Іван Желізо (Іов Почаївський) народився у грудні 1551 року в Покутті на Галичині. У десятирічному віці прийшов до Преображенського Угорницького монастиря, а у дванадцятирічному – прийняв чернецтво. Під час постригу в ченці отримав ім’я Іван. Ще в юні роки характеризувався побожним та аскетичним життям, тому і був удостоєний прийняти духовний сан.У 1580 р. на прохання князя Костянтина Острозького у сані ієромонаха був призначений настоятелем Дубенського Хрестовоздвиженського монастиря, який очолював двадцять років. Займався просвітницькою діяльністю, під його керівництвом у князівській типографії було надруковано першу старослов’янську Острозьку Біблію, перекладено чимало праць Отців Церкви. Керував монастирем під час гонінь православ’я католиками та уніатами. Останні були дуже незадоволені просвітительською роботою Іова, тому змусили його відступити до Почаївської гори.Оселився Іов в одній з її печер, розташованій недалеко від Успенського монастиря, у якому зберігалася чудотворна ікона Богородиці. Він вів аскетичний спосіб життя, постом виснажував своє тіло. Ченці Почаївського монастиря дізналися про подвижника і запропонували Іову стати ігуменом святої обителі, той своєю чергою погодився. Сумлінно виконуючи обов’язки настоятеля монастиря, він не тільки любив чернечу братію, проявляв лагідність і милосердя, але й важко працював: займався саджанням дерев у саду, укріпленням греблі поблизу монастиря.
У 1628 р. брав участь у Київському соборі, на якому захищав як саме православ’я, так і український народ від унії. У 1642 р. Іов прийняв велику схиму з іменем Іоан (в честь Хрестителя і Предтечі Господнього Іоана). Дотримувався суворого аскетизму, став затворником (зачинявся у печері на три дні, а то й на цілий тиждень), дав обітницю мовчання із читанням молитви Ісусової «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного».
За нього відбулося укріплення монастирських стін, будівництво Свято-Троїцького собору, шести церков. Іов Почаївський створив типографію, написав працю на захист православної віри «Книга Іова Желіза, ігумена Почаївського, власною його рукою написана» (видана в 1884 році, назва «Почаївська бджола», оригіналу рукопису немає).
Іов Почаївський прославився багатьма чудесами. Підтвердженням одного такого чуда є свідчення Досифея – учня та упорядника опису життя Іова Почаївського: «Одного разу під час молитви печеру, в якій перебував отець Іов, осяяло надзвичайної краси божественне світло». У жовтні 1651 р. – у віці ста років Іов Почаївський помер, хоча не залишив монастир та ченців, перебувавши поруч з ними у молитвах. У чудесному видінні отець Іов з’явився київському митрополиту Дионисію, сповіщаючи йому про Божу волю відкрити гріб, у якому лежало тіло святого.
У день Успіння Пресвятої Богородиці в 1659 році митрополит Дионисій, архімандрит Феофан разом із монастирською братією відкрили нетлінні мощі ігумена Іова Почаївського, від яких доносився приємний запах мира. Нетлінні останки ігумена були урочисто перенесені у Свято-Троїцьку церкву, поставлені для всезагального народного поклоніння. До святих мощей прибувало дуже багато людей із областей Західної України.
Сьогодні ж нетлінні мощі Іова, ігумена і чудотворця Почаївського перебувають у названому його іменем храмі, недалеко від печери, в якій він займався аскезою. Православна церква вшановує його пам’ять тричі: 19 травня (день пам‘яті Іова Багатостраждального), 10 вересня – знайдення нетлінних мощей преподобного Іова Почаївського, 10 листопада – день смерті ігумена Почаївської лаври.
Необхідно зауважити, що преподобного отця Іова зображають на іконі із сувоєм в руці, де написано слова з 15-го Псалма. У день свята вшанування преподобного Іова Почаївського тремтять усі невидимі злі сили.
Богдан Стрикалюк
