Рецензії        26 Червня 2016        148         Прокоментуй!

Думки щодо книги Максима Балаклицького «Писання і Політика» (Вибір між Богом та країною)

(Вибір між Богом та країною)

Не переказуватиму змісту книги Максима Балаклицького, а сконцентруюсь на аналізі основних ідей, закладених у ній. Як на мене, сьогодні наша країна та і увесь світ переживає не лише війни, лихоліття, геноциди, тотальну несправедливість, але й глибоку релігійну кризу. Сучасне людство вступило в гаджетну епоху, де комп’ютери дають людині багато того, що не було доступним ще років 10 тому.

в

З приходом епохи технологій людина стала на шлях переосмислення власного буття, у розвинутих країнах розпочалася масова безрелігійність, люди перестали вірити у вищу силу, яка їх створила, людина стала на шлях обожнення самої себе та своїх винаходів. Незважаючи на те, що люди винайшли нові технології, вони не припинили вбивати один одного, війни йдуть на всіх континентах. Ми нібито стали на місце Бога, але лишилися безпорадними перед хворобами сучасності. Ми полетіли в космос, але не винайшли вакцини проти раку та СНІДУ, ми готуємо експедицію на Марс та плануємо його колонізацію, але досі не побороли дитячу смертність.

І про це все можна багато чого писати… У книзі Максима Балаклицького «Писання та Політика» автор роздумує про категорії віри, любові до ближнього, війни, християнського обов’язку, держави та патріотизму, полону, рабства. Між рядками простежується його патріотизм до Господа. І справді, якщо ми християни, чи не повинні ми бути патріотами свого Бога? Повинні, але здебільшого сучасні християни сповідують номінальне християнство. То чи є вони християнами взагалі?

Те, що вони хрещені, не означає що, вони достойно сповідують свою віру, адже християнство є релігією обов’язку, любові, милосердя, закону та благодаті. Ми помилкового вважаємо, що повинні жити лише по благодаті і відкинути закон. І у книзі Максима Балаклицького є роздуми про вибір між обов’язком бути громадянином держави і громадянином Христової віри. Потрібно відмітити, що книга Максима – це збірник публіцистичних текстів з присмаком філософсько-релігійної есеїстики. І це дуже гарні тексти, у яких автор наводить чіткі приклади з Біблії, власного життя та історії інших людей…

Мені імпонує, що автор аналізує війни, політичні інтриги у  Старому Заповіті, наводячи паралелі з сучасними реаліями. При тому автор не просто аналізує, він переосмислює та дає свою оцінку як проповідник та християнський богослов. Читаючи його роздуми, мимоволі робиш висновок, що людина як любила вести війну та проливати кров в часи ассирійців, вавилонян, єгиптян, персів, так само і зараз. Нічого не змінюється, та й причин для змін немає, адже ми вчинили первородний гріх, тим самим закарбувавши у своїх душах гріх. Євангельське християнство практично не використовує Старий Заповіт, а віддає перевагу Новому (бо він – це благодать). Так благодать часто переважає закон, яким є Старий Заповіт, але чи можна жити без закону? Тоді панує анархія. Ісус Христос сказав: «Не думайте, що я прийшов усунути закон чи пророків: я прийшов їх не усунути, а доповнити» (Мт. 5, 17). І справді, Біблія – це Старий і Новий Заповіт. Це наша історія, яка розказує про створення нас, наші помилки, гріхи, падіння та відродження. Біблія показує, що скільки б ми не грішили, Господь – це батько, який карає, але завжди прощає. Я не буду відзначати, які есе Максима Балаклицького мені сподобалися більше, а які менше, бо всі вони дуже глибокі. Загалом книга є дуже достойною і потрібною не лише тим християнам, які сумніваються, але і тим, які вірять. Просто усім нам завжди потрібно наповнювати свою християнську душу якісною духовною літературою. Також цю книгу можуть використовувати священики, пастори та проповідники, адже у ній є багато покликань на Біблію з чудовими коментарями автора.

Я особисто багато чого переосмислив під час прочитання цього тексту, тому можу рекомендувати його всім, хто цікавиться політикою та церквою. А Максима вітаю з появою його поки найкращої книги, і його виходом на новий рівень у християнському богослів’ї.

Я довго думав, що сам би написав про політику та Бога на місці пана Максима. Я був би пресвітером чи православним священиком? Що вибрав би: державу чи Ісуса? Здавалося б, відповідь очевидна: я живу тут і зараз і маю обрати свій народ та свою країну, але згадаю відомий вислів «Ми тут лише гості»… І справді, зараз ми боремося за свободу, так само наш Спаситель боровся за нашу свободу від гріхів.

Книга Максима Балаклицького не залишила мене байдужим, у ній є присмак його конфесійності, треба ж пам’ятати, що він пресвітер, але найбільший смак цієї книги – це любов до Ісуса Христа та його заповідей. Тому ми повинні перемагати не тільки в фізичній війні, але у війні зі спокусами Диявола та зменшувати щоденно свої гріхи, вдосконалювати своє тіло та душу у Христовій вірі.

Ігор Дмитрук

Шеф-редактор порталу Філософія і Релігієзнавство

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook