшу кар’єру.

Завдяки  впливу свого батька, Карл приймає рішення про вивчення  права в університеті.  Поступив  до Гейдельбергського університету, навчався  на юридичному факультеті, а же потім – у Мюнхенському університеті. Хоча юриспунденція не дуже зацікавлювала молодого Ясперса,  у 1902 році  він обирає іншу спеціальність – медицину.

У 1908 р. – закінчує медичний факультет у м. Гельдербергзі. У 1909 р. – отримує ступінь доктора медичних наук. З  1909 по 1915 рр. –  працює  в психіатричній  лікарні  Гейдельберга, тут колись практикував  Е. Крепелін.  У 1913 р. – Ясперс успішно захищає  докторську дисертацію, яка вийшла  під виглядом  фундаментальної праці «Загальна психологія».

Праця К. Ясперса  останній раз була перевидана у 1950 році.  Після захисту дисертації, отримавши ступінь доктора  психології – займає посаду  викладача психології у Гейдельбергзькому  університеті. Ця посада  стає постійною і  Ясперс  більше не повертається  до практики у лікарні.

У 1919 р. –  видає  працю під назвою «Психологія світобачення». Його праця  починає торкатися  проблем філософського характеру та приносить  йому визнання.  У Гельдергберзькому університеті  два роки потому стає професором  філософії.

Він спілкується та товаришує з  німецьким соціологом  Максом  Вебером та його групою,  до складу якої входили  Блох, Ласк, Зіммель, Лукач. Вебер зумів  зробити вплив на Ясперса  своїми політичними поглядами: лібералізмом, вірою  в національну державу та демократію,  якою керує еліта.

На розвиток  поглядів Ясперса  виявляє вплив критика  неокантіанства з його методологією,  під її знаком  проходили дискусії  Вебера та Лукача. Карл Ясперс намагається звільнити  філософію І. Канта від формалізму неокантіанців Рікерта та Вільденбанда. На думку філософа – екзистенціаліста думка Канта повинна бути реконструйована не як формальна доктрина, що описує  абстрактний суб’єкт пізнання,  але як аналіз  метафізичних переживань, які спонтанно породжують рішення  та внутрішнє життя суб’єкта.

Великий вплив на формування поглядів Ясперса виявив  М. Хайдегер, але теоретичні розбіжності між  філософами  були актуалізовані політичним розривом, який  водночас був пов’язаний з симпатіями Хайдегера до нацистів. Так як Ясперс відчував  образу,  хоч був одружений  на єврейці.  Але як би це не було,  Хайдегер та Ясперс увійшли в історію  філософії  як  родоначальники  екзистенціалізму  в Німеччині, хоча Хайдагер заперечував  свою приналежність  до  цієї течії.

А  вже потім у 1933 році  Ясперс  стверджував,  що не має нічого спільного  з  Хайдагером.  У 1937 р. – Ясперса позбавляють  звання професора. Він постійно знаходиться під загрозою  арешту аж  до закінчення  Другої світової війни та падіння  нацистської влади. Довгих вісім  років  він  продовжує  працювати.

З 1945 р. – Ясперс опиняється серед  німецьких  інтелектуалів.  На щастя  вони  не були  помічені  у  зв’язках  з нацистами.  Ясперс  починає відігравати  велику роль у житті   німецького суспільства.  Він повертається знову до викладання  в Гельдельбергзькому, а вже потім у 1947 р. – Базельському університеті.

Роки праці Ясперса не пройшли даремно.  Починають  опубліковуватись  його перші праці: «Питання  про  провину», «Ніцше та християнство», «Про європейський дух», «Про істину»,  «Витоки історії  та її мета», «Філософська віра», «Розум та анти розум в нашу епоху», «Про умови  та  можливості нового гуманізму» (опублікована у 1962 році).

У 1967 році в м. Базель  Карл Яспер помирає.  Але  його праці назавжди залишаються неоціненним  внеском   у розвиток історії філософії та релігієзнавства.

Стрикалюк Богдан, магістр релігієзнавства