Проте війна ще не була завершена. Найпотужніший оплот Іспанської імперії залишався в Перу. Саме тут перебував віце-король, який командував найбільш боєздатною королівською армією на континенті. Гірські райони Анд перетворилися на природну фортецю, де роялісти могли ще довго чинити опір. Визволення Перу стало останнім і найскладнішим випробуванням для Болівара, від успіху якого залежала доля всієї Латинської Америки.
Перу — остання твердиня Іспанської імперії
На відміну від інших колоній, Перу протягом століть було адміністративним і військовим центром іспанської влади в Південній Америці. Саме звідси корона контролювала величезні території континенту, а прибутки від багатих срібних копалень фінансували імперську політику Мадрида. Не дивно, що іспанське командування зосередило тут свої найкращі війська та досвідчених офіцерів.
На той час революційний рух уже досяг значних успіхів. Північ континенту була фактично звільнена Боліваром, а на півдні визначних перемог досяг аргентинський полководець Хосе де Сан-Мартін. Саме він очолив легендарний перехід через Анди, визволив Чилі, а згодом висадився на узбережжі Перу. У 1821 році Сан-Мартін урочисто вступив до Ліми й проголосив незалежність країни. Проте це була лише часткова перемога. Основні сили роялістів відступили у високогірні райони, де зберігали стратегічну перевагу й були готові продовжувати війну.
Сан-Мартін швидко зрозумів, що власних сил для остаточного розгрому іспанців недостатньо. Війна переходила в нову фазу, яка вимагала об’єднання ресурсів усього визвольного руху.
Болівар у Перу
У вересні 1823 року Симон Болівар прибув до Ліми. Йому дісталася надзвичайно складна ситуація. Формально столиця перебувала під контролем патріотів, однак більша частина країни залишалася в руках роялістів. Іспанська армія міцно закріпилася в Андах, використовуючи гірський рельєф як природний оборонний рубіж.
Болівар добре пам’ятав досвід попередніх кампаній. Він не поспішав із наступом, розуміючи, що будь-яка помилка може перекреслити всі здобутки попередніх років. Протягом кількох місяців він методично створював нову армію: поповнював її добровольцями, забезпечував кіньми, мулами, зброєю, боєприпасами та продовольством. Значну увагу приділяли навчанню військ, адже майбутні бої мали відбуватися у важкодоступній гірській місцевості.
Тимчасовою базою визвольної армії стало місто Трухільйо, звідки в 1824 році Болівар розпочав вирішальний наступ через Кордильєри. Це була кампанія, яка мала остаточно визначити долю Іспанської імперії на материку.
Перемога при Хуніні
Першою великою битвою став бій біля озера Хунін 6 серпня 1824 року. Він увійшов в історію насамперед як блискуча кавалерійська сутичка. Під час бою майже не використовувалася вогнепальна зброя — результат визначили стрімкі атаки вершників із шаблями та списами.
Попри короткочасність битви, її психологічне значення було величезним. Перемога довела, що королівська армія вже не є непереможною навіть у горах, які донедавна вважалися її головною перевагою. Для революціонерів це стало потужним моральним піднесенням, тоді як серед роялістів почали посилюватися сумніви у можливості втримати Перу.
Після Хуніна Болівар залишив керівництво завершальною фазою кампанії своєму найближчому соратнику — талановитому генералу Антоніо Хосе де Сукре. Таке рішення свідчило про повну довіру між двома полководцями та впевненість Болівара у професійних здібностях свого начальника штабу.
Битва при Аякучо — кінець іспанського панування
9 грудня 1824 року неподалік міста Аякучо відбулася битва, яка стала кульмінацією всієї війни за незалежність іспанських колоній у Південній Америці. Війська Сукре зустрілися з головними силами віце-короля Перу.
Бій тривав лише кілька годин, але його наслідки виявилися історичними. Попри чисельну силу та досвід іспанської армії, війська Сукре завдали їй нищівної поразки. Сам віце-король був змушений капітулювати разом із усією своєю армією. Умови здачі передбачали припинення організованого опору іспанських військ у Перу, що фактично означало крах колоніальної влади Іспанії на материку.
Перемога при Аякучо стала не просто завершенням окремої кампанії. Вона ознаменувала кінець більш ніж трьохсотлітнього панування Іспанської імперії в Південній Америці. Незабаром було звільнено Верхнє Перу, яке в 1825 році стало незалежною державою та отримало назву Болівія — на честь людини, яка зробила вирішальний внесок у її визволення.
Іван Гудзенко
